| назад | «м≥ст | дал≥ |
онституц≥йне право ”крањни сл≥д розгл¤дати ¤к галузь права ≥ законодавства, ¤к науку ≥ навчальну дисципл≥ну, що маЇ св≥й предмет ≥ метод, характеризуЇтьс¤ особливими правовими нормами ≥ в≥дносинами та принципами правового регулюванн¤.
предметом конституц≥йного права ”крањни Ї особливе коло сусп≥льних в≥дносин, що виникають у процес≥ орган≥зац≥њ та зд≥йсненн¤ публ≥чноњ влади в ”крањн≥, державноњ та м≥сцевоњ (м≥сцеве самовр¤дуванн¤). ÷≥ в≥дносини характеризуютьс¤ певною специф≥кою, а саме: стосуютьс¤ вс≥х найважлив≥ших сфер життЇд≥¤льност≥ сусп≥льства; виступають ¤к базов≥ в пол≥тичн≥й, економ≥чн≥й, духовн≥й, соц≥альн≥й та ≥нших сферах житт¤ сусп≥льства. —аме тому можна стверджувати, що структуру предмета конституц≥йного права ”крањни складають: в≥дносини пол≥тичного характеру (наприклад, форма правл≥нн¤, форма державного устрою); найважлив≥ш≥ економ≥чн≥ в≥дносини (скаж≥мо, регламентац≥¤ ≥снуючих форм власност≥ та механ≥зм≥в њњ захисту); в≥дносини, що стосуютьс¤ правового статусу людини ≥ громад¤нина (громад¤нство, основн≥ права, свободи, обов'¤зки та ступ≥нь њх гарантованост≥ з боку держави); в≥дносини, що складаютьс¤ в процес≥ реал≥зац≥њ права народу ”крањни на самовизначенн¤ ≥ пов'¤зан≥ з державно-територ≥альним устроЇм ”крањни; в≥дносини щодо орган≥зац≥њ та д≥¤льност≥ державного апарату ”крањни; в≥дносини, ¤к≥ визначають д≥¤льн≥сть орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤.
онституц≥йно-правов≥ в≥дносини Ч це сусп≥льн≥ в≥дносини, врегульован≥ конституц≥йно-правовими нормами, суб'Їкти ¤ких над≥л¤ютьс¤ взаЇмними правами та обов'¤зками, зг≥дно з котрими вони повинн≥ функц≥онувати.
ѕ≥д принципами конституц≥йно-правового регулюванн¤ розум≥ють найзагальн≥ш≥ нормативно-регул¤тивн≥ правила повед≥нки, в ¤ких в≥дображаютьс¤ сутн≥сть ≥ соц≥альне призначенн¤ конституц≥йного регулюванн¤ сусп≥льних в≥дносин.
онституц≥йно-правова норма Ч це загальнообов'¤зкове правило повед≥нки, встановлене чи санкц≥оноване державою з метою регулюванн¤ та охорони певних сусп≥льних в≥дносин, ¤к≥ становл¤ть предмет конституц≥йного права. ѓхн≥ми специф≥чними ознаками Ї те, що вони:
а) регулюють особливе, з огл¤ду на його важлив≥сть, коло сусп≥льних в≥дносин, що безпосередньо стосуЇтьс¤ зд≥йсненн¤ народовладд¤;
б) встановлюють пор¤док створенн¤ ≥нших правових норм, ¤кий Ї обов'¤зковим дл¤ ≥нших галузей права;
в) мають вищу юридичну силу щодо ≥нших правових норм;
г) в≥др≥зн¤ютьс¤ особливою структурою в тому розум≥нн≥, що дл¤ них не Ї характерною тричленна структура (г≥потеза, диспозиц≥¤ та санкц≥¤). ƒе¤к≥ конституц≥йно-правов≥ норми (норми-принципи, норми-декларац≥њ) взагал≥ мають лише диспозиц≥ю.
ћетод конституц≥йно-правового регулюванн¤ Ч це сукупн≥сть способ≥в ≥ засоб≥в, з допомогою ¤ких упор¤дковуютьс¤ сусп≥льн≥ в≥дносини, що становл¤ть предмет конституц≥йного права. ¬≥н характеризуЇтьс¤: найб≥льшою загальн≥стю; максимально високим юридичним р≥внем; ≥мперативн≥стю; ун≥версальн≥стю; доц≥льн≥стю; поЇднанн¤м пр¤мого й опосередкованого регулюванн¤.
¬итоки украњнського конституц≥йного процесу мають давн≥ ≥сторичн≥ традиц≥њ. ўе за час≥в ињвськоњ –ус≥ на в≥че укладалис¤ договори м≥ж кн¤зем ≥ народом, кн¤зем ≥ його дружиною, що в≥дображено в р≥зних редакц≥¤х У–уськоњ ѕравдиФ.
” новий час особливу роль у формуванн≥ конституц≥йних ≥дей в ”крањн≥ в≥д≥грала онституц≥¤ ѕилипа ќрлика 1710 р., ¤ка, хоч ≥ не розгл¤дала ”крањну ¤к ц≥лком самост≥йну державу, водночас установлювала низку демократичних дл¤ т≥Їњ доби державних ≥нститут≥в.
” подальшому в ”крањн≥ розробл¤лис¤ так≥ конституц≥йн≥ проекти, ¤к УЌачерки конституц≥њ республ≥киФ одного з член≥в ирило-ћефод≥њвського товариства √еорг≥¤ јндрузького (1827) та б≥льш докладний проект онституц≥њ ”крањни п≥д назвою У¬ольний союзФ (¬≥льна сп≥лка). …ого розробив 1884 р. украњнський вчений ≥ пол≥тичний д≥¤ч ћихайло ƒра-гоманов (1841Ч1895).
«начно радикальн≥ший проект онституц≥њ ”крањни було опубл≥ковано у вересн≥ 1905 р. у першому числ≥ часопису ”крањнськоњ народноњ парт≥њ У—амост≥йна ”крањнаФ п≥д назвою Уќсновний закон У—амост≥йноњ ”крањниФ сп≥лки народу украњнськогоФ. ÷ей проект передбачав повну самост≥йн≥сть ”крањ-ни, територ≥¤ ¤коњ мала складатис¤ з дев'¤ти земель.
–еальний конституц≥йний процес в ”крањн≥ розпочавс¤ з поваленн¤м самодержавства та орган≥зац≥Їю у березн≥ 1917 р. ”крањнськоњ ÷ентральноњ –ади. —тановленн¤ украњнськоњ державност≥ започаткував ≤ ”н≥версал ÷ентральноњ –ади, ¤кий розгл¤давс¤ ¤к Устатут автоном≥њ ”крањниФ.
¬≥хою в розвитку конституц≥йного процесу стало прийн¤тт¤ 3 липн¤ 1917 р. II ”н≥версалу ”крањнськоњ ÷ентральноњ –ади, що його можна розгл¤дати ¤к догов≥р про порозум≥нн¤ м≥ж ÷ентральною –адою ≥ “имчасовим ур¤дом у ѕетроград≥. ” II ”н≥версал≥ проголошувавс¤ нам≥р п≥дготувати проекти закон≥в про автономний устр≥й ”крањни.
¬ажливим пол≥тико-правовим кроком стало прийн¤тт¤ ÷ентральною –адою 20 листопада 1917 р. III ”н≥версалу, ¤кий проголошував установленн¤ вже не автономних, а федеративних в≥дносин з –ос≥Їю. јле така позиц≥¤ ÷ентральноњ –ади не знайшла розум≥нн¤ н≥ в рос≥йського “имчасового ур¤ду, н≥ в б≥льшовицькоњ влади, ¤ка в≥дхилила вс≥ демократичн≥ пропозиц≥њ ”крањни й розпочала проти ”крањнськоњ ÷ентральноњ –ади воЇнн≥ д≥њ. «а цих умов 9 с≥чн¤ 1918 р. було прийн¤то IV ”н≥версал ÷ентральноњ –ади, в ¤кому проголошувалос¤: У... однин≥ ”крањнська Ќародна –еспубл≥ка стаЇ самост≥йною ≥ в≥д н≥кого незалежною, в≥льною, суверенною державою украњнського народуФ.
ƒержавний суверен≥тет Ч це верховенство державноњ влади всередин≥ крањни та њњ незалежн≥сть у зовн≥шньопол≥тичн≥й сфер≥.
Ќац≥ональний суверен≥тет Ч це повновладд¤ нац≥њ, њњ реальна можлив≥сть в≥льно вир≥шувати вс≥ питанн¤ свого нац≥онального житт¤ аж до створенн¤ самост≥йноњ держави.
Ќародний суверен≥тет Ч це повновладд¤ народу, ¤кий зд≥йснюЇ свою нев≥д'Їмну й непод≥льну владу самост≥йно й незалежно в≥д ≥нших соц≥альних сил.
ƒжерелами сучасного конституц≥йного права ”крањни, п≥д ¤кими розум≥ють чинн≥ нормативно-правов≥ акти, що м≥ст¤ть конституц≥йно-правов≥ принципи ≥ норми, сл≥д визнати:
1) онституц≥ю ”крањни Ч основне джерело права;
2) конституц≥йн≥ закони Ч закони, що внос¤ть зм≥ни й доповненн¤ до онституц≥њ;
3) звичайн≥ закони Ч закони, що м≥ст¤ть конституц≥йно-правов≥ принципи та норми;
4) ≥нш≥ акти ¬ерховноњ –ади ”крањни та акти всеукрањнського референдуму;
5) певн≥ нормативн≥ акти ѕрезидента ”крањни;
6) де¤к≥ нормативн≥ постанови аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни;
7) окрем≥ акти представницьких орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤, скаж≥мо, њхн≥ регламенти.
–озд≥л ≤ онституц≥њ ”крањни маЇ назву У«агальн≥ засадиФ ≥ складаЇтьс¤ з 20 статей. ” ньому закр≥плено основн≥ принципи конституц≥йного ладу нашоњ держави, ¤к≥ Ї базою дл¤ конституц≥йного регулюванн¤ найважлив≥ших сусп≥льних в≥дносин.
—татт¤ 1 онституц≥њ проголошуЇ ”крањну суверенною, незалежною, демократичною, соц≥альною, правовою державою. —уверенн≥сть ≥ незалежн≥сть держави означають, що њњ влада Ї верховною, повною, самост≥йною ≥ непод≥льною у в≥дносинах, ¤к≥ мають м≥сце в межах кордон≥в ц≥Їњ держави, а також њњ незалежн≥сть ≥ р≥вноправн≥сть у взаЇмов≥дносинах з ≥ншими державами. “ак≥ п≥двалини забезпечують у держав≥ повноту законодавчоњ, виконавчоњ та судовоњ влади, а також неп≥дпор¤дкуванн¤ ≥ неп≥дзв≥тн≥сть ц≥Їњ держави ≥ноземним державам у м≥жнародних в≥дносинах.
ѕравова держава Ч це держава, в ¤к≥й пануЇ право, де д≥¤льн≥сть держави, њњ орган≥в ≥ посадових ос≥б зд≥йснюЇтьс¤ на основ≥ та в межах, визначених правом, де не т≥льки особа в≥дпов≥даЇ за своњ д≥њ перед державою, а й держава несе реальну в≥дпов≥дальн≥сть перед особою за свою д≥¤льн≥сть та њњ насл≥дки.
—татт¤ 2 онституц≥њ проголошуЇ ”крањну ун≥тарною державою, тобто державою, в межах ¤коњ немаЇ ≥нших утворень, що мають ознаки суверен≥тету ≥ право самост≥йно вступати у в≥дносини з ≥ншими державами, а також право виходу з≥ складу ”крањни.
”крањна ¤к ун≥тарна держава маЇ Їдин≥: а) державн≥ органи; б) систему законодавства; в) територ≥ю; г) громад¤нство; д) символ≥ку тощо.
ƒержавн≥ символи Ч це встановлен≥ конституц≥Їю або спец≥альними законами особлив≥ розп≥знавальн≥ знаки конкретноњ держави, ¤к≥ уособлюють њњ суверен≥тет, а в де¤ких випадках сповнен≥ й певного ≥сторичного чи ≥деолог≥чного зм≥сту. онституц≥¤ ”крањни визначила так≥ символи нашоњ держави: ƒержавний ѕрапор, ƒержавний √ерб, ¤кий встановлюЇтьс¤ з урахуванн¤м малого ƒержавного √ерба ”крањни та герба ¬≥йська «апор≥зького, ≥ ƒержавний √≥мн. Ќаведено њх загальн≥ описи.
—толицею ”крањни, тобто адм≥н≥стративно-пол≥тичним центром ≥ м≥сцеперебуванн¤м загальнодержавних законодавчих, виконавчих ≥ судових орган≥в, Ї м≥сто ињв.
—татт¤ 15 онституц≥њ ”крањни гарантуЇ побудову сусп≥льного житт¤ Уна засадах пол≥тичноњ, економ≥чноњ та ≥деолог≥чноњ багатоман≥тност≥Ф.
” розд≥л≥ ≤ онституц≥њ ”крањни закр≥плено засади нац≥ональноњ безпеки та зовн≥шньопол≥тичноњ д≥¤льност≥ нашоњ держави. ѕ≥д нац≥ональною безпекою маЇтьс¤ на уваз≥ стан захищеност≥ життЇво важливих ≥нтерес≥в особи, держави ≥ сусп≥льства в≥д ≥снуючих ≥ можливих внутр≥шн≥х ≥ зовн≥шн≥х загроз у вс≥х сферах сусп≥льних в≥дносин. « метою забезпеченн¤ належного р≥вн¤ захищеност≥ цих ≥нтерес≥в у ст. 17 онституц≥њ визначено вих≥дн≥ положенн¤ захисту суверен≥тету ≥ територ≥альноњ ц≥л≥сност≥, економ≥чноњ та ≥нформац≥йноњ безпеки ”крањни.
—татт¤ 18 онституц≥њ закр≥плюЇ спр¤муванн¤ зовн≥шньопол≥тичноњ д≥¤льност≥ ”крањни на забезпеченн¤ њњ нац≥ональних ≥нтерес≥в ≥ безпеки через Уп≥дтриманн¤ мирного ≥ взаЇмовиг≥дного сп≥вроб≥тництва з ≥ншими крањнами за загальновизнаними принципами ≥ нормами м≥жнародного праваФ. ÷≥ норми й принципи закладено в де¤ких м≥жнародно-правових актах, зокрема у —татут≥ ќќЌ та ƒекларац≥њ про принципи м≥жнародного права.
ќтже, народовладд¤ в ”крањн≥ реал≥зуЇтьс¤ на основ≥ онституц≥њ через ≥нститути безпосередньоњ (пр¤моњ) чи представницькоњ (виборноњ) демократ≥њ. ƒо ≥нститут≥в безпосередньоњ демократ≥њ, ¤к≥ забезпечують ухваленн¤ державного р≥шенн¤ пр¤мим волеви¤вленн¤м народу, в≥днос¤ть: референдум; обговоренн¤ проект≥в нормативних акт≥в; участь у виборах орган≥в державноњ влади; загальн≥ збори (зб≥р) громад¤н; зв≥ти депутат≥в ≥ виконавчих орган≥в перед населенн¤м.
ѕредставницька демократ≥¤ Ч це зас≥б реал≥зац≥њ вол≥ народу через обраних ним представник≥в в органи влади: насамперед, народних депутат≥в, ѕрезидента, депутат≥в ¬ерховноњ –ади јвтономноњ –еспубл≥ки рим, депутат≥в орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤.
–еферендум Ч це голосуванн¤ населенн¤ вс≥Їњ держави (загальнодержавний референдум) або певноњ частини њњ населенн¤ (м≥сцевий референдум) з метою вир≥шенн¤ найважлив≥ших питань державного та сусп≥льного житт¤. –еферендум ≥ вибори мають загальний метод зд≥йсненн¤ голосуванн¤, але р≥зн¤тьс¤ своњм предметом. ¬ибори провод¤тьс¤ дл¤ визначенн¤ особи, ¤ка, на думку б≥льшост≥ виборц≥в, найб≥льш г≥дна об≥ймати виборну посаду. «авданн¤м референдуму Ї вир≥шенн¤ важливих питань, не пов'¤заних ≥з наданн¤м юридичноњ сили мандатам ¤кихось ос≥б. ÷е можуть бути затвердженн¤, зм≥на чи скасуванн¤ закон≥в, вир≥шенн¤ проблем територ≥ального устрою в межах держави тощо.
«алежно в≥д тих чи тих ознак референдуми под≥л¤ютьс¤ на певн≥ види. –озр≥зн¤ють ≥мперативний ≥ консультативний, конституц≥йний ≥ законодавчий, обов'¤зковий ≥ факультативний референдуми.
≤мперативний ≥ консультативний референдуми розр≥зн¤ютьс¤ за њхн≥ми юридичними насл≥дками. –≥шенн¤, винесене ≤мперативним референдумом, маЇ загальнообов'¤зкове значенн¤ ≥ не потребуЇ н≥¤кого затвердженн¤. ≤мперативним, наприклад, був референдум 1 грудн¤ 1991 р., п≥д час ¤кого визначалос¤, бути чи не бути ”крањн≥ незалежною державою. –езультати консультативного референдуму юридичноњ сили не мають. …ого призначенн¤ пол¤гаЇ в установленн≥ думки голосуючих щодо певного питанн¤. ÷¤ думка може бути врахована, але не Ї обов'¤зковою дл¤ вир≥шенн¤ державними органами в≥дпов≥дноњ проблеми. ” де¤ких крањнах консультативний референдум зд≥йснюЇтьс¤ п≥д назвою Увсенародного обговоренн¤Ф.
онституц≥йним називаЇтьс¤ референдум, внасл≥док ¤кого зм≥нюЇтьс¤, приймаЇтьс¤ або в≥дхил¤Їтьс¤ конституц≥¤. якщо ц≥ питанн¤ вир≥шуютьс¤ стосовно до звичайного закону, то референдум називаЇтьс¤ законодавчим.
ќбов'¤зковий референдум Ч це референдум, проведенн¤ ¤кого Ї обов'¤зковим дл¤ вир≥шенн¤ визначених конституц≥Їю проблем.
≤н≥ц≥атива щодо проведенн¤ референдуму визнаЇтьс¤ народною, а отже, обов'¤зковою до вт≥ленн¤ в житт¤, ¤кщо в≥дпов≥дна вимога виходить не менш ¤к в≥д 3 млн громад¤н ”крањни, ¤к≥ мають право голосу. јби ц¤ ≥н≥ц≥атива в≥дображала прагненн¤ народу ”крањни, онституц≥¤ встановлюЇ, що п≥дписи п≥д вимогою про призначенн¤ референдуму повинн≥ бути з≥бран≥ не менш ¤к у 2/3 областей ≥ не менш ¤к по 100 тис. п≥дпис≥в у кожн≥й з них. “акий пор¤док надаЇ певним групам громад¤н ”крањни, що мають право голосу, та р≥зним громадським об'Їднанн¤м можлив≥сть спробувати реал≥зувати своњ пол≥тичн≥ ≥дењ в раз≥ протид≥њ з боку державних структур завд¤ки наданню через референдум цим ≥де¤м усенародноњ п≥дтримки.
онкретн≥ питанн¤, пов'¤зан≥ з орган≥зац≥Їю та проведенн¤м референдуму, регламентуютьс¤ «аконом ”крањни Уѕро всеукрањнський ≥ м≥сцев≥ референдумиФ в≥д 3 липн¤ 1991 р.
ѕринцип загальност≥ означаЇ, що право обирати мають ус≥ громад¤ни ”крањни, ¤ким на день голосуванн¤ виповнилос¤ 18 рок≥в. ÷е право називаЇтьс¤ активним виборчим правом ≥ тлумачитьс¤ так тому, що будь-¤к≥ пр¤м≥ або непр¤м≥ п≥льги чи обмеженн¤ щодо виборчих прав громад¤н ”крањни залежно в≥д походженн¤, соц≥ального та майнового стану, расовоњ та нац≥ональноњ належност≥, стат≥, осв≥ти, ставленн¤ до рел≥г≥њ, пол≥тичних переконань, роду й характеру зан¤ть, непередбачен≥ цими законами, заборон¤ютьс¤.
ѕринцип р≥вного та пр¤мого виборчого права означаЇ, що громад¤ни ”крањни беруть участь у виборах народних депутат≥в, депутат≥в ¬ерховноњ –ади јвтономноњ –еспубл≥ки рим ≥ м≥сцевих рад на р≥вних засадах ≥ депутати обираютьс¤ безпосередньо виборц¤ми.
“аЇмн≥сть голосуванн¤ на виборах означаЇ, що н≥¤к≥ форми контролю за волеви¤вленн¤м виборц≥в не допускаютьс¤, а саме: голосуванн¤ в≥дбуваЇтьс¤ у спец≥ально обладнан≥й дл¤ цього каб≥н≥ чи к≥мнат≥. ѕ≥д час заповненн¤ бюлетен¤ в каб≥н≥ чи к≥мнат≥ дл¤ голосуванн¤ може бути т≥льки голосуючий.
ѕринцип в≥льного й р≥вноправного висуненн¤ кандидат≥в передбачаЇ, що вс≥ громад¤ни ”крањни, ¤к≥ мають право голосу, мають право висувати кандидат≥в. ¬они можуть реал≥зувати це право ¤к безпосередньо, так ≥ через пол≥тичн≥ парт≥њ, њхн≥ виборч≥ блоки й трудов≥ колективи, збори виборц≥в.
√ласн≥сть ≥ в≥дкрит≥сть виборчого права означаЇ, що п≥дготуванн¤ ≥ проведенн¤ вибор≥в депутат≥в завжди зд≥йснюютьс¤ в≥дкрито ≥ гласно.
–≥вн≥сть можливостей дл¤ вс≥х кандидат≥в у проведенн≥ виборчоњ кампан≥њ ¤к принцип виборчого права повинен розум≥тис¤ так, що вс≥м кандидатам п≥сл¤ оф≥ц≥йноњ њх реЇстрац≥њ надаЇтьс¤ можлив≥сть брати участь у виборч≥й кампан≥њ на р≥вних засадах, вони мають р≥вне право на використанн¤ державних засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ на територ≥њ ”крањни, в них р≥вн≥ можливост≥ щодо матер≥ально-техн≥чного ≥ ф≥нансового забезпеченн¤ њх участ≥ у виборч≥й кампан≥њ з боку держави.
ѕринцип неупередженост≥ до кандидат≥в з боку державних орган≥в, установ ≥ орган≥зац≥й, орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤ вживаЇтьс¤ та зумовлюЇ ≥снуванн¤ такого ≥нституту виборчого права, ¤к зв≥льненн¤ кандидата в≥д виробничих або службових обов'¤зк≥в з≥ збереженн¤м середньоњ зароб≥тноњ плати за м≥сцем роботи: кандидати п≥д час виборчоњ кампан≥њ не можуть бути зв≥льнен≥ з роботи, а також переведен≥ на ≥ншу роботу або посаду без њхньоњ згоди, прит¤гнен≥ до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥, заарештован≥ або п≥ддан≥ заходам адм≥н≥стративного ст¤гненн¤, що накладаЇтьс¤ в судовому пор¤дку без згоди в≥дпов≥дних державних орган≥в.
ѕринцип свободи аг≥тац≥њ передбачаЇ, що вс≥ громад¤ни ”крањни, њхн≥ об'Їднанн¤, трудов≥ колективи, дов≥-рен≥ особи кандидат≥в мають право в≥льно та безперешкодно обговорювати програми кандидат≥в, њхн≥ ¤кост≥, а також платформи ≥ програми тих парт≥й, блок≥в, збор≥в, що њх вису-нули. ѕри цьому дозвол¤Їтьс¤ вести аг≥тац≥ю ¤к УзаФ, так ≥ УпротиФ кандидата в ус≥х засобах масовоњ ≥нформац≥њ.
¬иборчий процес по виборах народних депутат≥в включаЇ так≥ етапи: 1) складанн¤ списк≥в виборц≥в; 2) утворенн¤ одномандатних округ≥в; 3) утворенн¤ виборчих ком≥с≥й; 4) висуванн¤ та реЇстрац≥¤ кандидат≥в у депутати, включених до виборчих списк≥в парт≥й (блок≥в) у багатомандатному окруз≥, та кандидат≥в у депутати в одномандатних округах; 5) проведенн¤ передвиборноњ аг≥тац≥њ; 6} голосуванн¤; 7) п≥драхунок голос≥в виборц≥в та встановленн¤ п≥дсумк≥в головуванн¤ ≥ результат≥в вибор≥в депутат≥в; 8) реЇстрац≥¤ обраних депутат≥в. ¬иборчий процес завершуЇтьс¤ оф≥ц≥йним оприлюдненн¤м ÷ентральною виборчою ком≥с≥Їю результат≥в вибор≥в депутат≥в.
¬итрати на п≥дготовку ≥ проведенн¤ вибор≥в депутат≥в зд≥йснюютьс¤ виключно за рахунок кошт≥в ƒержавного бюджету ”крањни та кошт≥в виборчих фонд≥в парт≥й (блок≥в), кандидат≥в у депутати в≥д ¤ких зареЇстровано в багатомандатному окруз≥, кандидат≥в у депутати, зареЇстрованих в одномандатних округах.
ѕ≥д територ≥альним устроЇм держави розум≥ють њњ територ≥альну орган≥зац≥ю, тобто систему в≥дносин м≥ж державою в ц≥лому (њњ центральною владою) ≥ тери-
тор≥альними складовими (населенн¤м ≥ чинними органами сусп≥льноњ влади). атегор≥ю Утеритор≥альний устр≥йФ не сл≥д ототожнювати з пон¤тт¤м Удержавний устр≥йФ, п≥д ¤ким розум≥ють пол≥тико-територ≥альну орган≥зац≥ю держави, що визначаЇтьс¤ пол≥тико-правовим статусом територ≥альних складових ≥ пор¤дком, принципами њхн≥х в≥дносин з державою в ц≥лому та м≥ж собою. «а державним устроЇм ус≥ держави диференц≥юютьс¤ на ун≥тарн≥, федеративн≥, конфедеративн≥ та ≥мперськ≥.
¬≥дпов≥дно до ст. 2 онституц≥њ ”крањна Ї ун≥тарною державою.
”н≥тарна держава Ч це держава, територ≥¤ ¤коњ под≥л¤Їтьс¤ на адм≥н≥стративно-територ≥альн≥ одиниц≥, що здеб≥льшого не мають будь-¤коњ пол≥тичноњ автоном≥њ, хоч окрем≥ з них ≥ можуть мати статус територ≥альноњ автоном≥њ.
ƒо складу ”крањни вход¤ть: јвтономна –еспубл≥ка рим, ¬≥нницька, ¬олинська, ƒн≥пропетровська, ƒонецька, ∆итомирська, «акарпатська, «апор≥зька, ≤вано-‘ранк≥вська, ињвська, ≥ровоградська, Ћуганська, Ћьв≥вська, ћиколањвська, ќдеська, ѕолтавська, –≥вненська, —умська, “ерноп≥льська, ’арк≥вська, ’ерсонська, ’мельницька, „еркаська, „ерн≥вецька, „ерн≥г≥вська област≥, м≥ста ињв та —евастопольФ.
—татт¤ 73 розд≥лу III онституц≥њ ”крањни визначаЇ: У¬иключно всеукрањнським референдумом вир≥шуютьс¤ питанн¤ про зм≥ну територ≥њ ”крањниФ. –озд≥л X присв¤чено јвтономн≥й –еспубл≥ц≥ рим.
ƒл¤ забезпеченн¤ територ≥альноњ суверенност≥ ”крањни в розд≥л≥ XV було встановлено таке: У¬икористанн¤ ≥снуючих в≥йськових баз на територ≥њ ”крањни дл¤ тимчасового перебуванн¤ ≥ноземних в≥йськових формувань можливе на умовах оренди в пор¤дку, визначеному м≥жнародними договорами ”крањни, ратиф≥кованими ¬ерховною –адою ”крањниФ (п. 14).
¬ерховна –ада јвтономноњ –еспубл≥ки рим у межах своњх повноважень приймаЇ р≥шенн¤ та постанови, ¤к≥ Ї обов'¤зковими до виконанн¤ в јвтономн≥й –еспубл≥ц≥ рим.
”р¤дом јвтономноњ –еспубл≥ки рим Ї –ада м≥н≥стр≥в јвтономноњ –еспубл≥ки рим. √олова –ади м≥н≥стр≥в јвтономноњ –еспубл≥ки рим призначаЇтьс¤ на посаду та зв≥льн¤Їтьс¤ з посади ¬ерховною –адою јвтономноњ –еспубл≥ки рим за погодженн¤м з ѕрезидентом ”крањни.
Ујвтономна –еспубл≥ка рим зд≥йснюЇ нормативне регулюванн¤ з питань:
1) с≥льського господарства ≥ л≥с≥в;
2) мел≥орац≥њ ≥ кар'Їр≥в;
3) громадських роб≥т, ремесел та промисл≥в; благод≥йництва;
4) м≥стобудуванн¤ ≥ житлового господарства;
5) туризму, готельноњ справи, ¤рмарк≥в;
6) музењв, б≥бл≥отек, театр≥в, ≥нших заклад≥в культури, ≥сторико-культурних запов≥дник≥в;
7) транспорту загального користуванн¤, автошл¤х≥в, водопровод≥в;
8) мисливства, рибальства;
9) сан≥тарноњ ≥ л≥карн¤ноњ служб.
ƒо в≥данн¤ јвтономноњ –еспубл≥ки рим належить:
1) призначенн¤ вибор≥в депутат≥в ¬ерховноњ –ади јвтономноњ –еспубл≥ки рим, затвердженн¤ складу виборчоњ ком≥с≥њ јвтономноњ –еспубл≥ки рим;
2) орган≥зац≥¤ та проведенн¤ м≥сцевих референдум≥в;
3) управл≥нн¤ майном, що належить јвтономн≥й –еспубл≥ц≥ рим;
4) розробленн¤, затвердженн¤ та виконанн¤ бюджету јвтономноњ –еспубл≥ки рим на основ≥ Їдиноњ податковоњ ≥ бюджетноњ пол≥тики ”крањни;
5) розробленн¤, затвердженн¤ та реал≥зац≥¤ програм јвтономноњ –еспубл≥ки рим з питань соц≥ально-економ≥чного та культурного розвитку, рац≥онального природокористуванн¤, охорони довк≥лл¤ в≥дпов≥дно до загальнодержавних програм;
6) визнанн¤ статусу м≥сцевостей ¤к курорт≥в; встановленн¤ зон сан≥тарноњ охорони курорт≥в;
7) участь у забезпеченн≥ прав ≥ свобод громад¤н, нац≥ональноњ злагоди, спри¤нн¤ охорон≥ правопор¤дку та громадськоњ безпеки;
8) забезпеченн¤ функц≥онуванн¤ ≥ розвитку державноњ та нац≥ональних мов ≥ культур в јвтономн≥й –еспубл≥ц≥ рим; охорона ≥ використанн¤ пам'¤ток ≥стор≥њ;
9) участь у розробленн≥ та реал≥зац≥њ державних програм поверненн¤ депортованих народ≥в;
10) ≥н≥ц≥юванн¤ введенн¤ надзвичайного стану та встановленн¤ зон надзвичайноњ еколог≥чноњ ситуац≥њ в јвтономн≥й –еспубл≥ц≥ рим або в окремих њњ м≥сцевост¤х.
ƒ≥¤льн≥сть ¬ерховноњ –ади јвтономноњ –еспубл≥ки рим зд≥йснюЇтьс¤ сес≥йно ≥ складаЇтьс¤ з пленарних зас≥дань ¬ерховноњ –ади јвтономноњ –еспубл≥ки рим ≥ зас≥дань њњ орган≥в.
ƒо в≥данн¤ ¬ерховноњ –ади јвтономноњ –еспубл≥ки рим в≥днос¤ть:
1) прийн¤тт¤ онституц≥њ јвтономноњ –еспубл≥ки рим ≥ поданн¤ њњ на затвердженн¤ ¬ерховноњ –ади ”крањни, внесенн¤ в установленому пор¤дку зм≥н до нењ, а також прийн¤тт¤ нормативно-правових акт≥в, контроль за њх виконанн¤м;
2) призначенн¤ вибор≥в депутат≥в ¬ерховноњ –ади јвтономноњ –еспубл≥ки рим, затвердженн¤ складу виборчоњ ком≥с≥њ јвтономноњ –еспубл≥ки рим;
3) ухваленн¤ р≥шенн¤ про проведенн¤ м≥сцевого референдуму;
4) визначенн¤ пор¤дку управл≥нн¤ майном, що належить јвтономн≥й –еспубл≥ц≥ рим, ≥ т. ≥н.
ѕ≥д громад¤нством ”крањни розум≥ють правовий зв'¤зок м≥ж ф≥зичною особою ≥ ”крањною, що знаходить св≥й ви¤в в њх взаЇмних правах ≥ обов'¤зках. √ромад¤нин ”крањни Ч це особа, ¤ка набула громад¤нства ”крањни в пор¤дку, передбаченому законами ”крањни та м≥жнародними договорами ”крањни.
√ромад¤нами ”крањни Ї:
1) ус≥ громад¤ни колишнього —–—–, ¤к≥ на момент проголошенн¤ незалежност≥ ”крањни (24 серпн¤ 1991 року) пост≥йно проживали на територ≥њ ”крањни;
2) особи, незалежно в≥д раси, кольору шк≥ри, пол≥тичних, рел≥г≥йних та ≥нших переконань, стат≥, етн≥чного та соц≥ального походженн¤, майнового стану, м≥сц¤ проживанн¤, мовних чи ≥нших ознак, ¤к≥ на момент набранн¤ чинност≥ «аконом ”крањни Уѕро громад¤нство ”крањниФ (13 листопада 1991 року) проживали в ”крањн≥ ≥ не були громад¤нами ≥нших держав;
3) особи, ¤к≥ прибули в ”крањну на пост≥йне проживанн¤ п≥сл¤ 13 листопада 1991 року ≥ ¤ким у паспорт≥ громад¤нина колишнього —–—– зразка 1974 року органами внутр≥шн≥х справ ”крањни внесено напис Угромад¤нин ”крањниФ, а також д≥ти таких ос≥б, ¤к≥ прибули разом з батьками в ”крањну, ¤кщо на момент прибутт¤ в ”крањну вони не дос¤гли повнол≥тт¤;
4) особи, ¤к≥ набули громад¤нства ”крањни в≥дпов≥дно до закон≥в ”крањни та м≥жнародних договор≥в ”крањни.
ƒокументами, що п≥дтверджують громад¤нство ”крањни, Ї:
1) паспорт громад¤нина ”крањни;
2) св≥доцтво про належн≥сть до громад¤нства ”крањни;
3) паспорт громад¤нина ”крањни дл¤ вињзду за кордон;
4) тимчасове посв≥дченн¤ громад¤нина ”крањни;
5) проњзний документ дитини;
6) дипломатичний паспорт;
7) службовий паспорт;
8) посв≥дченн¤ особи мор¤ка;
9) посв≥дченн¤ члена ек≥пажу;
10) посв≥дченн¤ особи на поверненн¤ в ”крањну.
√ромад¤нство ”крањни набуваЇтьс¤:
1) за народженн¤м;
2) за територ≥альним походженн¤м;
3) внасл≥док прийн¤тт¤ до громад¤нства;
4) внасл≥док поновленн¤ у громад¤нств≥;
5) внасл≥док усиновленн¤;
6) внасл≥док встановленн¤ над дитиною оп≥ки чи п≥клуванн¤;
7) внасл≥док встановленн¤ над особою, визнаною судом нед≥Їздатною, оп≥ки;
8) у зв'¤зку з перебуванн¤м у громад¤нств≥ ”крањни одного чи обох батьк≥в дитини;
9) внасл≥док встановленн¤ батьк≥вства;
10) за ≥ншими п≥дставами, передбаченими м≥жнародними договорами ”крањни.
√ромад¤нство ”крањни припин¤Їтьс¤:
1) внасл≥док виходу з громад¤нства ”крањни;
2) внасл≥док втрати громад¤нства ”крањни;
3) за п≥дставами, передбаченими м≥жнародними договорами ”крањни.
ом≥с≥¤ при ѕрезидентов≥ ”крањни з питань громад¤нства: ) розгл¤даЇ за¤ви про прийн¤тт¤ до громад¤нства ”крањни, вих≥д з громад¤нства ”крањни та поданн¤ про втрату громад¤нства ”крањни ≥ вносить пропозиц≥њ ѕрезиденту ”крањни щодо задоволенн¤ цих за¤в ≥ подань;
2) повертаЇ документи про прийн¤тт¤ до громад¤нства ”крањни чи про вих≥д з громад¤нства ”крањни уповноваженому центральному органу виконавчоњ влади з питань громад¤нства або ћ≥н≥стерству закордонних справ ”крањни дл¤ њх оформленн¤ в≥дпов≥дно до вимог чинного законодавства ”крањни;
3) контролюЇ виконанн¤ р≥шень, прийн¤тих ѕрезидентом ”крањни з питань громад¤нства.
—вобода людини Ч вих≥дне пон¤тт¤ у проблем≥ прав людини ≥ громад¤нина. –озр≥зн¤ють природн≥ права людини, тобто пов'¤зан≥ ≥з самим њњ ≥снуванн¤м ≥ розвитком, ≥ набут≥, що в основному характеризують соц≥ально-пол≥тичний статус людини ≥ громад¤нина (≥нститут громад¤нства, право на участь у вир≥шенн≥ державних справ тощо). «в≥сна р≥ч, що за в≥дсутност≥ у людини свободи вона не може волод≥ти ≥ реально користуватис¤ своњми правами. —аме свобода створюЇ умови дл¤ реального набутт¤ прав та њх реал≥зац≥њ. « ≥ншого боку, права людини закр≥плюють ≥ конкретизують можлив≥сть д≥¤ти у межах, установлених њњ правовим статусом.
√ромад¤нськ≥ права Ч це можливост≥ людей, що харак-теризують њхнЇ ф≥зичне та б≥олог≥чне ≥снуванн¤, задоволенн¤ матер≥альних, духовних ≥ де¤ких ≥нших потреб.
—юди в≥днос¤ть так≥ суб'Їктивн≥ права: на житт¤; на недоторканн≥сть особи, житла, на таЇмницю листуванн¤, телефонних розмов, телеграфноњ та ≥ншоњ кореспонденц≥њ; на ви-б≥р м≥сц¤ проживанн¤, свободу пересуванн¤, на в≥льне залишенн¤ територ≥њ ”крањни та поверненн¤ будь-коли в ”крањну; на свободу власноњ думки ≥ слова, на в≥льне ви¤вленн¤ своњх погл¤д≥в ≥ переконань; в≥льно збирати, збер≥гати, використовувати й поширювати ≥нформац≥ю усно, письмово та в ≥нший спос≥б на св≥й виб≥р; на свободу св≥тогл¤ду, в≥роспов≥данн¤ ≥ т. ≥н.
ѕол≥тичн≥ права Ч це можливост≥ людини ≥ громад¤нина брати участь у громадському та державному житт≥, вносити пропозиц≥њ про пол≥пшенн¤ роботи державних орган≥в, њхн≥х службових ос≥б та об'Їднань громад¤н, критикувати вади в робот≥, безпосередньо брати участь у р≥зних об'Їднанн¤х громад¤н.
≈коном≥чн≥ права Ч це можливост≥ людини ≥ громад¤нина, що характеризують њхню участь у виробництв≥ матер≥альних благ. ƒо них в≥днос¤ть: право на приватну власн≥сть (≥ндив≥дуальну та колективну); право на працю ≥ виб≥р профес≥њ та роду трудовоњ д≥¤льност≥; можлив≥сть вибору роду зан¤ть ≥ роботи за покликанн¤м; право на профес≥йну п≥дготовку ≥ переп≥дготовку; право на справедливу оплату прац≥; право на страйк; право на в≥дпочинок тощо.
—оц≥альн≥ права Ч це можливост≥ людини ≥ громад¤нина ≥з забезпеченн¤ належних соц≥альних умов житт¤. ÷е право на охорону здоров'¤; право на житло; право на матер≥альне забезпеченн¤ у старост≥, в раз≥ хвороби, повноњ або частковоњ втрати працездатност≥, втрати годувальника та ≥н.; право на достатн≥й життЇвий р≥вень дл¤ себе ≥ своЇњ с≥м'њ (харчуванн¤, од¤г, житло).
≈колог≥чн≥ права Ч це права людини ≥ громад¤нина на безпечне еколог≥чне середовище. “обто це право на безпечне дл¤ житт¤ ≥ здоров'¤ довк≥лл¤; на в≥дшкодуванн¤ завданоњ порушенн¤м цього права шкоди ≥ т. ≥н.
ультурн≥ права Ч це можливост≥ доступу людини до духовних ц≥нностей свого народу (нац≥њ) та всього людства. ÷е право на осв≥ту; право на користуванн¤ дос¤гненн¤ми в≥тчизн¤ноњ та св≥товоњ культури; право на свободу науковоњ, техн≥чноњ та художньоњ творчост≥; право на захист ≥нтелектуальноњ власност≥; право на використанн¤ результат≥в ≥нтелектуальноњ, творчоњ д≥¤льност≥ тощо.
—≥мейн≥ права Ч це можливост≥ людини ≥ громад¤нина в≥льно розпор¤джатис¤ собою в с≥мейних правов≥дносинах. ÷е означаЇ: право на невтручанн¤ в особисте й с≥мейне житт¤; право на добров≥льне одруженн¤, р≥вн≥ права та обов'¤зки у шлюб≥ та с≥м'њ; право на державну охорону с≥м'њ, материнства, батьк≥вства ≥ дитинства; право на р≥вн≥сть д≥тей незалежно в≥д походженн¤ чи народженн¤ у шлюб≥ або поза шлюбом.
ќсобист≥ гарант≥њ Ч це власн≥ можливост≥ людини ≥ громад¤нина щодо захисту його прав, свобод, законних ≥нтерес≥в ≥ обов'¤зк≥в.
ёридичн≥ гарант≥њ Ч це державно-правов≥ засоби, що забезпечують зд≥йсненн¤ та охорону прав, свобод ≥ обов'¤зк≥в людини ≥ громад¤нина. —аме вони найб≥льшою м≥рою ≥ складають механ≥зм реал≥зац≥њ прав ≥ свобод людини ≥ громад¤нина.
”с≥ громад¤ни ”крањни користуютьс¤ захистом держави на р≥вних п≥дставах.
” забезпеченн≥ прав ос≥б, ¤к≥ належать до нац≥ональних меншин, держава виходить з того, що вони Ї нев≥д'Їмною частиною загальновизнаних прав людини.
ѕол≥тичн≥ парт≥њ повинн≥ мати програму. ѕрограма пол≥тичноњ парт≥њ Ї викладом ц≥лей ≥ завдань ц≥Їњ парт≥њ, а також шл¤х≥в њх дос¤гненн¤.
ѕол≥тичн≥ парт≥њ повинн≥ мати статут. —татут пол≥тичноњ парт≥њ маЇ м≥стити так≥ в≥домост≥: 1) назву пол≥тичноњ парт≥њ; 2) перел≥к статутних орган≥в пол≥тичноњ парт≥њ, пор¤док њх утворенн¤, њхн≥ повноваженн¤ ≥ терм≥н цих повноважень; 3) пор¤док вступу до пол≥тичноњ парт≥њ, зупиненн¤ та припиненн¤ членства в н≥й; 4) права та обов'¤зки член≥в пол≥тичноњ парт≥њ, п≥дстави припиненн¤ чи зупиненн¤ членства в пол≥тичн≥й парт≥њ; 5) пор¤док створенн¤, загальну структуру та повноваженн¤ обласних, м≥ських, районних орган≥зац≥й пол≥тичноњ парт≥њ та њњ первинних осередк≥в; 6) пор¤док внесенн¤ зм≥н ≥ доповнень до статуту ≥ програми пол≥тичноњ парт≥њ; 7) пор¤док скликанн¤ та проведенн¤ парт≥йних з'њзд≥в, конференц≥й, збор≥в та ≥нших представницьких орган≥в пол≥тичноњ парт≥њ; 8) джерела матер≥альних, у тому числ≥ ф≥нансових, надходжень ≥ пор¤док зд≥йсненн¤ витрат пол≥тичноњ парт≥њ; 9) пор¤док л≥кв≥дац≥њ (саморозпуску), реорган≥зац≥њ пол≥тичноњ парт≥њ, використанн¤ њњ кошт≥в та ≥ншого майна, що залишилис¤ п≥сл¤ њњ л≥кв≥дац≥њ (саморозпуску).
ƒержавний контроль за д≥¤льн≥стю пол≥тичних парт≥й зд≥йснюють:
1) ћ≥н≥стерство юстиц≥њ ”крањни за додержанн¤м пол≥тичною парт≥Їю вимог онституц≥њ та закон≥в ”крањни, а також статуту пол≥тичноњ парт≥њ;
2) ÷ентральна виборча ком≥с≥¤ та окружн≥ виборч≥ ком≥с≥њ за додержанн¤м пол≥тичною парт≥Їю пор¤дку участ≥ пол≥тичних парт≥й у виборчому процес≥.
| назад | «м≥ст | дал≥ |