назад Зміст далі

Актуальні аспекти українського екологічного права.

Визначаючи рівень актуальності проблем українського законодавства у сфері екологічної безпеки життєдіяльності як проблеми екологічної правосвідомості, зазначимо на важливості комплекного підходу до завдань сучасної правової трансформації України, девіантно відбиті у кризовому циклі соціальної активності позитивної правової свідомості. Спробуємо окреслити деякі важливі моменти комплексного підходу до актуальної ідентифікації завдань методологічно-правового і законодавчого розмежування понять "система екологічного права" і "система екологічного законодавства", яке є необхідною юридичною процедурою для уточнення методолого-методичних функцій екологічного права і екологічного законодавства.

Думаємо, якщо комплексність характерна для будь-якого інституту права, регулюючого екологічну безпеку, це не означає, що вона переноситься автоматично на всю відповідну правову галузь. Галуззю права може бути визнано, як звісно, лише такий підрозділ, який в рамках права в цілому має риси окремого елемента. Ряд авторів зупиняється та тезі. що основними підрозділами права є група його галузей та група комплексних утворень.

Комплексні утворення (однак не комплексні галузі права) створюються на підставі інтегрованого підходу до регулювання окремих груп суспільних відносин. У комплексних утвореннях виражено інтеграцію норм основних галузей в єдиній за змістом та цілями сфері діяльності.

Фактично норми права структурно відокремлені в окремих нормативних актах. У ких є специфічні принципи, загальні положення, певні юридичні засоби, які надають тій чи іншій сукупності правових норм особливих якостей, зпродукованих у конкретно-історичних циклах соціальної активності правової свідомості як соціологічної динаміки формальної спадкоємності, що надає традиційній правосвідомості рис соціологізованих констант процесуальної активності посттоталітарних правових рефлексій. Однак, як цілком справедливо наголошують В. В Лазарев та С. В. Липень, у них буде відсутній метод правового регулювання, який об'єднував би всі юридичні особливості в одне ціле. Таким чином, юридичний режим регулювання (тобто сукупність предмета та методу правового регулювання) не буде мати самостійного значення, але буде мати певну специфіку. З урахуванням викладеного комплексні галузі права не виділяються, це просто відповідні галузі законодавства. Хоча не можна заперечити той факт, що в окремих роботах юристів-науковців присутня позиція щодо наявності комплексних галузей права. При цьому їх, як правило, називають вторинними, враховуючи ту обставину, що норми будь-якої комплексної галузі є одночасно ) нормами конституційного, адміністративного. кримінального, земельного та інших галузей, тобто основних галузей права. У нашому контексті розуміємо ці норми права як такі, що є головними, пріоритетними нормами правового буття первинних суб'єктів (фізичних осіб) правосвідомості.

Визначають, що норми комплексного утворення за іншим предметом і за жшими, нехай не головними, юридичними особливостями, вторинно, ніяким чином не порушуючи архітек-тонжи основних галузей і не виключаючи з їх складу жодної норми, об'єднуються в особливу спільність. Тобто юридичні норми, що входять до комплексних утворень, залишаються за виехідними моментами в головній структурі, в основних галузях, і на них поширюються загальні положення відповідних галузей.

Аналізуючи вищевикладене, не можна не підтримувати позицію науковців, які не вважають. що є наявні підстави для виділення ком

плексних галузей права Зокрема, можна погодитися з доктором юридичних наук П. С. Пацурківським, який зазначає, що "концепція, яка розглядала систему права як об'єктивну реальність, не одержала у свій час достатнього і послідовного розвитку в працях більшості юристів-фінансистів, дослідженнях представників інших галузевих наук правознавства. Більше того, деякі положення цієї концепції стали тлумачитися спрощено і навіть перекручуватися, підмінятися по суп іншими. За цих умов стара концепція системи права як системи навчальних дисциплін, яка сповідує довільну побудову системи права, зберегла свої позиції" . Дійсно, не можна свідомо підміняти поняття "галузь права" і "галузь законодавства", як і класичні наукові критерії виділення галузі права й галузі законодавства винятково суб єктивними конструкціями. Кожна норма права може належати тільки до однієї галузі права, як і будь-яке суспільне відношення, яке є предметом лише однієї, чітко визначеної галузі права. Тобто "галузі права відрізняються між собою настільки ж об'єктивно, наскільки об'єктивно відрізняються між собою види суспільних відносин, що регулюються цими галузями.

Однак на відміну від галузі права галузь законодавства може бути комплексною, і ця позиція є загальновизнаною та підтверджується об -єктивними підставами. При цьому слід виходити, знову ж таки з теоретичних засад у визначенні понять "галузь законодавства" та "система законодавства".

Система екологічного законодавства, у нашому контексті, складається в результаті видання правових норм, тобто має похідну, детермінантну і залежну природу, вимагає офіційного закріплення їх в державних актах та систематизації цих актів. Вона має складну структуру. Частіше за все під системою законодавства розглядається сукупність нормативно-правових актів, в яких об'єктивуються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Збіг між системою екологічного права і системою екологічного законодавства в межах від окремої норми до права в цілому не абсолютно. У цих межах вони існують самостійно. оскільки мають свою специфіку, власні тенденції розвитку. Специфіка, власні тенденції розвитку екологічного права і законодавства, за проведеними дослідженнями спроможна виявлятися у різних циклах соціальної активності екологічної правосвідомості.

 

ПЕРСПЕКТИВИ ДЕВIАНТНОЇ ПРАВОСВIДОМОСТI В КОНТЕКСТІ ПРАВА І ЗАКОНУ

Внаслiдок радикального збiльшення нементального структурування правозаконодавчої соцiалiзацiї радянського соцiуму, побудованого на iдеологiчно-комунiкативному пiдгрунтi, створювалось лише морально-психологiчне (як законоiдеологiзована частина ментальностi) перетворення природних ментальних цiнностей i акмеологiй на штучнi, метафоризованi, iконологiзованi, iллюзорнi аксiологiї несвiтового зразку у несвiтовi, недосвiднi акмеологiї, замкненi не на достатні загальноцивілізаційні iсторико-еволюцiйнi цiнностi, традицiї та розвитковi орiєнтири як р о д о в i, а на свої, самоцiннi, хибно самодостатнi, у видовому вiдношеннi з в у ж е н i та переiдентифiкованi (недоiдентифiкованi) до рiвня необхідно ідеологічно самодостатньої в i д о в о ї законотворчої аксiологiї, праворозвитиковi вимоги i потреби з власною, гносеологiчно не пiзнаною (мислимою) i цивiлiзацiйно не озовнiшненою (досвiдно адаптованою) буттєвою онтологiєю, логiкаю i гносеологiєю. Останнi iдейно - свiтоглядно не базувались на грунтi загальнолюдських, свiтових, часо-просторово витриманих i iдеально зрозумiлих свiтовою спiльнотою "вiчних" цiнностей неконфлiктного типу як у правовому, так i у законодавчому вiдношеннi, що були зформовані на терені певної ментальності [ Див. 7].

У нашому контекстi м е н т а л ь н i с т ь як рiзновид соцiального, соцiально-правового i правозаконодавчого феномену буттєвих субстраційних трансформацій будемо розглядати як якiсть р о д о в о ї правової природи по вiдношенню до iдеологiї як якостi в и д о в о ї та властивостi р о д о в о ї правової природи. Нацiональну мову як мову корінної більшості населення країни теж будемо вважати я к i с т ю родової правової, а ненацiональнi, прикладнi, технологiчнi мови - видовими її властивостями та родовими якостями в и д о в о ї правової природи.

На правозаконодавчому мовнолiнгвiстичному, мовностилiстичному i мовноiдеологiчному рiвнi в и м о г и морально-психологiчного усвiдомлення сукупностi правових iдей, iдеалiв як законопролонгованих, полiфункцiональних змiстоформ (формозмiстiв), але ментально н е в и д о з м i н е н и х (недовидозмiнених) у повнородовому природному сенсi до законодавчих п о т р е б, навпаки комунiкативно звужених або зкомп- ресованих у правомовленнєвому вiдношеннi лише до їх форми - iдеологiчно-психологiчних, патрiотичних (але не нацiональних) почуттiв: любов до Вiтчизни, iнтернацiональний обов'язок, п'ятирiчки, iдеологiчно-правовi i законодавчi радянськi метафори, iдеологеми, iконологеми - свi- тоглядно перебiльшували при i д е а л ь н о м у цiлепокладальному моделюваннi розвиткового свiтоглядного правовимiру. Аксiологiчно переростали свою iдейно звужену (зкомпресовану) правову змiстовну (ментальну) форму i каузально перетворювались у свою законодавчу i н-

ш о ф о р м у (iншозмiст) як а л ь т е р н а т и в н е деструктивне явище деструктурного типу (непiзнане на лiнiйному рiвнi правозаконоперетворень), нелiнiйного, телеологiчно зорiєнтованого руху правових рефлексій за нелiнiйними законами правової еволюцiї як родової правової природи по вiдношенню до законодавчої еволюцiї, ідеологічно заміщуючись видовою правовою рефлексією по вiдношенню до правової еволюцiї i родовою правовою по вiдношенню до лiнiйної, iсторично рухомої видової природи права i закону.

Ця iншоформа (iншозмiст), вважаємо, репрезентує змiстоформовий правовий i законотворчий феномен полiфункцiональної тотально-iдеологiчної "контуженостi" iдеального змiсту природної, ментально детермiнованої ф о р м и соцiальної активностi процесiв лiнiйної iдейної трансформацiї правової свідомості та ротацiї права i закону, права у законi, який свiтоглядно репрезентується у конкретно - iсторичному (за нашого контексту - посттоталiтарному) ц и к л i соцiальної активностi правосвiдомостi, її спадкоємностi як пiдструктуро-пiдсистеми, загальнiй спадкоємностi iсторично еволюцiйованої української етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi). Як зауважує в цьому відношенні, наприклад, Г. I. Гусейнов, пiдкреслюючи важливiсть наукових, теоретичних дослiджень правових мовних процесiв для вироблення оптимальної сучасної правополiтики i правової мовнотермiнологiчної бази, у радянськiй державi всi були призванi"спiвати i смiятись як дiти", сукупнiсть усiх почуттiв i дiй радянської людини називалось "любов'ю", подiбно до того, як зрада iдеологiчно переосмислювалась i перейменовувалась у висшу форму вiрностi, а доносительство - у висшу форму чесностi [Див. 1 ]. I далi вiн так продовжує: ". . . Але особливiсть мови, у якiй пiд дiєю (радянського) соцiолiнгвiстичного е к с п е р и м е н т а мiцно запрацював протилежний устiй, який вiдбувався у тому, що у цiлях самозахисту вона (мова) гальмує у своїх носiiв (первинних суб'єктiв правосвiдомостi, свiдомостi, самосвiдомостi) здiбнiсть глибоко (на право- самоусвiдомленому рiвнi) усвiдомлено сприймати сказане, почуте, прочитане. Наслiдком загальної загальмованостi або, коли завгодно, пiдмороженостi мовного досвiду, здається ошеломляюче п а д i н н я якостей висших проявiв мовних здiбностей носiiв мови i, перш за все, лiтератури [Див. 1]. Додамо, цивiлiзованих законоiнiцiатив у галузi правотворчого процесу. Як наслiдок, маємо не конфiгуральну (змiстовну), геометризовану у синергетичнiй конфiгурацiї правовiдбиваючих процесiв законодавчої рефлексiї правової iдеї у норму закону форму поступового iдеєусвiдомлення правової iстини, а функцiональну недовiру як до iдеї права, так i до iдеї закону, до тексту з а к о н у i д о в i р у до iстини його п i д т е к с т у, а також традицiйне (радянське, пострадянське) намагання спочатку до iдеологiчного визначення предмету права, як i будь-яких iнших предметiв галузей свiтоглядно - правового знання, пiзнання, мислення, а незабаром його правового мовнолiнгвiстичного пiзнання (мислення), виходячи з початкової пiдтекстуальномовної, правової категорiально-термiнологiчної дефiнiцiї. Думаємо, потрiбно зробити пояснення про те, що у нашому контекстi, iндивiдуально суб'єктивiзованi на правовому, законноправовому, матерiальному об'єктивно-знаковому рiвнi соцiального, соцiально-правового, законодавчого правоусвiдомлення п е р в и н н i суб'єкти правосвiдомостi (фізичні особи) бiльш спроможнi бути носiями п р а в о в о ї, правотворчої мови, а в т о р и н н i суб'єкти правосвiдомостi (юридичні особи) - носiми з а к о н н о ї, законодавчої, законотворчої мови. А тодi звiдси, первиннi суб'єкти правосвiдомостi будуть об'єктивiзованими за своїми природни- ми правами, iндивiдуально-особистiсними п а р а м е т р а м и свiтоглядного правовимiру, якi належать до р о д о в о ї соцiальної, соцiально-правової природи, а вториннi - юридичнi, iдеологiчно структурованi, суб'єктивiзованими, колективно -"безособистiсними"о д и- н и ц я м и iдейного правового свiтовимiру, якi належать до видової соцiальної, соцiально - правової природи, функцiональна спроможнiсть яких детермiнантно залежна вiд парадигмальних якостей, характеристик i об'єктивно-правового стану первинних суб'єктiв правосвiдомостi як у вiтчизняному правовому, так i свiтовому, мiжнародному правовому, законодавчому полi. Думаємо, що саме у такий спосіб історико-еколюційно формується світоглядна асиметрія права і закону, права у законі як пріоритет природних права первинних суб’єктів правової свідомості над вторинними, які створюють ідеологічну компенсацію цієї природньої асиметрії - штучну опозицію власних, гносеологічно вторинних прав на домінантній ідеологічній основі, використовуючи мовно-пропагандистську мас-медійність типово ідеологічного права власного буттєвого існування у ментальному середовищі первинних суб’єктів правосвідомості над онтологічно первинними природними правами первинних, світоглядно ототожнюючи власні права і права первинних суб”єктів правосвідомості, а фактично права і закону.

Тодi ми маємо не просту втрату природного мовного i мовленнєвого почуття істинного права або комунiкативно викривленiй словесний продукт правового i правозаконного д в о м и с л е н н я (двопiзнання), коли iдея права та iстина закону були тотально не тiльки безопозицiйно ототожненi (з iдеологiчною домiнантою закону), але й стали наслiдком законовихованої у носiях правової мови як національної - масових первинних суб’єктах правосвідомості - початкової недовiри до звичайного правового термiну (слова) i букви (знаку, норми) закону у їх традицiйному, лiнiйному значеннi.

Наступним наслiдком дизасиметричного (симетричного) свiтоглядного праворозвитку маємо iдеологiчну (постiдеологiчну) унормованiсть сучасних ситуативних, маргiнальних правомовних розвиткових правовиборiв за зразками немовленого, недомовленого, недопiзнаного (але вільно чи за певною ідеологіною схемою домислимого), що нелогiчно (але морально за партійною ідеологією) пiдтримує у правовому полi перехiдного, кризово го ссцiуму правозаконний г о м е о с т а з лише у його послабленнi, репрезентований у буденному, соцiальному, соцiально - правовому буттї на рiвнi ментально-психологiчного i соцiологiчно-iдеологiчного засвоєння законодавчої iстини як iсторично пiзнаної правової iдеї в умовно конкретно-історичному часо-просторі радянського соціуму. У нашому контекстi, використовуючи iдейнi зрiвняння монографiчного авторського дослiдження рiвень ментально-психологiчного засвоєння законодавчої iстини репрезентує психологiчне я д р о, соцiологiчно-iдеологiчний рiвень - соцiологiчне я д р о правосвiдомостi

Деякi дослiдники, наприклад, В. I. Вернадский, Т. О. Доброхотова, Н. М. Брагiна, Є. В. Гурова, Т. К. Чернаєнко, Б. В. Блiнов, I. В. Єфiмова, Є. Д. Хомська, С. В. Сiроткiна, Ю. А. Урманцев, С. Г. Геллерштейн та iншi, за нашою думкою, у цiлому узгоджуючись, в принципi, зi структурною дефiнiцiєю та iдентифiкацiєю теоретико-науково оприлюдненого, дослідженого та екстраполяційно акмеологізованого феномена типової п р а в о д е м о н с т р а ц i й н о с т i психiки людини (у контекстi наших розмiрковувань - психологiчного ядра ментльностi) як позапросторової, трансцендентної i позачасової категорiальної характеристики правової свiдомостi, самосвiдомостi, на прикладах методологiчного аналiзу особливостей соцiологiчного свiтосприйняття i морально - психологiчної симптоматики локальних (очаго- вих) поразок мозоку правшей i лiвшей, iнших зразках, пропонують теоре тично замислитись над питанням ймовiрного, стохастичного пояснення причин з'явлення деяких розвиткових психопатологiй, у нашому зразку, кризового правозаконотворення та його усвiдомлення, якi є функцiональними наслiдками певних порушень часо-просторового сприйняття єдиної природ- ної а с и м е т р i ї правобуттєвого свiтосприйняття й свiтозасвоєння, вимагаючими орiвняльного аналiзу особливостей свiтосприйняття правшей i лiвшей пiд час психопатологiчних порушень, що може трансформуватися у певнi (конкретнi) соцiальнi, соцiально-правовi та iншi протирiччя, конфлiкти, або стати дiєвим поштовхом до цього [Див. 2-6].

Думаємо, останні вимагають ретельного вивчення та дослідження не лише правознавцями, але й філософами, соціологами, істориками, лінгвістами, особливо тоді, коли .

Список використаних джерел:

1. Гусейнов Г. И. Ложь как состояние сознания // Вопросы философии. - N 11. - 1989. - С. 65

2. Доброхотова Т. А., Брагина Н. Н. Пространственно-временные факторы в организации нервно- психической деятельности. //Вопросы философии. - 1975. - N 5. - С. 133-146

3. Доброхотова Т. А., Брагина Н. Н. Принцип симметрии-асимметрии в изучении сознания человека. // Вопросы философии. - 1986. - N 7. - С. 12-26

4. Доброхотова Т. А., Брагина Н. Н. Функциональная асимметрия и психопатология очаговых поражений мозга. - М., 1977

5. Доброхотова Т. А., Брагина Н. Н. Функциональные асимметрии человека. - М., 1988

6. Доброхотова Т. А., Брагина М. М. Загадки неправорукого меншинства человечества. // Вопросы философии. - 1980. - N 1. - С. 124-134

7. Дмитрієнко Ю. М. Філософсько-правові детермінанти девіантної правосвідомості у структурі ідейно-світоглядних аксіологій українського права//Вісник Дипломатичної академії України. Вип. N6. - Киів, 2002. - С. 244-267


назад Зміст далі
Hosted by uCoz