| назад | Зміст | далі |
Серед важливих моментів посттоталітарної методологізації праворефлексивного знання, зфокусованих у проблемі посттоталітарної актуалізації нелінійної детермінантності трансформаційного руху українського права та закону у їх процесуальному здійсненні, пошуки адекватних украінським праворозвитковим потребам досвіду світових часо-просторових аналогій тих минулих та сучасних трансформацій, що якимось чином спроможні пояснити нашу перехідну реальність - репрезентують важливе завдання сучасної юридичної науки, філософії права та теорії управління. В цьому відношенні міждисциплінарний аспект цієї проблеми репрезентує філософсько-правову площину методологічної ідентифікації праворефлексівних процесів на рівні свідомості як ту домінантну, що концептульно підкреслює їх еволюційну зорієнтованість у світі. В цьому плані заслуговує на увагу фІлософсько-правове ("методологiчно-правове" (Д.А.Кєрiмов) поняття закону як граничного, к а у з а л ь н о-системоутворюючого за його в и д о в о ю природою по вiдношенню до права наслiдка правового змiстотворення, де право є ц i л е п о к л а д а л ь н о ю структуроутворюючою причиною будь-якого законодавчого розвитку, вiддзеркалює у своїй репродукуючiй (методологiчно-правового контексту) з м i с т о ф о р м i закону (iнварiант формозмiсту правосвiдомостi з домiнантною системних елементiв) об'ємно-нелiнiйнi можливостi правоеволюцiйних трансформацiй та вимагає трансцендентного розумiння конкретно-iсторичної трансцендентальностi традицiйної позитивної правосвiдомостi як системної сутностi рефлексивного буття посттоталiтарного права.
Як домiнантнi, еволюцiйно прiоритетнi та функцiонально затребуванi (але методологiчно не адаптованi) ф о р м о з м i с- т о в н i параметри соцiумних макроструктурних змiн квазиметодологiчного порядку перехiдних правотрансформацiй, структурнi характеристики девiантої правосвiдомостi,iдейно-свiтоглядно вiдбиваючи сутнiснi (природно-родовi) потреби на парадигмальному рiвнi як зовнiшнiх, гетерогенно стохастизуючих у аксiологiчнiй площинi, так й внутрiшнiх, гомогенно не стохастизуючих впливiв на творення форм нацiонального закону,презентують необхiднiсть теоретичного розгляду методологiчно-свiтоглядного спiввiднесення iдейно - функцiональної щiльностi закону (законодавчої iстини) i правової структури (правової iдеї) у контекстi юридичного закону i правової структури вiдповiдно їх рiзноджерельного детермiнантно-iндетермiнантного походження та соціальної стратифікації.
Одже, рiзноджерельне спiввiднесення юридичного закону i правової структури (форми девiантної законосвiдомостi як девiантної правової системи i змiсту девiантної правосвiдомостi як структури) на загальнометодологiчному i загальнофункцiональному рiвнi, вважаємо, може бути почате з теоретичної вiдповiдi на такi два фундаментальних питання:
а) у якiй методологiчно-правовiй мiрi правовi структури комунiкативно репрезентують методичний характер юридичного закону;
б) за якою методологiчно - правовою мiрою функцiонально iснують нелiнiйнi, телеологiчно структурованi функцiонально-рольовi, правового змiсту структурнi зв'язки (переходи) як самого юридичного закону з соцiально-правовою реальнiстю, так i у самому юридичному законi на рiвнi його правових i неправових структурних i системних елементiв.
Питання про фiлософсько-правову як методологiчно-правову специфiку iснування природних, ментально структурованих закономiрностей i юридичних законiв певних правових структур на вiдмiну вiд особливостей неюридичних закономiрностей будь - яких iнших природних законiв, невiд'ємно вимагають активного розгляду питання про функцiональну прiоритетнiсть домiнанти методологiчно-фiлософського опосередкування еволюцiйних, синергетично налаштованих особливостей структури (форми) законiв у змiстi правової свiдомостi як метатеорiї по вiдношеннi,наприклад, до теорiї держави i права. Думаємо, що методологiчно-правову категорiю "структура закона" можна рiзнофункцiонально розумiти за рiзними шкалами, в залежностi вiд того, чи будемо ми цiкавитись об'єктивно р е а л ь н о ю (iсторичною, ментальною, системною) або л о г i ч н о ю (еволюцiйною, iдеологiчною, мiжсистемною) структурою,чи маємо ми на увазi об'єктiвно-реальнi закономiрнi з в'я з к и (правовi переходи) до законодавчої рефлексiї правової свiдомостi або теоретичних висловлювань,якi мають характер закону.
Вважаємо у цьому аспектi розглянути такi проблемнi питання:
- поняття закону правової структури;
- проблема правової структури юридичного закону: правова структура об'єктивно-реальних закономiрних зв'язкiв (правових переходiв), логiчна структура правових,законодавчих "висловлювань", текстiв, знакiв, вiддзеркалюючих закономiрнi зв'язки.
Будемо мати на увазi й те, що звiсний правник i фiлософ Г.В.Гегель, розглядаючи категорiю закону у "Науцi логiки", фактично, визначає такi функцiонально-методичнi ознаки закону: 1) закон є "вiдношення сутностей або мiж сутностями"; 2) "закон є с т i й к е (що залишається) у явищi";3)закон є "iдентичне у явищi"; 4)закон є "... с п о к i й н е вiдбиття явищ"[Див.1]. Звідси бачимо: закон - це є домінантне структурне вiдношення або структурний зв'язок системних явищ. Цей позитивний зв'язок може бути певною мiрю змiнений, доповнений або переiдентифiкований за логiкою, онтологiєю та гносеологiєю нових розвиткових потреб i вимог. Але за будь-яких умов цей зв'язок є стiйким,закон э загальним, необхiдним, повторювальним зв'язком. Закон, у зв'язку з цим, завжди є еволюційно неповним, телеологічно вузьким, умовним. Додамо, конкретно - iсторичним за своїми нормами як ментально пiзнаними (мислимими) i с т и н и м и. Про це (але, зазвичай, за iншою термiнологiєю) зазначало багато рiзних дослiдникiв за рiзних iсторичних часiв.
Розглядаючи юридичний генезис термiну "закон" зазначимо, що у латинськiй мовi давнiх римлян у поняттi "закон" (lex) розумiли лише смисл юридичної н о р м и, порядку, певного правилу. У подальшому (ХVII cт.) цим термiном стали широко визначати тi закони природи (у тому числi правової, юридичної), якi вiдкривались тiєю чи iншою фундаментальною чи галузевою наукою.
Будемо формувати нашi аргументи також з об'єктивної, функцiонально-ролевантної т о т о ж н о с т i причинно-наслiдкових дефiнiцiй юридичного закону та правової структури, якi ідентифікаційно структурують у тканину поля правових перетворень домiнантному вiдношеннi або феноменальні якості юридичного закону, або методичні властивості правової структури на рiвнi рiзних структурно-системних домiнант i функцій за їх структурно-системними вiдносинами (iнформацiйно-комунiкативної функцiї) у будь-якому полi правокультурного середовища у одну, є д и н у формозмiстовну площину регулятивно-корелятивних здiбностей правового вiдбиття, маючих спiльнi джерела з методологічними витоками теорії управління. Адже, методологiчно-правове поняття закону i фiлософсько-правове поняття структури не мiстять у собi таких гетерогенно-аномiчних протирiч,насамперед, з точки зору детермінаційного підгрунття й умов теорї комунікації та управління, якi б не мали спiльних причин та наслiдкiв функцiональної законодавчоправової комунiкацiї.
При характеристицi феномена закону як функцiонально-теоретичного поняття (знання),як правило,обмежуються положенням про те, що закон має юридичну силу тiльки за певних умов i при рiвноцiнних умовах закономiрний зв'язок (перехiд, вiдношення) п о в т о р ю є т ь с я (спроможний повторитися). Але лише цим,гадаємо, не вичерпується роль у м о в iснування закону. Спробуємо визначити, розумiючи закон як наслiдок чи результат функцiональної дiї певної правової причини, цiлепокладеної з природної сутностi правової iдеї i загалом права,власнi умови проявлення закону як такового,тобто такi статистичнi умови, якi повиннi бути заданi безпосередньо задля того, щоб запропонований закономiрний зв'язок (перехiд, вiдношення) мiг мати мiсце у цiлому тощо. Наприклад, для другого закону термодинамiки такою умовою буде наявнiсть замкненої системи, у котрiй в и к л ю ч е н и й обмiн енергiєю з оточуючим простором. Для багатьох статистичних законiв молекулярної фiзики або термодинамiки до таких вiдповiдних умов вiдносять м а с о в и й характер будь - яких явищ, наприклад молекул. Для вiдкритого К.Марксом закону додаткової вартостi власною умовою проявлен- ня виступає наявнiсть ринкових виробничих вiдносин. У нашому контекстi дослiдження такою умовою є, вважаємо, наявнiсть ментально структурованого етнотериторiального (фактично, iдейно-свiтоглядно замкненого у параметральних межах функцiональної дiї н о р м закону) п о л я правових трансформацiй, де можуть природно функцiонувати закони нацiонального типу. Цей тип умов (синергетичних джерел) необхiдний для т о л е р а н т н о г о iснування зазначених закономiрностей (законiв), так як при невиконаннi їх не має мiсця й вiдповiдному закономiрному зв'язку. Але на вiдмiну вiд цих умов, де закони легалiзуються в вузькому смислi слова, треба розрiзняти iнший тип також н е о б х i д н и х умов. Наприклад, закони молекулярної фiзики неможливо застосувати для природно-фiзичних явищ, де маємо справу не з молекулами,а, наприклад, з елементарними частицями. Таким чином, молекули повиннi iснувати, коли справедливi цi закони. Також необхiдною передумовою додаткової вартостi, наприклад, слугує наявнiсть певних умов для iснування суспiльства у цiлому. Умови (джерела) такого типу також є н е о б х i д н и м и. Їх вiдмiна вiд вищеназваних умов є у тому, що вони ще н е д о с т а т н i для строгого,класичного iснування закону. Існування о д н i є ї молекули ще недостатньо, щоб змогли проявитися з а к о н и молекулярної фiзики. Також iснування суспiльства ще недостатньо для дiї закону додаткової вартостi, або для того, щоб це суспiльство було начально цивiльним, а, наприклад, держава правовою.
Цi умови повиннi бути виконанi задля того, щоб закон вступив у силу,але самого закономiрного зв'язку, тієї специфiчно характерної особливостi,що структурована з його властивостей як правової структури, але останньої вони ще нi за якими ознаками не визначають. Тому будемо їх називати н е с п е ц и ф i ч н и м и умовами (джерелами) проявлення об'єктивного правового закону. Навпаки,тi умови, виконання яких забезпечує д о- с т а т н i с т ь сукупностi неспецифiчних умов для проявлення закону i якi дефiнiцiйно створюють його ту чи iншу с п е ц и- ф i к у, ми будемо називати с п е ц и ф i ч н и м и умовами (джерелами). У нашому контекстi ментально структуровану сутнiсть правозаконодавчих трансформацiй, ментальнi умови iсторичної трансформацiї права у закон будемо iдентифiкувати специфiчними,а iдеологiчнi, iдеологiчно-правовоi називаємо неспецифiчними. При такiй рiзницi мiж специфiчними та неспецифiчними умовами (джерелами) як н е о б х i д н и м и, iснує ще один тип умов (джерел, витокiв), якi мають значення для продуктивної дiї закону. Називаємо цi умови с у п р о в о д ж у ю ч и м и умовами (або джерельними витоками).
Закон як конкретно-iсторичний наслiдок функцiональної дїї певної правової причини дiє i не тiльки за умов, якi необхiднi для його проявлення (соцiальної легiтимiзацiйної рефлексiї). Наприклад, об'єктами законiв нелiнiйних систем виступають рiзнi боки функцiонування комплексних, динамiчних, сомозорганiзуючихся, самокорелюючихся i самостабiлiзуючихся систем. Однако, у нашому контексті, жодна правозаконодавча саморегулюючаяся нелiнiйно - синергетична с и с т е м а як даннiсть родової правової природи, наявнiсть котрої є необхiдною умовою (джерелом) для проявлення н е л i н i й н о г о закону в и д о в о ї природи, який є у свою чергу, необхiдною умовою (джерелом) лiнiйного закону також в и д о в о ї правової природи, не iснує у "чистому" видi.
Вона технiко-технологiчно реалiзується лише за певних економiчних, полiтичних, суспiльних та iнших умовах. Останні каузально легітимізуються як умови,якi визначають конкретно-iсторичну природу правової системи, але не здiйснюють стохастичного впливу на специфiчний змiст нелiнiйного закону, задаючи при цьому конкретну ф о р м у его проявлення лише при п е в н и х формах руху правової й законодавчої матерiї.У такому аспектi супроводжуючi правовi (у т.ч. неправовi) умови (джерела, витоки, маркери) об'єктивного закону не можна змiшувати з умовами його проявлення. Коли останнi дефiнiцiюють цей факт, функцiонально дiє закон або нi, то першi здiйснюють (спроможнi здiйснювати) вплив тiльки на ф о р м у, вид i засiб його проявлення.
Методологiчно-правове вивчення специфiчних, фiлософсько-правових умов, ураховуючи иикли соцiальної активностi правосвiдомостi, надають можливiсть їхньої функцiонально-законодавчої диференцiацiї, що має конкретно-історичну основу та динаміку, репрезентовану у циклах соціальної активності правосвідомості та її спадкоємності. У основi такої диференцiацiї можуть бути покладенi звiснi вiдмiнностi мiж с у т н i с т ю об'єктивного закону, з м i с т о м вiдповiдного правового висловлювання, речення, тексту, який носить характер з а к о н у, i вiдповiдною правовою структурою правового зв'язку (переходу, вiдношення). Специфiчнi умови (джерела) проявлення закону як методологічної здiйснюють (спроможнi здiйснювати) девiацiйний вплив як на сутнiсть, змiст, так i на структуру будь-якого закономiрного зв'язку або вiдповiдного правового висловлювання, речення, тексту,що репрезентує характер закону. Думаємо, що навпаки, тi свiтоглядно-неспецифiчнi умови, якi методично необхiднi для iснування закономiрного правового зв'язку, не визначають нi сутностi, нi змiсту, нi структури останньої, а лише структурують форму його зв’язку.
У нашому дослiдженнi пiд правовою сутнiстю будемо розумiти функiонально зняте у законопiзнавальні (закономислимі) процеси правове буття, що є зняттям "усього правового безпосереднього" (Г.Гегель). Тодi функцiональна налаштованiсть правозаконодавчого пiзнання (мислення) торує вiд правозаконодавчих явищ до їх сутностей за рiвнем збiльшення законодавчої глибини оягнення правової iдеї у законодавчiй iстинi, який ідентифікується та детермінується філософсько-методологічним рівнем теоретичної соціалізації правового буття.
Нагадаймо, що тiсний зв'язок (перехiд, відношення), взаємофункціонально-рольова детермiнантнiсть таких стратегiчних категорiй науково-теоретичного правопiзнання (правомислення) як "структура", "система", "елемент" надає можливiсть для полiформозмiстовного порiвняння різних типiв ментальної органiзацiї правосвiдомостi й законосвiдомостi, права i закону, правоусвiдомлюючих i законоусвiдомлюючих процесiв, побудованих на спiльних структурних i системних елементах, з функцiо- нально домiнантними с т р у к т у р н и м и елементами (хоча рiд,тип елементiв, за багатьма аргументами, не має значення), вiдповiдними полiфункцiональними вiдношеннями, о д н о з н а ч- н о ю iнформацiйно-комунiкативно-знаковую взаємодiєю. Пропедевтично вiдштовхуючись вiд положення про детермiнантний прiоритет правових i законодавчих структурних елементiв та загалом вiдповiдної структури у правових i законодавчих перетвореннях перехiдного буття, будемо розумiти правову, законодавчу структуру як сукупнiсть полiфункцiональних правозаконодавчих вiдносин, якi рефлексують певнi правові та законодавчі зв'язки мiж її елементами. Цi зв'язки можуть бути або необхiдними, або випадковими,загальними чи конкретними, iстотними або неiстотними. Коли цей зв'язок є необхiдним, загальним та i с т о т н и м, домінантним, то будемо розумiти його з а к о н о м i р н и м зв'язком. Але разом з тим, як свiдчить експериментальний досвiд, далеко не кожна правова структура має закономiрний характер, тобто правова структура може не бути за певними параметральними праворозвитковими якостями повнiстю iдентичнiй закону. Задля того, щоб будь-яка правова структура мала характер закону, вважаємо, необхiдно й достатньо, щоб вона пiдходила пiд клас вiдповiдних систем i була для них i с т о т н о ю. Такi правовi структури,якi мають характер та якості з а к о н у, будемо вважати з а к о н о м структури (правової структури) або соцiальним законом. Закони правової структури iдейно спiввiдносться з класами правових систем з однаковою правовою структурою,тобто є необхiдними, загальними й iстотними зв'язками (переходами, вiдношеннями) о д н а к о в и х структур. Але разом з тим, закони правової структури утворюють лише пiдклас того чи іншого класу законів.
При чому загальна с у к у п н i с т ь закономiрностей правового об'єкта або процеса втiлює, звичайно, не тiльки закони структури,але й такi закони, якi вiдносяться насамперед до змiни руху цього правового об'єкту чи процесу. Адже, останнi часто не мають "справи" зi структурою правового об'єкту, наприклад, тi закони, котрі ідентифікують правові зв’язки, соціалізовані за циклами соцiальної активностi правосвiдомостi й законосвiдомостi (девiантної правосвiдомостi та законосвiдомостi), їх спадкоємностi як пiдструктуро-пiдсистеми спадкоємностi етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi) візуалізуються у т е м п а х, принципах, критерiях правозаконодавчого i лiнiйного, i нелiнiйного розвитку та будь-якої iншої трансформацiї.
Таким чином, визначаючи з а к о н правової (як i будь-якої iншої) структури як н е о б х i д н и й, з а г а л ь н и й, i с т о т н и й зв'язок (перехiд,вiдношення) о д н а к о в и х структур, Певний (будь-який) т и п елементiв правової системи не має принципового значення для її структури,одна i та ж правова структура може бути реалiзована (iдентифiкована, легалiзована, легiтимiзована, адаптована,здiйснена) як у правових системах утворених з одних i тих, однакових (єдиноментально детермінованих) елементiв, так i у правових системах, елементи яких розрiзняються однин вiд одного (різноментально детермінованих), - будемо синергетично формувати висновок про те, що у першому випадку йде мова про правовi с и с т е м и однiєї й тiєї ж, першої, р о д о в о ї правової п р и р о д и, а у другому випадку - про правовi системи р i з н о ї, або другої в и- д о в о ї правової природ. В цьому відношенні, контекстуально типізуючи функціональну природу правових зв’язків за їх структурно-системною i ментальною гетерогеннiстю (бо нема двох одноментальних (єдиноментальних) правових систем),а також вiдповiдно, за рiзними ментально структурованими (мислимими, iдентифiкацiйними) вимогами i потребами законовiдбива- ючих процесiв, визначаємо на рівні ідейно-світоглядної парадигми головний елемент серед системних зв’язків або елеменів- правову i д е ю, зафiксовану у вiдповiдних правових традицiях, iдiомах. Звiдси закони правової структури можуть вiдноситись як до класiв правових систем однiєї й тiєї ж видової природи, так й до класiв правових систем рiзної видової правової природи.
Будемо у нашому логiчному контекстi слiдувати нашому науково-методологiчному постулату: право як трансцендентальне, безперервне процесуальне природне явище належить родовiй,еволюцiйнiй, структурно-нелiнiйно-об'ємнiй, онтологiчно i гносеологiчно прiоритетнiй у кризових,перехiдних правозаконотрансформацiях або с т а р ш i й природi, яка свiтоглядно визначає, детермiнує та буттєво легалiзує різні полiрозвитковi гiлки “власних” iдейно-ментальних диференцiацiй (звужень) у нацiональних законах як ф о р м а х iсторико-лiнiйних гiлок системно-змiстовних правозаконотрансформацiй. Звiдси право як класичне явище родової, інформаційно-енергетичної природи за пiзнавально-аналiтичними ознаками структурнодомiнантних детермiнант i як класично усвiдомлена та соцiально адаптована "метафiзична" п р и ч и н а закону, законодавчо-творчих зусиль, правомiрно пiдпадає пiд сферу впливу незворотних еволюційних з а к о н о м i р н о с т е й вiдповiдного нелiнiйного пiзнання (мислення, iдентифiкацiї), яке на д о с т а т н ь о м у рiвнi свiтоглядно-схематизовано iдентифiкує свою належнiсть фiлософсько-методологiчної категорiї "безкiнечнiсть"("нескiнченнiсть", "безмежнiсть", "безмiрнiсть", "необмеженiсть", "трансцендентальність" та iн.), репрезентуючих якостi правового п р о с т о р у, його потреби i вимоги.
Впреше про це на філософсько-правовому (методологічно-правовому) рівні концептуально зазначив доктор юридичних наук А.А.Козловський [ ].
Закон, у свою чергу, як вiзуально-репрезентативний, "фiзичний", знаково - матерiальний, дискретний в i д б и т о к ментально засвоєного (пiзнаного, мислимого, iдентифiкованого) права й, водночас, як ментально адаптованiй маркер домінантної правової структури (у нацiональнiй законодавчiй н о р м i правовой матерiї як певнiй, конкретно-iсторичнiй iстинi), а також як н а с л i д о к методологiчно-правової (фiлософсько - правової) дiї національно зорiєнтованих законопотреб, на соцiально- н е о б х i д н о м у рiвнi рефлексує свою с и с т е м н у належнiсть також до фiлософсько - правової категорiї "кiнцевiсть" ("обмеженiсть", граничнiсть", "трансцендентність"), що виокремлює специфiчні риси процесуального явища видової, лiнiйної природи, відбиваючи властивостi правового ч а с у, його вiдповiднi завдання. Такi правозаконодавчi властивостi параметрально - змiстовних можливостей будь-якого, ментально структурованого правового простору, який у своій розвитковiй еволюцiй знаходить свою остаточну, нацiонально-законодавчу сутнiсть у законодавчому часі, його часовій нормi як пiзнаної законодавчої iстини - форми регулюючих вiдносин соцiуму, - функцiонально легітимізується у матеріальних артефактах правової культури. Остання рефлексується правовим середовищем нелiнiйних правозаконоосмислень та правозаконоперетворень.
Здається, з'явилась черга принциповому поясненню таких термінологічних понять як "система законодавства" i "законодавство як система","право як структура",”система права", що мають iстотну нетотожність, яку треба обов'язково пояснити. Так, дiйсно, у семантично - параметральному порiвняннi поняття "система законодавства" i "система права" формально - логiчно структурованi на такий лiнiйно - о д н о м i р н и й (єдинодискретний) рiвень рефлексивного юридично-правового вимiрювання того чи іншого ступеня детермiнантностi-iндетермiнантностi правових i законодавчих систем, якi функціонально не окреслюють структурних вiдносiн як позитивно-лiнiйних, так й телеологічно н е л i н i й н и х.
Така єдиновимiрна, лише системна квалiфiкацiя права i закону як системи права i системи законодавства, вважаємо, неправомiрно звужує не лише на нелiнiйному, але й на лiнiйному рiвнi природну сутнiсть права i закону.
Ураховуючи елементарну структурно-системну елементарну побудову права i закону, наявнiсть у правових i законодавчих системах є д и н и х структурних i системних елементiв, якi спроможнi знаходитись на рiзних рiвнях каузальної детермiнацiї-iндетермiнацiї,рiвно як у правових i законодавчих структурах теж, з а к л ю ч а є м о, що правовi, законодавчi системи та правовi й законодавчi структури у широкiй, об'ємно-iдейнiй методологiчно-функцiональнiй трактовцi можуть свiтоглядно розрiзнятися за домiнантними або структурними, або системними елементами.У такому вiдношеннi ми можемо дорiвнювати за елементарно-структурно-системною побудовою не тiльки системи права i системи законодавства, але й на рiвнi структури права та структури закону, а також права й закону, структури права i структури закону, структури права i системи закону, системи права i структури закону, правосвiдомостi й законосвiдомостi як на iсторико-лiнiйному, так i на еволюцiйно - нелiнiйному рiвнi, як соцiальні феномени.
Структури та системи права у iдейно - свiтоглядній площині методологiчно вiдбиваються та рефлексуються у структурно-системнiй рефлексiї конкретно - iсторичного зняття у законодавчих iстинах маргiнально пiзнаної (мислимої,iдентифiкованої) правової iдеї як світоглядної парадигмі, зафiксованої у нацiонально опосередкованих амбiвалентних нормах закону (законiв) перехідного права як маргінального, якi, у свою чергу, знiмаються у конкретному, кризовому циклi рефлексивних процесів правосвідомості,що телеологічно типізується у девiантну правосвiдомiсть як парадигмальну соцiально-правову квінтесенцію кризового, перехiдного буття права i закону у цiлому тощо.
Зазначимо, що деякі представники різних шкіл теорії права та держави все більш справедливо підкреслюють у конкретно-iсторичних трансформаціях важливiсть й актуальнiсть с и с т е м- н о г о усвiдомлення будь - яких правовідбиваючих процесів, детермiнантно традицiйних для звичайних, лінійних, позитивних правових та законодавчих трансформацій. Вони тим самим, вважаємо, ідентифікують ні що інше як методологічну відсутність у теоретико-юридичній площині серйозного осмислення е в о л ю ц i й н о ї природи права i закону, яку у межах позитивного права, мислення й пізнання осягнути ніяк неможливо.
Пiдкреслюємо, що за такого пiдходу, який умовно дорiвнює на лiнiйному позитивному рiвнi ідентифікаційного статусу буттєвих феноменів право i закон як с и с т е м и, нiяк не можливо прослiдкувати за широким iсторико-еволцiйним генезисом анi права, анi закону. Справа полягає у тiм, що для порiвняння права i закону на рiвнi систем (як i на будь-якому рiвнi), необхiдно визначити (iдентифiкувата й адаптувати) такi о с н о в и, якi будуть спроможнi виконати функцiї бази (принципiв, критерiєв, атрибутiв), за допомогою котрої можна почати здiйснювати інші порiвняння класично пiзнаних (мислимих, iдентифiкованих) якостей й властивостей права i закону або як систем,або як структур, або як структуро-систем. До того ж, цi основи, для того, щоб бути о с н о в а м и у справжньому або широкому смислi слова, не можуть бути визначенi на умовно-припусковому, достатньому або позитивному рiвнi.
Ці основи рефлексують таке науково-аргументовне, теоретичне обгрунтування, яке виходить далеко за межі традиційного, позитивного мислення, мислення, що знаходиться, навіть, за параметрами традиційної “ньютонівської” філософії.
Думаємо, що такі основи можливо обгрунтувати тільки на засадах міждисциплінарної парадигми, міждисциплінарних досліджень, міждисциплінарної, еволюційної (коеволюційної) філософії, поєднуючей риси теорії та філософії.
Вважаємо, що не можна ідентифікувати право i закон як с и с- т е м и, або здiйснювати таке порiвняння лише у м о в н о, на припусковому, вузькому позитивному рiвнi, що не має широкого філософсько-методологічного (філософсько-правового) або міждисциплінарного обгрунтування.
Так, навіть, сама О.Ф.Скакун,говорячи про право i закон як системи як юридично існуючі факти пізнавальної дійсності, якi можна спiввiднести як з м i с т i ф о р м у, далi зауважує про те, що система права характеризує сутнiсну внутрiшню характеристику об'єктивного права, а система законодавства - зовнiшню (несутнiсну - Ю.Д.) форму, не в и з н а ч а є тiєї основи, яка б н а у к о в о дозволила теоретично зробити такий важливий висновок. Думаємо, що така ідентифікація у аспекті теорії права й держави, яка не вишукує у праві та законі їх ідею як мету буттєвого “існування”,- неповна, умовна, припускова, неістинна.
Насправдi, говорячи про систему права як змiст, а систему законодавства як форму, неможливо зрозумiти, яким чином з норм галузей права можна скласти конкретну галузь законодавства.
Вважаємо, що на анi на рiвнi теорiї права, анi на рiвнi теорiї держави, анi на рiвнi будь-якої iншої правознавчої науки, неможливо визначити тi загальнометодологiчнi, методологiчно-правовi (фiлософсько-правовi) критерії та константи,якi змогли б узагальнено-теоретично вишукати функцiональні основи права та закону, правосвідомості й законосвідомості на філософсько-методологічному рівні. На юридично - п о з и т и в н о м у рiвнi зрiвняння права i закону як с и с т е м (структур,структуро-систем) такої операцiї виконати неможливо.
Н е м о ж л и в о, вважаємо, також з н о р м галузей права механістично складати (усвiдомлювати, моделювати, iдентифiкувати, маркерувати) конкретну галузь законодавства (хоча б у рiзному наборi й у рiзному з'єднаннi) за умов вiдсутностi фiлософсько-методологiчної (фiлософсько-правової) бази, що дозволяє ідейно визначити загальнi параметри парадигмальних ознак (основ, елементiв, компонентiв), присутнiх як у правi,так й у законi. Неможливо здiйснювати порiвняння правових норм з будь-якими нормами (хоча i вiдповiдними за певними критеріями) не тiльки у правовому й законодавчому вiдношеннi, але й у будь-якому.
За нашими аргументами, норми права, правову iнформацiю (як нелiнiйними за своєю об'ємною природою ноуменами) можна правомiрно використовувати лише тодi у якостi "будiвельного матерiалу" (О.Ф.Скакун), коли не тiльки у фiлософсько-правовiй (фiлософсько-методологiчнiй),але й у методичнiй площині гранично дефiнiцiйована причинно - наслiдкова, структуро-системо-елементарна сутнiсть, природа, аксiологiя та "буттєва" онтология, що iсторико-лiнiйно реалiзуються у "буттєвiй" гносеологiї, логiцi та акмеологiї закону, законодавства, галузi законодавства, нормi закону як нормi правової речовини.
У свою чергу, право як свiтова, цивiлiзацiйно озовнiшнена категорiя як загального, так й прикладного пiзнання - правознавчої науки, шо має за деякими останніми дослiдженнями, необхiднi й достатнi риси природної "унiверсалiї" (Л.В.Петрова), за функцiонально-детермiнантними характеристиками визначає такi iдейно-свiтогляднi, парадигмально-параметральнi, г р а н и ч н i межi, за якими нiчого не iснує.
Як феномен та як знання - право,свiтоглядно диференцiюючись розпадаючись, гiлкуючись) на окремi, ментально структуровані правовi системи, утворюює на рiвнi свiтової гілки ментально ададаптованого праводосвіду єдину інформаційно-енергетичну нелiнiйну правову к в а з и с т р у к т у р у (структуру), а також, вiдповiдно, нелiнiйну конфiгурацiю, композицiю, правове поле. Ці елементи як трансгресивно зорієнтовані правовi м е т а- ф о р м и (форми), зазнають еволюційних видозмін: на рiвнi правової структури - у л i н i й н и х формах правової системи (яка має, як правило, о д н у (єдину) парадигму, iдею, iдiому, на рiвнi правової системи - у л i н i й н и х, конкретно-iсторичного плану з м i с т а х правової структури, зафiксованих у законодавчих iстинах як нормах закону, створюючих систему знаково - матерiального вiдбитку правової структури.
Адже, у такому способi розумiння права i закону на рiвнi
е в о л ю i й н о г о усвiдомлення їх нелiнiйних трансформацiй, за нашою аргументацiєю можна говорити не про систему права (з точки зору теорії права та держави), а про с т р у к т у р у права (з точки зору філософії права та теорії управління), с к л а д н у нерівноважну форму права (зi специфiчно - змiстовними якостями системних елементiв, або с п е ц и ф i ч н и м змiстом), яка презентує за ідентифікаційними нормами певного конкретно-iсторичного часу законодавчу систему, що регламентується у тій чи іншій знаково - матерiальнiй законодавчiй структурі як конкретно-iсторичному нелінійному правовому зв’язку, зафiксованому у нормах лінійних законiв.
У лiнiйнiй моделi рефлексивних правотрансформацiй можемо, дiйсно, говорити про будь-яку етнотериторiальну, ментально структуровану правову систему як ментальну гiлку права, яка спроможна вiдбитися, тепер вже не у законодавчiй системi, а у законодавчiй с т р у к т у р i, i лише тодi ця законодавча структура систематизується у законодавчiй галузi або системі законодавства. Але у зв'язку з тим, що функцiональнi межi будь-якої структури визначити важко, нiколи не можна бути впевненими у тому, що будь-яка ментальна гiлка права як iнформацiйно-енергетичне п о л е правової iдеї обов'язково вiдбилась у однiй (єдинiй), гомогеннiй законодавчiй структурi, де виконується єдинохронометричний принцип часо-просторового вiдбиття правової iдеї як філософсько-правової універсалії, у законодавчу iстину - норму закону як філософсько-правову категорію. Пiдкреслюємо, що єдиним критерiєм визначення гомогенностi законодавчих iстин, якi свiдчать про гомогеннiсть (єдиноментальнiсть) законодавчого середовища як істинного, а остання про гомогеннiсть законодавчих перетворень як істинних та про о д н о м i р н i с т ь структурних вiдбиткiв або одну (єдину) домінанту ментально опосередкованої законодавчої структури як істинної у межах однiєї (єдиної) ментально структурованої правової системи - є характер, змiст й форма або методологічно домінантного позитивного, або негативного з в о р о т н о г о зв'язку відповідних системо-структурних параметрів. Цей зв’язок може виявлятись та досліджуватись звичайними засобами соцiологiчного й статистичного контролю за рефлекивним правобуттям, що функціонально виявляється у сфері загальної теорії комунікації, управління, а також корелятивно пролонгується у можливостях сучасного комп’ютерного техніко-технологічного забезпечення.
| назад | Зміст | далі |