назад Зміст далі

ДЕЯКІ АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ТЕОРЕТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПОСТТОТАЛІТАРНОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ

 

Серед усіх проблем посттоталітарного правотворення - проблеми теоретичної соціалізації девіантної посттоталітарної правової свідомості - найважчі та найважливіші.

Теоретико-методологічно легітимізуючи проблеми теоретичної соціалізації правової свідомості, зазначимо, що сучаснi нелiнiйно детермiнованi трансформацiйнi тенденцiї розвитку українського суспiльства, держави та права зумовленi низкою внутрiшнiх та зовнlшнiх чинників1;2

У внутрiшньому аспектi процес утворення в Українi правової держави, заснованої на соцiально-демократичних началах, як однiєї з фундаментальних засад українського векторного правотрансформацiйного руху (згiдно з чинною Конституцiєю України як Основним Законом реформотворчої дiяльностi), серед першочергових завдань нашої держави найактуальнiшим стає пiдвищення практичної ефективностi дiючого нацiонального законодавства, що у свою чергу сприяло б i верховенству закону як пiзнаної iстини права - забезпечило б його виконання так, щоб цього беззаперечно дотримувався кожен член суспiльства, не виключаючи й посадових осiб. Одним iз головних засобiв досягнення цього, на наш погляд, є формування в українських громадян цивiлiзацiйно узгодженої правосвiдомостi, яке передбачає, зокрема, вироблення єдиної загальнодержавної наукової концепцiї правового виховання, заснованої на полiфонiчних методологiчних течiях вiтчизняних комплексних науково-теоретичних дослiджень, якi системно пояснюють будь-яке явище, процес, об`єкт, у тому числi й модель перехiдного суспiльства.

Cлушним є зауваження академiка В.Я.Тацiя про те, що “одним з недолiкiв сучасних дослiджень є спроба описати функцiонування цiлого ряду державно-правових механiзмiв з позицiй правової держави, без врахування реалiй перехiдного перiоду та соцiально-правових вiдносин перехiдного суспiльства” 3.

В цьому аспекті малодослідженими є саме ті аспекти національного теоретичної соціалізації правових рефлексій того чи іншого етносу, які створюють базові константи правоідентифікаційного руху дійсності, що детерміновані статичним змістом конкретно-історичного циклу соціальної активності правової свідомості.

У попередніх роботах нами досліджувались питання знаково-матеріальних проекцій девіантної правосвідомості як різновидів маргінального соціального відбиття (В.О.Чефранов), але ще недостатньо зроблений акцент на проблемах і завданнях теоретичної соціалізації сучасної правової свідомості, на що поки вітчизняна правова наукова думка слабо пригортає увагу 1;2.

Давайте ж спробуємо розглянути важливі методологічні аспекти теоретичної соціалізації посттоталітарної правосвідомості певної етнотериторіальної спільності (етносу, народу, нації) як базові константи правового і законодавчого руху у контексті виявлення загальнометодологічних розвиткових детермінант праворефлексивного структурування ментальних потреб вітчизняного права, що можливо формувати у процесі правового виховання.

Відповідно будемо робити розгляд методологічно-правових констант посттоталітарної теоретичної соціалізації правової свідомості у плані пошуків еволюційно-трансформаційних критерієв сучасних посттоталітарних правових рефлексій, суспільств та держав, їх законодавчоправової бази.

Думаємо, що завдання теоретичної соціалізації посттоталітарної правосвідомості як проблеми знакового перекладу правових рефлексій соціуму будуть оптимально сприяти раціональному розв'язанню важких актуальних вимог посттоталітарного правобудівництва й правовідбиття, а також слугувати певною теоретичною основою для подальших досліджень проблем посттоталітарних правових рефлексій як рефлексій правової свідомості.

На наш погляд, наукова розробка, практичне виконання комплексу завдань, що ставляться перед правовим вихованням, необхiдне для того, щоб на всiх ступенях усвiдомленого вiдношення до процесiв правотворення вiдбувався зворотний зв`язок, який би функцiонально забезпечував тi необхiднi втручання (з боку держави та суспiльства) у процеси правозаконного нормотворення, що не давали б можливостi розривати iсторично створену українську правову традицiю, яка завжди зберiгає функцiональну самодостатнiсть правової культури й iстини.

У планi загальноцивiлiзацiйних розвиткових тенденцiй вирiшальною детермiнантою еволюцiйного розвитку соцiальної природи людини є усвiдомлення того, що за зовнiшньою умовнiстю та узагальненiстю правових стандартiв стоять природно створенi унiверсалiї правової культури, без спирання на якi нацiональне самовизначення у свiтовому суспiльствi (в аспектi правової поведiнки) втрачає правовпорядкований, правоокультурений характер, - такi, як свобода i вiповiдальнiсть, справедливiсть i рiвнiсть, самореалiзацiя й солiдарнiсть. А такої правової розвиненостi та зрiлостi в органiзацiї нацiонального соцiуму неможливо досягти без засвоєння кожним членом суспiльства та законодавчого утвердження державою свiдомих вимог права як iмперативних велiнь власної людської природи. I, навпаки, тiльки на науково узгодженому iсторико-традицiйному етичному (правовому) грунтi функцiонування правового виховання можливе соцiально-природне i позитивне засвоєння i перебудова соцiальної (правової) дiйсностi.

Цiлеспрямований розвиток правової моральностi є необхiдною умовою затвердження функцiонального правопорядку, цей iсторичний процес вiдновлення правовiдношень вiдбувається на тлi суспiльного формування нової людини (соцiалiзацiї), невiд`ємного компонентою чого є правове виховання. Тож розглянемо деякi цiннi мiркування, що дають змогу з сучасних позицiй розглянути феномен правовиховного процесу як цiлiсну систему, визначитися з окремими теоретичними проблемами.

Треба зазначити, що дефiнiцiї, якi використовують рiзнi автори при трактовцi феномена правового виховання, в цiлому, мабуть, збiгаються, але є й певнi особливостi. Усе ж потрiбно погодитися з тим, що, незважаючи на iстотнi здобутки в галузi створення функцiонально-понятiйного термiнологiчного апарату дослiдження феномена правового виховання, виникає необхiднiсть у подальшому наближеннi змiсту цих понять i термiнiв до їх сучасного правонаповнення та правовизначення.

Так, Й.Васькович та iншi обмежуються визначенням правового виховання як систематичної i цiлеспрямованої дiяльностi державних органiв та громадських органiзацiй, спрямованої на формування у людини правової свiдомостi i свiдомого ставлення до законiв держави 4;5.

Доктор юридичних наук, член-кореспондент АПрНУ О.Ф.Скакун пропонує доволi аргументоване (хоча, як здається, не достатньо чiтко окреслене) визначення правового виховання як цiлеспрямованої постiйної дiї на людину з метою формування у неї правової культури й активної правомiрної поведiнки 6.

У росiйському академiчному курсi загальної теорiї держави та права подiбнi вищезгаданим визначення дещо конкретизуються та доповнюються, адже тут, очевидно, чiткiше визначена виховна функцiя правотворення, яка здiйснюється не лише державними органами та громадськими органiзацiями, але й безпосередньо самою державою, її службовцями та трудовими колективами 7.

На наш погляд, домiнантна проблема наукової трактовки феномена правового виховання полягає в тому, що до нього досить близьким є поняття правової соцiалiзацiї. Тут важливо усвiдомити те, що, якщо пiд першим ми розумiємо систему конкретних заходiв, цiлеспрямованих, комплексних, звичайно, наукового характеру, впливiв на свiдомiсть людини, перш за все, її iдеологiю, що визначається, як правило, специфiкою конкретно-iсторичних умов iснування суспiльства, тобто є, певною мiрою, явищем об`єктивним, то друге поняття є бiльш нестiйким, динамiчним, визначає самоiдентифiкацiю iндивiда як родового правового суб`єкта певної соцiальної спiльностi i залежить у першу чергу вiд суб`єктивних чинникiв, психологiчного складу особи (спадковiсть тощо), а вже, як уявляється, в набагато меншому ступенi порiвняно з правовим вихованням - вiд об`єктивних умов, стану суспiльної (правової, моральної, економiчної, етичної, естетичної тощо) культури. Тому, визначаючись з теоретичною трактовкою поняття правового виховання в контекстi сучачного стану української правової культури та правосвiдомостi, будемо враховувати, що за умов сьогодення прiоритетним напрямком його функцiонування є трансформування соцiально-правової та полiтичної спрямованостi виховуємого через рiзновиди навчання. Останнi пов`язанi з формуванням певного виду правової поведiнки, переконання шляхом умовляння, корекцiї когнiтивної та психiчної сфер, соцiальних пастанов i т.iн.

Отже, як уявляється, пiд правовим вихованням слiд розумiти цiлеспрямовану наукову систематичну комплексну дiяльнiсть держави та громадянського суспiльства, що має за свою мету формування узгодженої правосвiдомостi з некризовими циклами її соціальної активності за допомогою пiдвищення рiвня iндивiдуальної правової культури, а також усвiдомлення необхiдностi та високого призначення права в суспiльному та особистому життi.

Правове виховання, як звісно, функцiонує через систему правовиховного процесу, механiзм , режим та стадiї правового виховання.

За нашою думкою, система правового виховання являє собою взаємопов`язаних та структурованих функцiональних елементiв та умов правовиховного процесу, що можна ідентифікаційно легітимізувати за декiлькома соціологічно трансформованими критеріями, виявляючими суб'єкт-об'єктний склад правовиховного процесу:

1. суб`єкти (iнститути правового виховання) - держава як функцiональна система в цiлому, державнi органи та службовцi, громадськi органiзацiї, трудовi, навчальнi, вiйськовi колективи, засоби масової iнформацiї, полiтичнi партiї, сiм`я, церква, окремi громадяни, якi цiлеспрямовано здiйснюють правовиховний вплив;

  1. об`єкти (те, на кого спрямоване правове виховання) - громадяни, соцiальнi, суспiльство в цiлому;
  2. суб`єктивнi умови(той органiзацiйно-правовий та методологiчний механiзм, за допомогою якого здiйснюється правовиховна дiя на об`єктiв правового виховання) - система певних цiлей, засобiв, заходiв, методiв;
  3. об`єктивнi умови - це об`єктивнi (соцiальнi) i суб`єктивнi (iндивiдуальнi) чинники, що обмовлюють правовиховну дiю та можуть самi пiд її впливом трансформовуватися.

За нашою логікою, потрiбно конкретнiше розглянути певнi аспекти сучасного розумiння об`єктiв i об`єктивного боку правового виховання у контекстi формування високого ціклу соціальної активності, що має джерельними коріннями неформальну спадкоємність у правосвiдомостi українського суспiльства, те, як має осмислюватись за умов сучасного трансформацiйного руху українського суспiльства, права та держави суб`єктивний бiк правовиховного процесу.

Цiлi правового виховання можна в залежностi вiд того, на що саме в об`єктi згiдно з ними має бути спрямована правовиховна дiя, подiлити на пiзнавальнi (когнiтивнi), емоцiйнi, поведiнковi (або мотивацiйно - вольовi) 8. Згiдно з пiзнавальними цiлями правове виховання повинно бути нацiлене на розвиток правосвiдомостi, правового (категорiального) мислення, а саме: генезис та трансформацiю правової iдеологiї як системи правових усвiдомлень, понять, категорiй, принципiв, теорiй та концепцiй, що складають знання права, розумiння права та його цiнностi i самоцiнностi та юридичну оцiнку соцiальних фактiв. У емоцiйному аспектi правовиховний вплив має за мету домогтися зацiкавленостi, позитивного психологiчного вiдношення об`єкта правового виховання до права й, у певнiй мiрi, закону як природних вимог об`єктивного iснування людини, власної та сторонньої активно правомiрної поведiнки й негативного - до випадкiв правопорушення. Деякi науковцi зауважують, що емоцiйна виховна дiя виражається у формуваннi вмiння самостiйно виробляти критерiї правових оцiнок до законодавчо-правових явищ, правової дiяльностi та поведiнки, соцiальних (правових) цiнностей 8. Поведiнкова цiль правового виховання, на наш погляд, - передавання нацiонального досвiду соцiально-правової поведiнки (дiяльностi), становлення в iндивiдiв навичок та вмiнь поведiнки в юридично значующих ситуацiях, активна соцiальна, громадянська, полiтична позицiя, боротьба з антисоцiальними (антикультурними) мотивами тощо.

Вважаємо, засоби (форми) правового виховання повиннi мати комплексний характер, сприяючи досягненню вищезгаданих цiлей у їх єдностi. До головних форм правовиховного процесу вiдносимо наступнi: правову освiту, самовиховання, законодавчо - правову та судову пропаганду, ефективну та вiдкриту для громадськостi юридичну практику державних органiв та iн. органiзацiй (у тому числi правотворча, правореалiзацiйна дiяльнiсть).

Систему заходiв та методiв, видимо, традиційно, складають такi елементи: засоби масової iнформацiї; засоби масової культури; публiчнi конференцiї, зустрiчi, лекцiї, бесiди, семiнари, дискусiї; правова та соцiальна лiтература; коментарi законодавства; консультацiї уповноважених органiзацiй та осiб; iнтелектуальнi змагання з питань права рiзного рiвня; психотерапевтичний вплив на особистiсть; залучення до рiзноманiтних правознавчих гурткiв, громадських органiзацiй та колективiв, полiтичних партiй та iн.

Механiзм правового виховання, в цьому відношенні, характеризує правовиховний процес у його динамiцi, розкриває його функцiональну сутнiсть i складається з правосвiдомостi та правової культури iндивiда - соцiальної спiльностi - суспiльства, нацiональної правової системи в цiлому та конкретних iнструментiв правовиховного впливу.

Серед актуальних механiзмiв правового виховання режим правового виховання - домінантний елемент, активний цілеспрямований процес формування високого циклу соціальної активності правової свідомості і як філософсько-правова (методологічно-правова) та правова категорiя має концептуальне значення у структурi законодавчих заходiв правового виховання. Спробуємо виявити його природу.

Режим правового виховання - це нормативно-органiзацiйна, процесуально-законодавча процедура виховної соціалізації правової свідомості особи, нацiї, суспiльства в цiлому у виглядi правовиховної соціалізації та реалiзацiї певних принципiв (цiлей), засобiв, заходiв, методiв досягнення та створення гарантiй отримання бажаного правовиховного ціклу соціальної активності правової свідомості як кінцевого результату правовиховної соціалізації свідомості.

Режим правового виховання, вважаємо, передбачає:

  1. пiдготовку, прийняття та оприлюднення єдиної загальнодержавної наукової концепцiї правового виховання, розрахованої на короткотривалий, середньотривалий, довготривалий термiн, що в якомога бiльшому обсязi враховувала би реалiї i тенденцiї розвитку особи, держави й суспiльства, права i правосвiдомостi, нацiональний менталiтет, традицiї i самосвiдомiсть, а також мiжнароднi причини, умови й обставини;
  2. контроль та координацiю роботи всiх державних правовиховних iнститутiв, інституцій, навчально-виховних закладів різних форм власності.
  3. матерiально-технiчне та органiзацiйно-правове забеспечення втiлення програм правового виховання.

Режим правового виховання, за проведеними дослідженнями, може мати, як процесуальне дійство, стадії правового виховання 2-8.

Стадiї (етапи) правового виховання - це часо-просторово дискретні характеристики динамики правовиховного процесу, що вiдображають комплекс взаємопов`язаних умов, причин та обставин, якi дiють у правовому часi й просторово адекватно орiєнтованi на досягнення цiлей правового виховання. За проведеними дослiдженнями, у правовиховному процесi можна окреслити такi основнi стадiї (вiдповiдно до цiлей) 8

  1. Когнiтивна стадiя. Ознайомлення iндивiдiв з найпрогресивнiшими

(але водночас найпростішими, але дієво функціональними здобутками правової культури, з нацiональним законодавством i юридичною дiяльнiстю.

2. Емоцiйна стадiя. Формування позитивного психологiчного ставлення до права i правомiрної поведiнки (дiяльностi).

3. Поведiнкова стадiя. Корекцiя соцiальної поведiнки за допомогою правових стимулiв i правових обмежень.

Вважаємо, що саме на другій стадії є можливим формування таких умов, причин й обставин, коли стає можливістю зміна циклу соціальної активності правової свідомості як зміна принципу лінійності на нелінійність та навпаки, а разом з тим - стає реальністю соціологічне виявлення потреб праворефлексивного пізнання як законорефлексвного права. За проведеними дослідженнями така можливість стає реальною за умов завчасного законодавчого супроводження праворефлексивних трансформацій правових реалій (С.І.Максимов) за соціологічними моделями поступового наближення ідеї закона до правової ідеї у законодавчій матеріально-знаковій конкретиці, зконцентрованої, перш за все, у нормах Конституції, актуально презентуючей методологічно-правові норми - максимально ідентифікуючих конкретно-історичну ідею права як законодавчо-конституційну ідею - норми безпосередньої прямої дій, котрі як перехідні, теж вимагають відповідно до соціологічно виявлених праворефлексивних потреб - правоусвідомлених кореляцій.

На рівні конституційних потреб саме за соціологічно ідентифікованими циклами соціальної активності правової свідомості, що створюють певну спадкоємність її традиційних (формальних) та нетрадиційних (неформальних) функцій як формальну і неформальну спадкоємність правової свідомості, статистично репрезентуючими завжди їх конкретно-історичну специфіку - можливо функціонально-процесуально корелювати звісними техніко-технологічними засобами комп'ютерного моделювання структуру сучасної української Конституції як Конституції, що у методологічно-правовому відношенні легітимізує маргінальну перехідну модель поступового наближення України до статусу традиційного суспільства, з його сталими атрибутивними властивостями, а у зв'язку з чим вимагаючої постійних "хірургічних" операцій у сворему "тілі" - змісті. Підкреслимо, що за проведеними дослідженнями, посттоталітарна правова свідомість є типово девіантною, що створює відповідні маргінальні норми права, коли "будь-яке актоутворення свідомості стає правовим нормотворенням 8.

Соціологічно-корелятивні втручання до змісту Конституції будуть поступово, на рівні найактуальніших змін та доповнень її зовнішньо оцивілізовувати, наближати до зміни тих умов, які розвитково вимагають її удосконалення відповідно до того циклу соціальної активності правової свідомості, що має конкретно-історичну специфіку, створюючому конкретно-історичну специфіку її спадкоємності як спадкоємності конституційно-правових норм - норм прямої безпосередньої дії.

У такий спосіб, вважаємо, доцільно було б додати до сучасної структури Конституції України після розділу ХV "Перехідні положення" розділ ХVI "Актуальні зміни і доповнення до конфігурації Конституції України", у якому б в залежності від змін у вимогах і потребах конституційного розвитку України, зумовлених конкретно - історичною динамікою конституційно - правового українського процесу, актуально вносились ті чи інші необхідні зміни та доповнення, за завчасно продуманим та адаптованим у вітчизняне і світове правове поле законодавчим механізмом.

За нашою думкою, змістом ХVI розділу Конституції України змогли б стати такі положення: "А. Зміни і доповнення до конфігурації чинної Конституції України вносяться відповідно до зміни конституційно-правового стану, статусу, перспектив України, зумовлених актуальними вимогами та потребами конституційно-політичного розвитку українського суспільства і держави. Б. Зміни і доповнення до конфігурації чинної Конституції України обгрунтовуються Українською академією правових наук, науково-дослідними установами, науковими школами, науковцями, концентруючими загальні зусилля української громадсько-політичної думки. В. Зміни і доповнення до конфігурації чинної Конституції України вносяться відповідно до чинного національного законодавства України."

Думаємо, що основним призначенням правовиховної дiяльностi суспiльства як засобу дієво функціонального впливу на формування високого ціклу соціальної активності правосвiдомості та на відповідне правоусвідомлене (а не ліше законоусвідомлене) ставлення до власної та іншої соціальної поведінки слiд вважати завчавсну теоретично змодельовану, досліджену та часо-просторово зкорельовану передачу кожному новому поколiнню спадкоємного нацiонального та свiтового правового соцiокультурного досвiду, що заснований на природнiй ментально-правовiй етнотрадицiї ( = національній самосвідомості), а також ураховує прiоритетнi як внутрiшнi, так i зовнiшнi, як суб`єктивнi, так i об`єктивнi детермiнанти конкретно-історичного векторного руху українського суспiльства на пострадянському етапi iсторичних правових рефлексій, відбиваючих прогресивні вимоги i критерiї соцiальної еволюцiї, що домiнує у свiтi.

1Дмитрієнко Ю.М. Мистецькі твори художніх дизайнерів як філософсько-правові: до актуальних завдань законодавчого захисту інтелектуальної власності. // Матеріали науково-практичної конференції "Актуальні проблеми правового захисту інтелектуальної власності в Україні", що відбулась 21 березня 2003 року у Національному університеті внутрішніх справ. - Харків: НУАС, 2003. - С.16-21;
Дмитрієнко Ю.М. Українська екологічна безпека життєдіяльності з найдавніших часів до початку 90-х рр. ХХ ст. (до постановки питання про циклову природу екологічної правосвідомості). // Матеріали курсантського наукового семінару Національного університету внутрішніх справ "Екологічна безпека України ХХI століття" . Харків: НУВС, 2003. - С.17-2;
Дмитрієнко Ю.М. Традиційні та нетрадиційні моделі правових посттоталітарних рефлексій. // Ученые записки Таврического национального университета им. В.Н.Вернадского. Том 15 (54). N2. - Симферополь, 2002. - С. 119-127;
Дмитрієнко Ю.М. Негативні заоротні у девіантній правосвідомості. // Нова парадигма. Вип. 30. - Запоріжжя, 2003. - С. 200-203;
Дмитрієнко Ю.М. До актуальних завдань сучасної політичної реформи: проблема методолого-ідентифікаційної лінеаризації Конституції // Матеріали науково-практичної конференції "Політична реформа як засіб демократизації українського суспільства", що відбулась у Харківському регіональному інституті Української академії державного управління при Президентові України 18 квітня 2003 р. - Харків, 2003. - С. 122-129;
Дмитрієнко Ю.М. Проблеми дистанційної асиметрії права і закону в теоретичній проекції посттоталітарної правосвідомості (до актуалізації ідей П.І.Новгородцева про правову державу) // Матеріали міжнародної наукової конференції пам'яті П.І.Новгородцева (треті Новгородцевські читання) "Ідея правової держави: історія і сучасність". - Луганск:ЛАВС, 2003. - С. 56-67;

2 Дмитрієнко Ю.М. Про природу правосвідомості та її девіацій: теоретичний дискурс другої половини XX - початку XXI ет. /Наукова вісник Чернівецького університету. Внп.147. Правознавство.- Чернівці, 2002. - С.10-14;

3 Скрипнюк О.В. Соцiальна, правова держава в Українi: проблеми теорiї i практики. - К.: Iн-тут держави i права iм.В.М.Корецького НАН України,2000.-600с;

4 Васькович Й. Правосвiдомiсть та її вплив на менталiтет українського народу//ПравоУкраїни.-1998.-№6.-С.108-111;

5 Синюкова Т.В. Правосознание и правовое воспитание // Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. - М.: Юристъ, 2001. - С.611-625;

6 Скакун О.Ф. Теория государства и права.- Х.:Консум; Ун-т внутр.дел, 2000. - 704с.;

7 Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х т. / Под ред. М.Н.Марченко. - Т.2. Теория права. - М.: Зерцало, 1998. - 656 c;

8 Личность и уважение к закону (Социологический аспект). - М.: Наука, 1979.-286с.

Надійшла до редколегії

 

 


назад Зміст далі
Hosted by uCoz