назад Зміст далі

E-mail: nayira@starnet.com.ua (0572)63-65-09

Актуальна специфіка української девіантної правосвідомості

За наших часiв, як бачимо, вiдбувається фiлософсько структуроване на телеологiчному рiвнi конкретно-iсторичне осмисленя правового розвитку у трансгресивному поглибленні свiтоглядно - фiлософського пiзнання i д е й н о г о смислу, змiсту та форми методо-методологiчних i часо-просторових констант, що виходять з праворефлексивних смислових, змiстовних i формових властивостей, меж i м i р и правового простору й законодавчого часу. Так, з народженням синергетики як фiлософської міждисциплінарної т е о р i ї, зазначаємо,вiдбувається принципово нове, еволюцiйне (фактично коеволюцiйне) переосмислення нелiнiйних, свiтоглядно усталених, але iдейно н е о з о в н i ш н е н и х на загальнометодологiчному рiвнi фiлософсько-методологiчних констант “старої”, iнтравертно-позитивної гносеологiї еврiстичних архетипiв, наприклад, часо-просторової геометрiї, механiки, емпiрiї та будь-якої прикладної фiлософiї про полiфункцiональнi домiнанти й детермiнанти простору та часу, екстравертно поширюючихся на будь-яку галузь буттєвого знання, пiзнання, а також вiдповiдної практики. Будемо акцентуваати в цьому аспекті нашу увагу на тому, що недостатньо дослідженими є аспекти теоретико-методологічної ідентифікації тих джерел девіантної правосвідомості, які трансгресивно рухають трансформацію сучасних правових рефлексій, або є актуальними, дієвими, функціональними, створюють базові теоретико-методологічні константи маргінального правоідентифікаційного руху дійсності, що детерміновані статичним змістом посттоталітарного часу як конкретно-історичного циклу соціальної активності правової свідомості.

Зазначимо, що у попередніх роботах певною мірою досліджувались питання поліфонічної ідентифікації методологічно-правової природи девіантної правосвідомості як різновида маргінального соціального відбиття (В.О.Чефранов), але недостатньо зроблений акцент на розкритті теоретичних властивостей методологічного осмислення маргінальних правових норм як актів девіантної правосвідомості, на що поки вітчизняна правова наукова думка слабо пригортає увагу [Див.1-3, 7].

Спробуємо розглянути деякі теоретико-методологічні аспекти ідентифікації актуальних джерел посттоталітарної української правосвідомості україноментальної етнотериторіальної спільності (етносу, народу, нації) як єдиної базової теоретико-методологічної константи рефлексивного правовозаконодавчого руху у контексті виявлення традиційних загальнометодологічних детермінант історичного право - і законоруху. Відповідно будемо робити розгляд інших констант правозаконоруху у плані методологічного розгортання еволюційно-трансформаційної рефлексивної динаміки сучасних посттоталітарних суспільств, їх законодавчоправової бази.

Думаємо, що, певною мірою розвязані проблеми теоретико-методологічної ідентифікації і верифікації актуальних джерел девіантної правосвідомості будуть оптимально сприяти раціональному розумінню важких проблем й завдань посттоталітарного правобудівництва й правовідбиття, а також слугувати певною теоретичною основою для подальших досліджень проблем посттоталітарних правови рефлексій як рефлексій правової свідомості.

Будемо концептативно наголошувати на можливостi непротирiчного п о з и т и в н о г о розумiння старого дiалектичного положення про зв'язок простору i часу як фiлософських категорiй з аутентичною правовою формою й змiстом, диференцiйованого з деякими, на наш погляд, протирiччями як основного, так i другорядного плану. Думаємо, що на галузь правозаконодавчих вiдносин, вiдповiдних трансформацiй та осмислень на лiнiйному позитивному рiвнi правомiрно можемо застосовувати вiдовiднi методичнi й методологiчнi положення з загальної теорiї змiсту й форми права i свiдомостi робочу тезу про те, що з м i с т завжди пов'язаний з м е т о д и ч н и м розв'язанням основних, п е р в и н н и х у лiнiйнiй, позитивнiй площинi ідентифікації вихiдних протирiч та розвиткових засад, якi належать вториннiй, в и д о в i й правовiй природi, а ф о р м а - з методологiчним розв'язанням вторинних, р о д о в и х (знову ж таки, у лiнiйнiй позитивнiй площинi конкретно-iсторичного характеру),протирiч i трансформацiйних умов п р о с т о р у як н а ч а л ь н и х [Див.4].

У телеологiчних правозаконозмiнах еволюцiйного (коеволюцiйного) плану характерно присутня, вважаємо, м а к с и м а л ь н а девiантна трансгресiя на етапi кризового, перехiдного, аномiчного iдейно-свiтоглядного буття права i закону, коли важливими є не стiльки змiстовнi, скiльки ф о р м о в i перетворення, коли i д е й н о структуруються зв'язковими вiдношеннями з домiнантною с т р у к т у р н и х елементiв саме змiстосмислоцiннiснi правовi i законодавчi системи полiфонiчного станово-конфiгурацiйного поля як хвильової ф о р м и будь-яких пiзнавальних вiдгалужень теоретико-практичного знання й досвiду: культурного, матерiального, аксiологiчного, правового та iн. саме за рахунок певних, с е р е д о в и щ н о синкретизованих нелiнiйно-структурних елементiв правової структури р о д о в о ї природи, вiдбувається упорядкування й у н о р м о в у в а н н я системних елементiв закону, законодавства, певної системи та галузi законодавства як в т о р и н н о ї видової правової природи.

Вiдносно еволюцiйної (коеволюiйної) правової iнформацiї - матерiї, яка завжди а к т у а л ь н о рухається, розмiрковуючи за логiкою старої марксiстської дiалектики, зазначимо,що, за нашими аргументами, п р о д о в- ж у є залишатися актуальним загальне протирiччя руху правової iнформацiї (законодавчої матерiї),що утворюється за єднiстю у них моментiв змiнювання i стiйкостi, знаходить конкретно-iсторичне iснування у єдностi с т о р i н спiвiснування, змiнiв станiв правової iнформацiї (законодавчої матерiї). Звiдси неважко показати, що правовий простiр i час трансцендентно зв'язанi з традицiйним розв'язанням тих трансцендентальних протирiч, якi були наслiдком тiльки некоеволюцiйного спiвiснування та вiдповiдною змiною правових, знаково-матерiальних станiв. Тодi за протирiччям коеволюцйного здiйснення правових перетворень та їх некоеволюцiйного спiвiснування як н а ч а л ь н о ю умовою позитивного пiзнання кожен збережений правовий, законодавчiй стан у методичному вiдношеннi не сприймає iнший, також некоеволюцiйно спiвiснуючий за певними ментально-iсторичними критерiями правосвiтопiзнавальної гносеологiї будь-якого правового, законодавчого стану правової iнформацiї (знакової матерiї), але на той час спiвiснує у функцiональнiй площинi с у м i с н о, поруч i у зв'язку з ним як певна рефлексивна хвильова форма правосвіту. Методологiчне розв'язання цього протирiччя знаходиться у наявностi з методичним виявленням деякої загальної закономiрностi неантогонiстичного н е к о е в о л ю ц i й н о г о спiвiснування векторної часопокладеностi реальних правозаконодавчих явищ, вiддзеркаленого структурною природою та властивостями трансформацiйного руху правового простору. Тодi правова, законодавча протирiчнiсть єдностi та взаємовиключення позитивних i телеологiчних векторiв правозаконозавчого розвитку i спiвiснування к о е в о л ю ц i й н о знимається зi специфiчного змiсту системного зв'язку (системного вiдношення) полiфункцiонально спiвiснуючих, часопокладених вiдносин у форму п р о с т о р о в о г о структурного їх зв'язку ( просторового вiдношення), просторопокладеного у буттєвому вiдношеннi та процесуально здiйсненого у конкретно-iсторичному циклi соцiальної активностi правової свiдомостi, її елементарної системно-структурної архітектоніки [Див. 5].

За умов радикальної трансформаційної змiни правових, законодавчих станiв утворюється начебто алогічне протирiччя: будь-яка частина правової iнформацiї (законодавчої матерiї), будь-яке правозаконодавче явище у силу вiдповiдної телеологiчної закономiрностi (цiльового юридичного закону) спроможнi мати рiзнi як гомогеннi, так й гетерогеннi правозаконодавчi стани. Спроможнiсть одного правового предмету чи явища мати різні полiфонiчнi стани, зв'язки тобто спроможнiсть структури одного правового, законодавчого стану мати іншофункціональні полiфонiчнi стани є протирiчною. Наприклад, єдине (як одне) зв'язкове (вiдношеннєве) поле структурних станiв правового, законодавчого простору й часу трансгресивно виключає будь-яке інше полiфонiчне вiдношення i актуальну розвиткову полiфонiчнiсть як iншофункцiональну, але на той час iснує у етнотериторiальному просторi поруч з рiзними можливими полiфонiчними зв'язками, часовими переходами, які, за проведеними дослідженнями, є типово синергетичними [Див.6]. Виходить,природна ментальна експансiя зовнiшнього простору як часова дискретна трансгресiя права є лише єдним часовим,конкретно-iсторичного плану, станом правового i законодавчого впливу простору iнших, викликає структурнi протирiччя як на структурному, просторовому, так на системному, часовому рiвнях правопокладального принципотворення, бо традицiйне позитивне вiдношеннєве функцiонування правових детермiнант виключає iнший, але у силу iсторичних законiв змiнюваностi (законiв повернення) може набути тих чи iнших резонансних якiсних та кiлькiсних параметрiв.

Знову ж таки, за контекстом “дiалектичного” зняття цього протирiччя останнє може бути трансгресивно істинно вірно розв'язане л и ш е у законодавчому ч а с i як фундаментальнiй умовi дискретного змiнювання будь-якої структурної трансгресiї, вiддзеркалюючей у своїй природi та функцiональних властивостях саме ту загальну закономiрнiсть, яка характеризує трансгресивний хвильоподібний, конфігураційний, структурний п е р е х i д (зв'язок, вiдношення) одного стану в iнший, від одного стану до іншого, а також вiдповiдну змiну, чергування станiв.

Так, наприклад, у тому ж контекстi приведених нами аргументiв, за логiкою партикулярного мислення (пiзнання, iдентифiкацiї,маркерування) теоретичних, фiлософсько екстрапольованих,основ буттєвого часу i простору як змiсту i форми пiзнання як права безпосередньо рефлексується у наш контест звiсна правомiрнiсть багатьох висновкiв тих фiлософських теорiй (Аристотель, Лейбнiц, Дiдро та iн.), котрi вбачають у сутностi простору й часу певнi порядки, закони спiвiснування i змiни станiв як типово правові.

Виникає закономiрне питання про те,що яким чином тодi iснують по-лiаспекно поширенi в цiлому у фiлософiї та науцi концепцiї розумiння часу як чистої т р и в а л о с т i, а простору - як чистої п р о т я ж н о с т i (Демокрiт, Декарт, Ньютон та iн.).

Зрозумiло, що задля нашої контекстуальностi має сенс здiйснення у науково-екскурсивному аспектi як с и с т е м н о г о, теоретико-порiвняльного, гносеологiчно адаптованого аннотування зазначених концепцiй як з точки зору методологiчного, так й з точки зору с т р у к т у р но-онтологiчної реконструкцiї еволюцiйно-iсторичного генезису актуальних концепцiй тривалостi часу й протяжностi простору.

Яким чином тодi можна узгодити актуальнi концепцiї тривалостi часу й протяжностi простору з еволюцiйним та iсторичним правовим усвiдомленням природи правової системи, виходячи з iдеї партиципацiйної (елементарної структрно - системної) рiвностi лише за певних умов правової системи законодавчiй структурi?

Тодi виходить, що традицiйно телеологiчне розумiння правової системи рiвнiй законодавчiй структурi концептуально порушується, бо виходить, що у однiй правовiй системi як фiлософсько - трансцендентальної просторової п р о т я ж н о с т i (родова правова природа)може бути бiльш нiж одна законодавча структура як нефiлософсько - трансцендентна часова (дискретна) законодавча т р и в а л i с т ь ( видова правова природа), що робить систему нерiвноважною, гетерогенною, нестiйкою, а звідси - типово синергетичною. Справа полягає, вважаємо, у тiм, що за нашою логiкою й методологiєю дослiдження - право як феноменальне явище онтологiчного пiзнання, рефлексуючись у духовних i матерiальних артефактах з а к о н о д а в ч о г о знання й мислення, маючи в i д н о с н у буттєву самостiйнiсть, внаслiдок правового усвiдомлення,корелятивно вiдбиваючись через д у х о в н i артефакти законодавчої культури i законодавчого знання у феноменi закону, законодавчих актiв, структури - як теж вiдносно самостiйних феноменiв гносеологiчного пiзнання правової природи, не може не детермувати тих функцiонально-ролевантних параметрiв закону, що домiнантно цiлепокладенi за власними функцiями тiльки вимог й потреб конкретно-iсторичної розвиткової специфiки певної епохи як конкретно-історичного розвиткового правового аттрактора.

В цьому вiдношеннi набувають стратегiчної актуальностi такi параметральнi якостi й характеристики позитивностi-телеологiчностi розвиткових процесiв рефлексивної правозаконодавчої реальностi, якi репрезентують або iсторичний, або еволюцiйний напрямок правозаконодавчого руху як домiнантний. Таким параметрами, за нашими аргументами, є функцiонально-ролевантнi процесуально-становi характерологiї симметричностi-асимметричностi права i закону як їх межа i мiра формальної й неформальної спадкоємностi в правовiй свiдомостi. Думаємо, що такi риси саме й iдентифiкують таке конкретно-iсторичне спiввiднесення соцiально рефлекторних процесiв правоусвiдомленого вiдбиття права у юридичному законi, коли на рiвнi позитивного правового буття певної конкретно-iсторичної епохи iснує формально iгнорована неопозицiйнiсть причинного права як трансцендентального непроцесуального явища об'єктивної н о у м е н а л ь н о ї родової правової природи та його соцiальної трансцендентної рефлексiї у матерiально-знаковому закону як трансцендентного процесуального явища наслiдкової суб'єктивної ф е н о м е н а л ь н о ї видової правової природи.

Тодi на рiвнi телеологiчного, еволюцiйного правового руху, вважаємо, формально не iгнорована неопозицiйнiсть права i закону. Навпаки, за умов телеологiчного, структурно налаштованого правозаконодавчого розвитку здiснюється лише i тiльки о п о з и ц i й н а модель функцiональної ролевантностi права i закону у плошинi первинних (фізичних осіб) та вторинних (юридичних осіб) суб'єктiв правової свiдомостi. За таких умов вiдбуваються iдейно-свiтогляднi пошуки тiєї домiнанти правозаконодавчого руху й розвитку, яка аксiологiчно репрезентує або стійку ментальну, або iдеологiчну домiнанту у правовiй й законодавчiй реальностi як парадигматичної, що вивляється у соцiальнiй домiнантi формальнiй або неформальнiй спадкоємностi правової свiдомостi. Останнi, за нашими аргументами, репрезентують домiнанти iдеологiчних (формальних, неопозицiйних) й ментальних (неформальних, неопозицiйих) моделей правозаконодавчих трансформацiй.

У створенiй у такий спосiб формальнiй паритетностi права i закону у позитивнiй, конкретно-iсторичнiй площинi правового усвiдомлення соцiально-правової реальностi, неформально не розмежовуючи на рiвнi функ- цiональної о п о з и ц i ї телеологiчної трансформацiї права як трансцендентальної а р х и т е к т о н и ц i, еволюцiйних векторiв трансгресивної моделi незворотних правозаконодавчих змiн у часо-просторi реальної асиметрiї права i закону як iнформацiйно-енергетичного та iдейно-ментального н о у м е н а родової правової природи та свiтоглядно - iдеологiчного ф е н о м е н а видової правової природи, - у л i н i й н i й, сцiєнтичнiй моделi формального буття права принципово порушуються тi еволюцiйнi засади природних корiннiв свiтового творення моделей iєрархизацiї або гiлкування свiтових правових систем, що буттево iснують як цивiлiзацiйно озовнiшненi правовi с у б' є к т и неформального правотворення і як природно-феноменального правопiзнання (А.А.Козловський). А саме: за таких умов, за нашими аргументами, свiтовi правовi системи, розглядаються як такi лише л i н i й н i правовi об'єкти, що пiзнавально iснують i буттєво трансформуються за закономiрностями власного, як правило, цивiлiзацiйно не озовнiшненого системного формального правозастосування. Останнє,за нашими аргументами, за умов неопозицiйної тотожностi права i закону у елементарнiй структурно-системнiй площинi iдеологiчної х и б н о с т i їх аксiологiй та вiдповiдних акмеологiй ( право як структура = закону як системi у лiнiйно-позитивнiй площинi,коли розвитковий, телеологiчний рух вiдбувається за рахунок умовного просторового збiльшення с т р у к т у р н о ї домiнанти права у кореляцiї умовно часового зменшення с и с т е м н о ї домiнанти закону) не може набувати рис неформального, ментально структурованого у свiтовi процеси й системи правотворення, залишаючись догматизованим з н а н н я м системного плану, що знаходиться у площинi замкненого, iдеалiзованого розвитку закону як явища л и ш е видової правової природи, вимагаючого ц и в i л i з а ц i й н о г о структурного озовнiшнення, свiтоглядної вiдкритостi, пiзнання та, як правило, зовнiшньої к о р е л я ц i ї. Така обставина виникла тому, що внаслiдок замкненого розвитку права як системи права ( фiлософсько-правова термiнологiя) або законодавчої системи ( термiнологiя теорiї держави та права) з'являється г о с т р а загроза п о м и л к о в о сприймати правовий час як с т р у к т у р у, що позитвно домiнує у iсторичних, еволюцiйно нецивiлiзованих правозаконодавчих просторових реалiях буття нетрадиційного суспільства, коли правовий простiр дискретно звужений до національного з а к о н о д а в ч о ї системи як iдеологiчної структури i домiнанти штучного, хибного витвору, яка губить риси неформальної спадкоємностi тiєї чи iншої етнотрадицiї ( = нацiональної самосвiдомостi), трансгресивно переутворюючись у свою, знову ж таки х и б н у iншоформу - iдеологiчну етнотрадицiю ( = “iдеологiчну” самосвiдомiсть).

В цьому вiдношеннi вiдбувається парадигмальна iдеологiчна переорiєнтацiя саме тих н а ч а л ь н и х умов як п е р ш о п р и ч и н і п е р ш о п р и н ц и п і в праворефлексій законотворення як типово правоусвідомлених, що спочатку у цивiлiзовному свiтi iснувало лише i тiльки на ментальнiй основi як досвідно адаптованих (максимально оптимальних) й на ментальному субстратi буттєвого народження сучасних зразків соцiально-правових реалiй. На вiдмiну вiд права, правосвiдомостi, девiантної правосвiдомостi, якi як з м i с т о в н i фiлософсько-правовi категорiї за своєю методологiчно - правовою функцiєю та як н а ч а л ь н ї причини - п е р ш о п р и ч и н и будь-якого часо-просторового праворефлексивного законоосмислення й закону, у тому числi за перехiдного правозаконобуття, належать до родової правової природи та є пiдлеглими загальним закономiностям (законам) нелiнiйного еволюційного пiзнання ( мислення, iдентифiкацiї), якi еволюцiйно полiдефiнiцiюють часо-просторово незворатнi (можливо iдейно не завершенi на лiнiйному рiвнi трансформацiйних змiн) архетипово-розвитковi напрямки синергетичних правоусвідомлених нелiнiйних рухiв, з а к о н й законосвiдомiсть як о с т а т о ч н i н а с л i д к и iсторичної, лiнiйної видозмiни права або його функцiонально-ролевантнi iноформи i методично - “вiртуалiзованi” ф о р м и методичного, за конкретно-iсторичними параметрами акмеологiчного iншобуття, як за своїми функцiями, так й, у свою чергу, за видовими неатрибутивно розвитковими наслiдками, правомiрно належить до сфери лiнiйного пiзнання ( мислення, iдентифiкацiї), набуваючи при цьому типових лiнiйно-традиційних рис, різнопланових характеристик i функцiй. Можемо впевнено говорити про будь-яку закономiрнiсть та будь-який природний закон позитивного п р а в о в о г о плану як про лiнiйнi, традицiйно осмисленi та свiтоглядно вiдбитi у законодавчiй нормi видової правової природи - конкретно-iсторичнiй законодавчiй iстинi (законодавчiй нормi) на певному етноментальному теренi - н о р м и права родової природи.

У цьому вiдношеннi зупинимось на мiждисциплiнарному, методологiчно-правовому (фiлософсько - правовому) окресленнi сутнiсних рис й характеристик норм права i норм закону як концептуально н е т о т о ж н i х одиниць iдейно-свiтоглядного правовимiру, якi мають рiзноджерельну функцiонально - ролевантну i детермiнантну цiлепокладенiсть принципового контексту, що аказуально детермiнує будь-якi їх причинно-наслiдковi iнформацiйно - знаковi рефлексiї правоiдейних та законоiстинних вимог i потреб.

Говорячи про iнформацiйно-знакову рефлексiю соцiального вiдбиття правової iдей у законодавчу iстину, будемо зазначати, що рiвень законодавчої iстинностi буде репрезентативно вiдбивати ( свiтоглядно маркерувати) вiдповiдний рiвень цивiлiзацiйно озовнiшненої аксiологiчностi та акмеологiчностi ментальних претензiй як п о т р е б видової правової й законодавчої природи, вiдбитих у духовних i матерiальних артефактах видової правозаконодавчої культури як у контекстi свiтових правових та законодавчих в и м о г, так i р о д о в и х характеристиках вiтчизняної з а к о н о д а в ч о ї культури. У цьому планi дистанцiйна свiтоглядна асиметрiя права i закону диференцiює телеологiчну опозицiю права у з а к о н i, а закону до права, яка методологiчно репрезентує площину iдейно - м е н т а л ь н и х, с у с п i л ь н и х цiнностей як аксiологiчну конкретнiсть законодавчої iстини, вiддзеркалюючей н а ц i о н а л ь н у, д е р ж а в н у сутнiсть природи закону. Остання водночас iмперативно вiдбиває або вiдповiдний, або невiдповiдний свiтовим правозаконодавчоаксiологiчним вимогам та потребам певний, конкретно-iсторично залежний ступiнь вiтчизняного пiзнання правової iдеї через законодавчу iстину як норму закону, котра через аксiологiчний рiвень iстинностi або хибностi соцiальних вимог i потреб репрезентується у певному цiклi соцiальної активностi правосвiдомостi й законосвiдомостi.

Саме за вiдповiднiстю ментальних цiнностей суспiльства та нацiональних акмеологiй держави свiтовим правозаконодавчим атрибутам правової iдей спроможна рефлексуватись цiннiсть нацiонального закону, його вагомiсть та правдивiсть, пiдтверджених позитивним чи негативним з в о р о т н и м зв'язком, насамперед, соцiологiчно-статистичного характеру й юридично-пропедевтичнiй пролонгацiї.

У вiдношеннi генезису детерiмiнантно - iндетермiнантних характеристик i джерел родової та видової правової i законодавчої природи правосвiдомостi будемо говорити про два види детермiнантно-iндетермiнантних парадигм, створюючих два типи розвиткових детермiнант: родова природа - перша, онтологiчна домiнанта, у iдейному вiдношеннi просторова структурнiсть, i видова, або друга, - гносеологiчно похiдна i свiтоглядно залежна у часовому вiдношеннi системнiсть, що виходить з першої, онтологiчної домiнантностi первинної природи. Вважаємо, що онтологiчну домiнантнiсть телеологiчної орiєнтацiї розглядаємо як той трансгресивно визначений векторний першонапрямок ( першоштовчок, першоелемент), який концептуально цiлепокладає iсторичний розвиток на довгий термiн (можливо н а з а в ж д и), м е ж i якого у будь-якiй позитивнiй онтологiї, гносеологiї, логiцi, аксiологiї або будь-яким iншим, iдеологiчно соцiалiзованим ш т у ч н и м механiзмом подолати або важко (хiба що д е л i н к в е н т н о), або ненеможливо.

Як домiнантний пролонгатор - онтологiчна, каузопокладена первиннiсть першої, родової правової природи рефлексій визначає структурнi елементi головними у будь-яких перехiдних, кризових чи аномiчних правозаконо-трансформацiях, другу детермiнантнiсть - iндетермiнантнiсть будь-яких правозаконодавчих перетворень, залежну вiд первинної, зумовленою першою, родовою правовою природою у будь-яких вiдношеннях й пропорцiях. Тодi онтологiчно буттєвi правовi системи i законодавчi структури, що були ранiше каузально цiлепокладенi у основи правоусвiдомленого законотворення ранiше iсторично сформованих держав, мабуть,iсторично приреченi слугувати зразками творення кореляцiйних моделей досвiдної ( можливо - експерементальної) iсторiї аномiчних правозаконотрансформацiй у нетрадицiйних суспiльствах, шо виникли пiзнiше на свiтовiй аренi. Вишукуючи прiоритетнi цiнностi й альтернативи деструктивному та деструктурному рефлексивному розвитку права i закону за часiв кризового, перехiдного буття права i закону, зокрема посттоталiтарного, яке, як i буття колишнiх свiтовiх держав, що виникли внаслiдок первинної причини законодавчої легалiзацiї ментально адаптованих колись раніше правових систем першої, родової правової природи, формують свої законодавчi структури на тлi традиційного ментального усвiдомлення, як типово правового, визначення i суспiльного о п р и л ю д н е н н я правової iдеї як конкретно-історично пізнаної законодавчої норми-iстини, що вiддзеркалюється у циклах соцiальної активностi правоусвiдомлених процесiв, остаточно регресивно рефлексованих у системно кризовому циклі соцiальної активностi правосвiдомостi - девiантної правосвiдомостi як iдейно-свiтоглядної парадигми перехiдних правозаконотрансформацiй. Створюючи у такий спосiб другу, видову правову природу, але за умов традицiйно-iсторичної ментальної слабкостi, “колонiальної ментальностi” ( I. Полiщук), пасивностi, правосвiдомостi низького циклу соціальної активності, про що зазначали за рiзних часiв iсторичного буття рiзнi вiтчизнянi праводослiдники,створення ментально-правової системи законодавчого буття вимагає додаткового правоза-коноосмислення й правомiрного досвiдного усвiдомлення. Думаємо, що таке рефлексивне правозаконоосмислення найбiльш оптимально iдентифiкується у феноменi синергетизму девiантної правосвiдомостi як актуальної пiдвалини її буттєвої онтологiї

Розглядаючи правову нескiнченнiсть та законодавчу скiнченнiсть правових рефлексій як рефлексій соціологічного процесуального права - правової свідомості у аспектi спадкоємності девіантної правосвiдомостi, зазначамо,що за логiкою наших розмiрковувань умовна нелiнiйна паритетнiсть свiтоглядної дистанцiйної асиметрiї структурних i системних елементiв правозаконотрансформацiй, характеризуюча за умов некризового циклу соцiальної активностi спадкоємності здiйснення правозаконотрансформацiйних процесiв їх мінімальну робочу опозицiю як оптимальну, що функцiонально - якiсно iсторично вiддзеркалено у iдейно-свiтоглядно резонансному циклi спадкоємності соцiальної активностi правосвiдомостi, репрезентованого у етатичних функцiях ментально лiнеаризованої у системному вiдношеннi правової культури як серенелiнiйного середовища i фiлософсько-правової констатни первинної, родової правової природи. У разi порушення за будь-яких інших причин, умов й обставин цього причинного співвіднесення - iдентифiкуємо кризовий цикл соцiальної активностi правосвiдомостi - девiантну правосвiдомiсть.

У нашому контекстi єднiсть пiзнання права i права як пiзнання процесуально забезпечується, iдентифiкується та легiтимiзується у феноменi правового усвiдомлення сутностi буття, максимально суб'єктивованого і об'єктивованого у правовому буттi, репрезентуючого функцiональну пізнавальну трансцендентальність правової iдеї у науково - теоретичному передбаченнi шляхiв соцiального розвитку як конкретно-історично - г н о с е о л о г i ч н о ї трансформацiї права у онтологiчну цiлепокладальнiсть н о р м закону - конкретно-iсторичних i с т и н соцiального пiзнання, маючих типові конкретно-історичні девіації фундаментального несоціального пізнання як девіації соціального права (А.А.Козловський). В залежностi вiд вiдповiдностi останнiх нормам ментального права та його розвиткових девіацій, зафiксованими у сталих правозаконодавчих, досвiдно адаптованих нормативних актах, якi при цьому вiдбивають сутнiсну, i д е й н у природу правозаконодавчих “речей”, говоримо про норми нацiонального закону або як iстиннi (правовi), або неiстиннi (неправовi), а звiдси про закон або як правовий, або як неправовий. У цьому контекстi девiантну правосвiдомiсть тодi можемо уявляти як синергетичну т р а н з и т - правотрадицiю, що міждисциплінарно вiдбиває рівень максимальних девіацій правових рефлексій, коли ідея закону маргінально наближена до ідеї права, а асиметрія права і закону не нижче критичного мінімуму як наближеного до оптимального, природним механізмом альтернативного сприйняття на конкретно-iсторичному буттєвому теренi "недовикористання" досвiду минулих законопотреб i правовимог на рiвнi а к т у а л ь н о розв'язаних розвиткових завдань, що стоять перед “живою” правовою i законодавчою реальнiстю, новою епохою.

Вважаємо, що у такий спосiб можна зрозумiти на позитивному лiнiйному рiвнi правозаконотрансформацiй еволюцiйно-нелiнiйну сутнiсть перехiдних рефлексій права i закону, визначених нелiнiйно зорiєнтованим правовим, правокультурним середовищем, де здiйснюються еволюцiйнi орiєнтацiї i перетворення iнформаiйно-комунiкативної моделi рефлексивного права у знаково-матерiальний вiдбиток правоусвідомленого закону як іншоформу права, iншi соцiалiзацiї знаково-матерiального вiдбитку права у законодавчi iстини-норми закону, через котрi власне феномен ментально усвідомленого права, його еволюцiйно - синергетичнi властивості оприлюднюються та теоретично опрацьовуються або як iстиннi, або як хибнi.

Розумiючи правове нескiнченне i законодавче скiнченне як структурну i системну частину правосвiдомостi - ядра правових рефлексій соціуму, - нагадаємо, що правове нескiнченне як рiвнозалежная частина правової свiдомостi - є сферою iснування у домiнантному вiдношеннi нелiнiйно структурних елементiв ( зв'язкiв, полей, станiв, циклiв (рiвнiв, ступенiв, маркерiв) соцiальної активностi еволюцiйно зорiєнтованого с е р е д о в и щ а правової культури як геометрично - конфiгурацiйної ф о р м и правової iдейної i н ф о р м а ц i ї духовного походження, сфери правового нескiнченного,трансформуючогся за логiкою, онтологiєю, гносеологiєю та аксiологiєю спадкоємностi етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi) у вiдповiднi конкретно-iсторичнi н о р м и сталих поведiнкових актiв, трансформованих згодом у норми законiв як конкретно-iсторичних, системно-законодавчих i с т и н правової ідеї, зконцентрованих на певних великих етнотериторiальних масивах соцiально-iсторично зорганiзованого i ментально адаптованого часо-простору як прообразiв етосiв, нацiй, держав. Останнi репрезентують соцiально - конкретнi правовi с т р у к т у р и архетипового зразку соціального буття з зовнішнім світом як масиви (зв'язки, поля, стани, польовi, становi конфiгурацiї) iдейно-правової iнформацiї у системно-зорганiзованому часо-просторi на рiвнi iдейно - свiтоглядної парадигмi транснацiонального компендiуму ментально засвоєних певною люднiстю тих дiючих або пасивних регулятино-кореляцiйних, системних н о р м закону, його елементiв (правова, законодавча традицiя, правова, законодавча iдiома, iдея, правовий, законодавчий iдеал, правова, законодавча система, правова, законодавча культура, правова, законодавча духовнiсть та iн.) як природно - нормативного з м i с т у знаково-матерiальної рефлексії правової матерiї.

Цi норми законiв, що функцiонально дiють паралельно й водночас у конкретно-iсторчному п о л i сусiльства або держави на рiзнорiвневих i рiзнолiнiйних, спадкоємно-iєрархiзованих ступенях його як лiнiйної, як правило, єдиноiдейної органiзацiї за логiкою iсторичної спадкоємностi етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi), так й нелiнiйної, полiiдейної синергетичної самоорганiзацiї за логiкою фiлософсько - правової соцiалiзавцiї правової iдеї у конкретно-ментальному часо - просторi, притаманної, гадаємо, правозаконотрансформацiям на етапi перехiдного, системного кризового буттєвого розвитку права i закону. За такою запропонованою схемою девіантна правосвiдомiсть природно вiдбиває (спроможна вiдбивати) максимально припустиму на певному iсторичному часо-просторi, детермiновану рiвнем технiко-технологiчних можливостей науково-теоретичного пiзнання модель i д е а л ь н о г о наближення (iдентифiкацiї, розумiння, усвiдомлення) у правозаконодавчих трансформацiях через маргінально хибну законодавчу норму - девіантну iстину закону до правової iдеї як первинних, так i вторинних суб'єктiв правосвiдомостi, коли в залежностi вiд iдейно-свiтоглядної вiдповiдностi нацiональних маргінальних норм-iстин закону немаргінальним свiтовим аксiологiчним правовим нормам-цiнностям, визнаними свiтовою спiльнотою, можна оцiнювати норми закону або як iстиннi, або як неiстиннi.

Правосвiдомiсть i девiантна правосвiдомiсть, репрезентуючи у своїй сутностi с в i д о м е, родове розумiння правової iдеї, а разом з цiм й феномену права у законi та його нормах, диференцiюючись у різних нормативних пiзнавально-правових маргінальних iстиних, насамперед підзаконодавчих актів, рефлексує собою цiлепокладальну, видову, змiстовну п р и ч и н у будь-яких правопiзнавальних перспектив, ефектів й правопролонгуючих домiнант наслiдкового праворефлексивного свiтовимiру, що тим самим "п i з н а є" й остаточно легітимізує себе синергетично у законi, законодавчiй iстинi як сталоусвiдомлених на лiнiйному, конкретно-iсторичному грунтi правових маркерів. Одже,

за таких критерiєв частину правосвiдомостi - с в i д о м i с т ь - умовно дорiвнюємо рефлексивному феномену з а к о н у як процесуально усвiдомленого маркера рефлексивного права, суб'єктивно осмисленого за максимальними девіаціями правових рефлексій на рівні пізнання як права (А.А.Козловський), що статично реалізується як його функцiонально-методичний з м i с т, конкретна н о р м а - i с т и н а, що належать правовому ч а с у другої, видової правової природи. Останнiй є, вважаємо, дискретним п р о с т о р о м права або феноменом законодавчого с к i н ч е н н о г о, обмеженим у своїй свiтоглядно-методичнiй функцiї парадигмальними властивостями тiєї ментальної щiльностi правових рефлексій, що структурно зконцентровані у с и с т е м н и х елементах вiдповiдної правової традицiї, де остання девiантно трансформована у певний етнотериторiальний часо-простiр.

Думаємо, що гносеологiчно i епiстемологiчно засвоюючи у теоретичнiй площинi онтологiчнi трансформацiї геометричних, механiстичних та полiаспектних емпiричних праворефлексiй пізнавального осмислення світу як його ментального опосередкування, як науково, так i фiлософсько не соцiалiзованих у я в л е н ь про трансгресивну видозмiну простору i часу у методологiчнiй телеологiчностi їх еволюцiйного й коеволюцiйного буття, створюючи у такий спосiб методичні к о н с т а н т и, їх мiжгалузевих і мiжфункцiональних зв'язків теоретичного свiтопiзнання з фiлософським їх осмисленням, науковий i фiлософський с т и л ь мислення, - тим самим виносимо на поверхню буттєвих завдань формування потреби пріоритету теоретичного розумiння загальної в л а с т и в о с т i простору i часу та правового простору й часу як п р а в а та з а к о н у пiзнання i як з а г а л ь н и х закономiрностей коеволюцiйного спiвiснування права і закону, правосвідомості й законосвідомості у трансгресивних еволюцiйних змiнюваностях будь-яких природних явищ i процесiв, природа яких не пiзнана.

Таким чином, розглянуті активні аспекти критерії теоретичної ідентифікації актуальних джерел, структур і умов здійснення посттоталітарної правосвідомості можуть правомірно слугувати начальними ідентифікаторами її еволюційної трансформаційності, які за сучасних перехідних правозмін спроможні певною мірою методологічно прояснити та здійснити заздалегідь цивілізаційні модернізації маргінальних пострадянських правових рефлексій як актів украінської девіантної правосвідомості, створюючих маргінальні норми права - її актуальну посттоталітарну специфіку.

Список лiтератури:

1.Binswanger L. Heidegger's analytic of existence and its Meaning for psychiatru.- Being in the World. - London, 1951

2. Давид Рене. Основные правовые системы современности. - М.:Прогресс, 1988.

3. Дмитрiєнко Ю.М. До питання генезису української нацiональної самосвiдомостi в її спадкоємностi // Науковий вiсник. Фiлософiя. Випуск 1. - Х: ХДПУ, 1998. - С. 107-114

4. Дмитрієнко Ю.М. Маргінальна правова норма як акт девіантної правосвідомості // Державо і право. - N 18. - Киів, 2003. - С. 1923

5. Иеринг Р. Цель в праве. - СПБ.: Изд. Н.В.Муравьева, 1882.

6. Князєва Е.Н., Курдюмов С.П. Синергетика как новое мировидение: диалог с И.Пригожиным //Вопросы философии. - 1992. - N 12. - С.3-21

7. Дмитрієнко Ю.М., Гарькавенко А.О., Овчаренко Я.О., Кошляк О.В. Синергетика права - прогресивна методологія розв'язання засобами державного управління соціально-правових проблем держав перехідного періоду // Наукові праці. Науково-методичний журнал. Вип.9. Том.22. - Миколаїв, МДГУ ім. П.Могили, 2002. - С. 118-127


назад Зміст далі
Hosted by uCoz