| назад | Зміст | далі |
Серед найактуальніших проблем посттоталітарних правових рефлексій - проблема методологічно-ідентифікаційної потреби додаткової кореляцiйної лiнеаризацiї вже iснуючого лiнiйного тексту Конституцiї, який має нелiнiйний характер фундаментальних видозмiн i доповнень. Необхiднiсть приведення, у основному, нелiнiйної структури основного Закону у вiдповiднiсть до звичайних природних характеристик лiнiйного тексту,зумовлена також необхiднiстю створення такої посттоталiтарної асимет-рiї дистанцiйно правовiдбиваючих процесiв соцiального створення законодавчої iстини як ментально - правового маркера правової iдеї, яка б комунiкативно забезпечувала мiру некритичної,мiнiмальної опозицiї права i закону, права у законi як оптимальну ентропiю н е к р и з о в о г о циклу соцiальної активностi правосвiдомостi або функцiональну мiру формальної i неформальної спадкоємностi останньої,яка конкретно-iсторично репрезентує вiдповiдний рiвень (резонансний аналогiчному циклу соцiальної активностi правосвiдомостi,її спадкоємностi) зовнiшньої стохастизацiї ментальної рефлексiї iдеї права у iстину закону. Означенi правотрансформацiйнi процеси також полiфункцiонально вiдбиваються у свiтоглядно резонансному з iншими рiвнями рiзнофункцiональних вимiрiв розвиткових правовимог i правопотреб циклi створення к о м п е н д i у м у мiри п р а в а у з а к о н i (а не навпаки), що репрзентується у ступенi соцiально адаптованої дискретностi первинних суб'єктiв по вiдношенню до вторинних i навпаки. Вважаємо, що вiн (ступiнь) за своїми iдейно-свiтоглядними акмеологiями має є д и н у аксiологiчну о н т о л о г i ю, гносеологiю, логiку, iсторiю, що спроможнi дефiнiцiювати та легiтимiзувати на лiнiйному щаблi правозаконотворення сiнергетично-нелiнiйнi е в о л ю ц i й н i вектори правовимог у лiнiйних законопотребах. Думаємо, що у такому варiантi найбiльш композицiйно, рельєфно i об'ємно (еволюцiйно) будуть методологiчно в и с в i т л е н i iсторико-спадкоємнi як розвитковi, рухомi, так i патологiчнi, “коснi” протирiччя, антиномiї, колiзiї, антогонiзми.
Серед них головним структурним протирiччям, наприклад, будь-якої Конституцiї, Конституцiї України зокрема (за винятком радянських Кон-ституцiй, що є домiнантними серед iнших,якi мали iншi, неприроднi, не-ментальнi, а iдеологiчно-правовi протирiччя з домiнантою протирiч системного плану),є, вважаємо,з'явлення у посттоталiтарному основному Законi (у порiвняннi з радянськими ) таких нових структурних роздiлiв, якi характерно типовi лише для нiлiнйного правового г i п е р т е к с т у (комп'ютерного тексту), який має свої розвитковi потреби, вимоги, логiку вiртуального “iснування”, але побудованого не за логiко-детермiнантними критерiями й принципами лiнiйного, а навпаки, типово нелiнiйного, але спрощеного зразку тексту, який є свiтоглядно з в у ж е н и м та iдейно л i н е а р и з о в а н и м за своєю iсторико-традицiйною, книжно - “гасловою” формою як у “своєму” часi, часо-просторовому масштабi, континуальнiй граничностi,цiлепокладальностi та принциповiй зовнiшнiй нестохостичностi, так i поза “своїм” часом i часо-простором, зi всiма його належними “вiртуальними” характеристиками,рисами, можливостями, цiнностями. Але у зразку, наприклад, Конституцiї України (1996 р.) можна бачити, за нашою думкою, типовий зразок некомп'ютерного варiанту гiпертекста. Гiпертекст було вiдкрито, як звiсно, у 1967 роцi Д.Енгельгардом, Т.Нельсоном,котрим випала доля принципово довершити створення змiстовної форми загальної технiко-технологiчної iдеї гiпертексту [ ].
Дослiдники зазначають, що як правило,використання комп'ютеру для нелiнiйного, рухомого, формового, п р о ц е с у а л ь н о г о читання (мислення, пiзнання) лiнiйних текстiв, у нашому прикладi правових, зокрема деструктурно побудованих перехiдних Конституцiї,не привносить у цей процес нiякої iстотної формалiзацiї i не пiдкоряє “автора” i “споживача” будь-який зовнiшнiй схемi [ ]. Тобто, таким чином, “лiнiйна” лiнеаризацiя сiнергетично структурованої праворозвиткової потреби у нелiнiйнiй побудовi еволюцiйних вимог методологiчного опосередкування правозаконодавчих трансформацiй пiд час побудови (вiдродження, пригадування) ментальної iдейно - свiтоглядної розвиткової орiєнтацiї та о р г а н i з а ц i ї цивiлiзацiйно озовнiшненого пра-воруху, як онтологiчно за свiтовими традицiями є за своїм еволюцiйним змiстом функцiонально неповнозавершеною i н д е т е р м i н о в а н о ю, структурно iзольованою iсторичним типам або моделлю (ментальною формою) руху права i закона. А саме: така органiзацiя еволюцiйної моделi праворозвиткових потреб i вимог в и к л ю ч а є можливiсть здiйснення оптимальної опозицiї права i закону, такої опозицiї, яка б дозволяла природно з н а х о д и т и праву (як родовiй,iдейно - детермiнантнiй природi) своє мiсце у нацiонально звуженiй (за межами етнотериторiального ареалу буттєвого iснування певної соцiально зорганiзованої спiльностi) н о р м i закону (як видовiй, свiтоглядно-iндетер-мiнантнiй природi), правової iдеї у законодавчiй iстинi за максимальними константами i детермiнантами,а не навпаки,що можливо лише,вважаємо, у завершено об'ємнiй, синергетично структурованiй моделi нелiнiйного еволюцiйного праворозвитку i законостановлення.
Найбiльш радикалiзованого значення модель нелiнiйного еволюцiйного раворозвитку i законостановлення, як свiдчать нашi аргументи,набуває за перехiдного аномiчного правоусвiдомлення й правотрансформацiї. Ми пропонуємо при необхiднiй, на наш погляд, повторнiй, нелiнiйно-лiнiйнiй (лiнiйно-нелiнiйнiй) лiнеаризацiї остаточного, структурно-с м и с л о в о г о системного упорядкування синергетичних праворозвиткових iмплантацiй у лiнiйну структуру нелiнiйного текстуального змiсту закону, Конституцiї зокрема, а також будь-якого юридичного документу,в и к о р и с т а н н я сучасної к о м п 'ю т е р н о ї технологiї лiнеаризацiї нелiнiйної моделi чи тексту.
Виходить, ми маємо Конституцiю перехiдного правобуття з нелiнiйним змiстом i лiнiйно побудованою формою. Думаємо, що на примитивному, комп'ютеризованому (але не комп'ютерному) варiантi грубої лiнеаризацiї змiсту Конституцiї перехiдного суспiльства лiнiйна ф о р м а перехiдного змiсту закону, насамперед Конституцiї, повинна бути рухомою, активною, динамiчною, подвижною,маргiнально-корельованою, яка б змiнювала свої лiнiйнi формовi межi за змiною нелiнiйного змiсту закону,що, у свою чергу, вважаємо,логiчно вiдбиваються у конкретно соцiалiзованому циклi правового усвiдомлення (правосвiдомостi) суспiльного вiдбиття правової iдеї у законодавчу iстину закону через нацiональну норму (у нацiональнiй нормi) закону як правову(ої) якiсть(остi).
Розумiємо, що за перехiдних, кризових часiв правобуття i за умов а б с о- л ю т н о ї вiдсутностi методологiї, методики та логiки (схеми) еволюцiйних, трансгресивних правозаконоусвiомлень як науково-теоретичного, так i функцiонально - практичного плану, буттєво-природно (трансцендентно, гранично, об'ємно) еволюцiйованих на зразках ментальних норм-маркерiв правової iдеї через законодавчо - iсторичну iстину - норму закону i гносеологiчно, онтологiчно, логiчно створених за зразками нелiнiйного, вiртуального комп'ютерного мислення (пiзнання),а також концептуальної вiдсутностi звичайної дiєвої позитивної лiнiйної посттоталiтарної методологiї, методики та логiки iсторичних правозмiн i законостановлень, iдеологiчно (за функцiональним маркером радянської правозаконотрансформацiї) триває iдейно-свiтоглядно незавершена розвиткова к р и з а або б р а к iдейного, системно-синергетичного, правового лiнiйного законоосмислення як нелiнiйної р о д о в о ї посттоталiтарної метаправовимоги, що залишається у домiнантно приоритетному, але девiантно - з а к о н о д а в ч о м у, iндетермiнантному полi правоусвiдомлень як в и д о в о ї, лiнiйної свiтоглядно-аксiологiчної правової природи. Вважаємо, що за традицiйних умов функцiонально-домiнантного, iсторико - легалiзованого лiнiйного з а к о н о п i з н а н н я (закономислення) як видового, яке за означених перехiдних, кризових умов i обставин правозаконоруху еволюцiйно-вiртуально, на методичному i методологiчному рiвнi не усвiдмлене, але “стихiйно”, на сiнергетичному рiвнi - хаотично - трансформоване у нелiнiйне, домiнантно з а л е ж н е вiд законоправопiзнання п р а в о з а к о н о п i з н а н н я (правомислення) як явища родової природи, тотально-акмеологiчно у т р у д н ю є (можливо, до неможливостi) правове усвiдомлення як нацiональних, так i свiтових правозаконовимог (законоправовимог) i правозаконопотреб (законоправопотреб). За таких домiнантних праворозвиткових потреб, домiнант правопiзнавальних процесiв на тлi теж домiнантних законопiзнавальних вимог створюється два функцiональних розвиткових прiоритета як правозаконопiзнання (правозакономислення), так i законоправомислення (законоправопiзнання). Але у зв'язку з детермiнантно дiючою у посттоталiтарному правовому i соцiально-правовому полi радянської “iдеологiчної” законоправорозвиткової традицiї та старої, радянської, тотально-позитивної правової, законотворчої методологiї (методики) правозаконозмiн,вважаємо,законоправопiзнавальнi (законоправомислимi) процеси п е р е в а ж а ю т ь i є прiоритетними серед будь-яких iнших. Думаємо,що допомогти у цiєї ситуацiї може лише змiна загальної наукознавчої методологiї фiлософсько-методологiчних, фiлософсько-правових осмислень правових i законотворчих потреб i вимог як на будь-якому ментальному,вiтчизняному теренi,так й на свiтовому. За допомогою фiлософсько-правового аналiзу, думаємо, можна природно витворити ментально зорiєнтовану модель тiєї розвиткової свiтоглядної дистанцiйної асиметрiї права i закону, права у законi, яка дозволила б спадкоємно сприйняти тi лiнiйнi неспадкоємнi законоправотрансформацiї, легiтимно дефiнiцiювати можливi соцiально придатнi до конкретно-iсторичних умов лiнiйного суспiльно-адаптованого правобуття вектори синергетичних орiєнтацiй,що домiнантно iндетермiнованi у несинергетично еволюцiонiзованому (несамозорганiзованому), сучасному нелiнiйному правовому середовищi посттоталiтаризму. Вважаємо, що за сучаних умов не вiдбувається традицiйне iсторичне (вертикальне) “опускання” (звуження, ментальне обмеження, гносеологiчне о б м е ж е н н я) вiртуального з м i с т у свiтового,нелiнiйно структурованого наднацiонального права у еволюцiйно пiзнану (горизонтальну) або соцiально вимогливу ф о р м у (норму) закону, яка як нацiональне явище i соцiальне, в о л ь о в е, лiнiйне в i д ч у ж е н н я у права як iдейного (гранично непiзнавального) ноумена його законодавчої с в о б о д и - правової (локально пiзнаваємого (пiзнаної) iстини закону у ментально створенiй нормi нацiонального закону. Саме у процесах створення свiтоглядної дистанцiйної асиметрiї права i закону, права у законi,за наними аргументами, вiдбувається вiртуальне, нелiнiйне, синергетичне перетворення (переутворенн) правової iдеї у реальну, лiнiйну iстину закону. Вважаємо, що смисл дистанцiйностi у свiтогляднiй асиметрiї права i закону дефiнiцiює лiнiйну правову п о т р е б у у створеннi рiзної часо - просторової ф у н к ц i о н а л ь н о ї домiнантностi,детермiнантностi, смисло-змiстовної щ i л ь н о с т i i логiчностi
окремо ноуменального, б е з м е ж н о г о, незавершеного за своєю iдейною ф о р м о ю ноумена права i локального, строго феноменального, завершеного завжди за своїм змiстом свiтоглядного (свiтоглядно-аксiологiчного) феномену з а к о н у. Пiд час виокремлення дистанцiйної свiтоглядностi асиметрiї права i закону,права у законi як м е ж i неспiвпадiння (спiвпадiння) права i закону,межi опозицiї права i закону, зовнiшньої д и с к р е т н о с т i права у законi та внутрiшньої - закону у правi створюється конкретний цикл соцiального правоусвiдомлення (правосвiдомостi) соцiальних,соцiально-правових, законодавчоправових трансформацiй, який спроможний характеризувати цикл соцiальної активностi зовнiшньої стохастичностi права i закону, а також еволюцiйну швидкiсть нелiнiйних законоправотрансформацiй.
Таким чином право як трансцендентальне наднацiональне явище рухо-мої,процесуально-граничної розвиткової ф о р м и еволюцiйного зразка, яка синергетично належить до родової правової природи знаходить свої я к i с н i межi у лiнiйних,iсторично детермiнованих нормах закону,якi визначають його видовий (ментальний) з м i с т через ментальнi вимоги спадкоємностi будь-якої вiтчизняної етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi). Тобто за таких умов, вважаємо, вiдбувається еволюцiя ф о р м и права (загалом родової правової природи), або власно права як правової iнформацiї чи правової речовини i коеволюцiя з м i с т у закону як правової матерiї.
Закон же у свою чергу набуває нових еволюцiйних нелiнiйних нап-рямкiв як зовнiшньо оцивiлiзованих правоорiєнтацiй i “резервних” напрямкiв еволюцiйних право - i законотрансформацiй. А саме: за умов домiнування лiнiйних розвиткових правозаконотрансформацiй вiдбувається за нашою схемою еволюцiя з м i с т у закону (загалом видової правової природи, законодавчої як похiдної) i коеволюцiя ф о р м и права, її iдейної еволюцiйної трансформацiї за певною схемою iсторичного становлення конкретної енотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi), її свiтоглядного єства. Право як безмежна еволюцiйна якiсть регулятивно себе знаходить у нормативних межах закону, який нiколи не може стати природним правом або природним правовим актом. Вiн, як правовий ментальний маркер,може лiше бути певним чином або наближеним, або вiддаленим вiд права подiбно тому як законодавча iстина або буде наближатися, або вiддалятися вiд iдеального розумiння правової iдеї за параметральними партиципацiйними характеристиками й зв'язками асиметрiї й опозицiї права i закону.
Пiд i д е а л ь н и м розумiнням правової iдеї у контекстi конкретно-сторичного, соцiального рефлексування нормозмiсту законодавчої iстини будемо усвiдомлювати таку лiнiйну свiтоглядну дистанцiйну асиметрiю права i закону, яка аксiологiчно дозволяє функцiонально iснувати такої свiтоглядної,правоусвiдомленої опозицiї права i закону,права у законi,яка у правовому вiдношеннi оптимально диференцiює,дефiнiцiює та законодавчо легiтимiзує на некризовiй, неконфлiктнiй основi буттєвого правозакону нелiнiйнi праворозвитковi потреби у лiнiйнiй формi (нормi) закону, коли право стає методологiю закону, законотворення, а н е самим з а к о н о м,законотворенням. К р и т е р i є м iсторичної (думаємо, що й еволюцiйної теж) iстинностi (iдейно - свiтоглядної iдеальностi) правоперетворень i законостановлень як на лiнiйному, так i на нелiнiйному рiвнi, вважаємо, є н а я в н i с т ь будь-якого (з запропонованих нами високого,середнього, низького, кризового циклу) некризового циклу соцiальної активностi правосвiдомостi, який репрезентується феноменом правової культури як робочої, каузальної законодавчої “деонтологiї”, яка об'ємно, еволюцiйно характеризує i акмеологiчно есхатологiзує законодавчу iстину та виходить з неї як ментально пролонгованого права, котру характеризує нелiнiйна вiртуальнiсть негативного зворотного зв'язку, спроможного стати ментально адаптованим еквiвалентом н е л i н i й н о г о переходу (зв'язку) законостановлення на л i н i й н i вектори синергетичного правозастосування як нелiнiйної, методологiчної, правоцiлепокладальної, у нашому контекстi, розвиткової категорiї фiлософiї права. Трансгресивнi константи здiйснення нелiнiйного переходу законостановлення у традицiйнi лiнiйнi вектори синергетичного правоусвiдомлення найбiльш оптимально можна репрезентувати, думаємо, у методологiчнiй дефiнiцiї iдейної природи правовимог i законопотреб у перехiдних правозаконотрансформацiях як теоретико-iдентифiкацiйної проблеми посттоталiтарного правобуття.
Коли сьогоднiшнi свiдки минулих подiй тоталiтаризму, "контужені Сталiнiзмом" (Ч.Айтматов) i жертви епохи, згадуючи про неї, говорять про любов до вождя, про радiсть i ентузiазм тих рокiв, їм можна i треба вiрити, але з поправкою на правовий лексикологiчний ф о к у с, пророблений з ними, який полягав у тому, що тотальна комунiкативно - правова "брехня" про чудове буття у комуністичному раю закрiплювалась не тiльки у основному Законi - Конституцiї СРСР, але й в усiх законодавчих документах (актах), якi не виходили зі всього змісту текстоформи Конституцiї як цільного законодавчого акту з правовими нормами безпосередньої юридичної прямої дії, а виходили лише з iдеологiї одного її пункту- ст.6-й про керівну роль КПРС у радянському суспільстві, котрий фактично концептуально задавав і виконував методологiчну функцiю основного Закону - бути таким “фiлософсько-правовим твором”, який повинен орiєнтувати праворозвитковий рух посттоталітарних правових рефлексій тотально iдеологiчному опоесредкуванні поліфункціональних соціалізацій раяднського суспiльства i держави у цiлому. Внаслiдок радикального збiльшення нементального структурування правозаконодавчої соцiалiзацiї радянського соцiуму, побудованого на iдеологiчно-комунiкативному пiдгрунтi, створювалось лише морально-психологiчне (як законоiдеологiзована частина ментальностi) перетворення природних ментальних цiнностей i акмеологiй. Це були перетворення на штучнi, метафоризованi, iконологiзованi, iллюзорнi аксiологiї несвiтового зразку у несвiтовi, недосвiднi акмеологiї, замкненi не на достатні загальноцивілізаційні iсторико-еволюцiйнi цiнностi, традицiї та розвитковi орiєнтири як р о д о в i, а на свої, самоцiннi, хибно самодостатнi,у видовому вiдношеннi з в у ж е н i та переiдентифiкованi (недоiдентифiкованi) до рiвня необхідно ідеологічно самодостатньої в i д о в о ї законотворчої аксiологiї, праворозвитиковi вимоги i потреби з власною, гносеологiчно не пiзнаною (мислимою) i цивiлiзацiйно не озовнiшненою (досвiдно адаптованою) буттєвою онтологiєю, логiкаю i гносеологiєю. Останнi iдейно - свiтоглядно не базувались на грунтi загальнолюдських, свiтових, часо-просторово витриманих i iдеально зрозумiлих свiтовою спiльнотою "вiчних" цiнностей неконфлiктного типу як у правовому, так i у законодавчому вiдношеннi, що були зформовані на терені певної ментальності.
Наслiдком дизасиметричного (симетричного) свiтоглядного праворозвитку маємо iдеологiчну (постiдеологiчну) унормованiсть сучасних ситуативних, маргiнальних комунікативних розвиткових рефлексивних правоорієнтацій за зразками немовленого, недомовленого, недопiзнаного (але вільно чи за певною ідеологіною схемою домислимого), що нелогiчно (але морально за партійною ідеологією) пiдтримує у правовому полi перехiдного, кризового ссцiуму правозаконний г о м е о с т а з лише у його пасивній, статистичній функції, репрезентований у буденному, соцiальному, соцiально - правовому буттї на рiвнi ментально-психологiчного i соцiологiчно-iдеологiчного засвоєння законодавчої iстини як iсторично пiзнаної правової iдеї в умовно конкретно-історичному часо-просторі радянського і пострадянського соціуму. У нашому контекстi, використовуючи iдейнi зрiвняння монографiчного авторського дослiдження (Дмитрієнко Ю.М. Проблема спадкоємності в національній правосвідомості: монографія. - Харків: Основа, 1998. - 293 с.) рiвень ментально - психологiчного засвоєння законодавчої iстини репрезентує психологiчне я д р о, соцiологiчно-iдеологiчний рiвень - соцiологiчне я д р о правосвiдомостi. Є питання про генезис причин з'явлення, наприклад, деяких розвиткових психопатологiй, у нашому зразку, кризового правозаконотворення та його усвiдомлення, якi є функцiональними наслiдками певних порушень часо-просторового сприйняття єдиної природної а с и м е т р i ї буттєвого свiтосприйняття й свiтозасвоєння, що виходить з розвиткового пріоритету прав первинних суб'єктів правосвідомості (фізичних осіб) над ідеологічним правом вторинних суб'єктів правосвідомості (юридичних осіб), вимагаючими порiвняльного аналiзу різних науково досліджених моделей свiтосприйняття, таких, наприклад, як модель світосприйняття правшей i лiвшей пiд час певних психопатологiчних порушень як активного дискретного світосприйняття первинними суб'єктами правосвідомості правосвідомості, що може трансформуватися у деякі (конкретнi) соцiальнi, соцiально-правовi та iншi протирiччя, конфлiкти, або стати дiєвим поштовхом до цього.
Думаємо, останні вимагають ретельного вивчення та дослідження не лише правознавцями, але й філософами, соціологами, істориками, лінгвістами, тобто вимагають комплексного, структурно-системного, міждисциплінарного, загальнометодологічно-правового підходу.
У статті пропонується осмислення методологічної моделі правового підходу до проблем Голодокосту
In the article the methodological model of the legal approach to composite issues of our time is offered
В начале XXI столетия никак нельзя оставаться на обочине тех мировоззренческо-мировоззренческих достижений в разных областях наук, етичность которых определяется уровнем цивилизованной моральности в разрешении найважнейших и найтруднейших исторических вопросов, связанных, например, с болючей проблемой Голокоста.
В разных печатных работах определенным образом исследовались вопросы правоотраженного изучения Голокоста как одной из актуальных проблем исторического правового сознания, но еще недостаточно сделан акцент на методологически-правовую его проекцию, на что пока отечественная правовая наука слабо привлекает внимание [См. 2-3].
Попытаемся рассмотреть некоторые актуальные методологические аспекты теоретического развития проблем Голокоста в контексте выявления общеметодологических развивающих детерминант исторического праворазвития и как правоотраженного перевода развивающих потребностей правовых требований коренной нации в окончательном разрешении проблем Голокоста. Соответственно будем рассматривать разные константы украинского правозаконодвижения в плане выявления трансформационной динамики современных постсоветских обществ, их законодательно-правовой базы в отношении нашего вопроса. Думаем, что исследование философских и естетических аспектов Голокоста будет оптимально содействовать рациональному разрешению важнейших задач посттоталитарного правостроительства, а также служить определенной основой для дальнейших исследований указанных проблем правових рефлексий как рефлексий правового сознания. Разрешение последних возможно в сфере методологии права, которая очерчивает соблюдение ряда дополнительных условий для определения оптимального варианта конечной перспективы вопроса.
К числу таких отнесем, прежде всего, саму философию права, которая методологически определяет и стратегические, и тактические подвижки в украинском праве, сориентированные на утверждение философи права в непосредственный, действенный идейно-теоретический фактор посттоталитарних правоперетворень, правоосмыслень и правоосознаний в ракурсе теории управления.
При посттоталитарных условиях развития постмодерного украинского государства правового типа концептуального значения приобретает методологический фактор морального осознания проблем правового государства, обусловленных "открытым", диалогическим замещением тоталитарной политики по поводу морально не разрешенных вопросов Голокоста, соответствующей терминологии, которое идеологемно властвовало в советском закрытом правовом поле "неаристотелевського" социально-политического дискурсу "естественными" понятиями, возвращающими политико-правовою мысль к тем истинным корням, что всегда будут живить актуальность проблем Голокоста до тех пор, пока восстановится историческая справедливость [3].
Терминологически-правовое усвоение проблем Голокоста, современных требований мирового социально-правового развития, проблем социальной политики правового государства, связанное с изменением идейно-мировоззренческой базы политического мироизмерения, целеположенно детерминованиы, по проведенным исследовавниям, спецификой тех правопознавательных девиаций, которые осуществляются в правовом поле украинского законодательства. Последние приобретают форму девиантного правосознания. Девиантное правосознание как парадигмальная квинтессенция системного осознания структурно - кризисных изменений в переходном, девиантном правовом социуме, который развивается по законам с и н е р г е т и к и, а также природа посттоталитарного общества в целом акмеологически требуют общего философского и философсько-правового, понятийного мышления.
В таком плане девиантное правосознание или правоосознание проблем Голокоста через единую преемственность украинской етнотрадиции (= национального самосознания) есть некризисным циклом линейной социальной активности естественного, ментально структуророванного правосознания, которое по своей природе системно характеризует идейную сущность разрешения украинского правового государства в переходном постсоветском бытии, а также характеризует уровень философского правоосмислення проблемы уже в площади соответствующего произведения, которое мы рассматриваем инструментом современной методологической социализации Голокоста.
Итак, с помощью философсько-правового осознания современных правовых трансформаций межнациональных аспектов Голокоста будем определять статус философсько-правового произведения по зазначеной проблематике как методологического измерения девиантно-резонансних исследований целостной материи правовых посттоталитарных изменений и социальной политики, которая этим предполагает повышение цикла социальной активности правового сознания до високого.
Природа философсько-правового познания (правопознання) девиаций политики построения правового государства на принципах окончательного решения старых, перспективно ранимых проблем (на примере Голокоста) тогда принципиально способная детерминоваться и функционально разворачивается в м е р е использования философсько-правового произведения по нашей определенной тематике, как методологического и н с т р у м е н т а глубокого понимания переходных мировоззренческо-ценностных идей, символов и моделей.
Считаем, что философсько - правовое осмысление тех развивающих отклонений (девиаций) по поводу актуальных острых вопросов, прежде всего идейно-правовых, которые аксиологически смогут дефинициировать естественные векторы функционального понимания и осуществления правовой политики Украины надо начать с создания рабочей философсько-правовой терминологии, такой терминологии, что соединяет старые и новые неразрешенные проблемы, в том числе и понятийно-терминологического плана, в таком соотношении, что поможет аксиологически изменить понимание старых проблем, ныне актуальных, не только национальных, а мировых, общецивилизованых.
Последняя, думаем, способна мировоззренчески сделать достоянием гласности философсько-правовое осмысление посттоталитарной девиантной реальности на уровне того философсько-правового произведения (например, о Голокосте), которое бы осуществляло непосредственное влияние на практику формирования общего философсько - идейного осмысления переходного правобытия, философсько-правовой работы и политики как по фундаментальным, так и по прикладным аспектам
[см. 2].
Надеемся, что современная украинская философия права как самостоятельная область осмыления, формирования и методологизации теоретического знания, в том числе и как методологии теории управления, которая возникла в границах мировой классической философии, истории философии и социальной философии, исследуя фундаментальные принципы, правила, права и ценности, определенные природой человека, будет оптимально способствовать рациональному, в т.ч. актуальному терминологическому восприятию и осознанию девиантной правовой реальности.
1. Подорога В.А. Философское произведение как событие. // Вопросы философии. - 1993. - N 3. - С. 9
2. Дмитриенко Ю.М. Национальная идея в контексте духовного обновления Украины (к проблеме генезиса постсоветского правосознания) // Научно-теоретические достижения Слободской Украины: философия, религия, культура. Сборник научных статей.-Х.:Курсор,1999.- С.35-41;
3. Дмитриенко Ю.М. Проблема преемственности в национальном самосознании: монография. - Х.:Основа, 1998. - С. 291-292
| назад | Зміст | далі |