назад Зміст далі

ПРИРОДА ЗАКОНОДАВЧИХ ДЕВIРГЕНЦIЙ

Посттоталітарний розвиток українського права, світоглядно відбитий в українській правовій свідомості, яка є девіантною, що створює маргінальні норми права, можно теоретично дослідити за доступними наробками як у науково-теоретичній, юридичній літературі, так й у широкій юридичній практиці, поліпараметральною динамікою текстових параметрів законодавчих девіргенцій або правовою мовою текстів законів. Раніше цим питанням приділялось мало уваги.

У попередніх роботах нами досліджувались певні питання параметральної природи посттоталітарної трансформацій девіантної правосвідомості, але, вважаємо, ще недостатньо зроблений акцент на виявлення природної істинності, властивості та аксіологічності маргінальних пострадянських законодавчих девіргенцій, рефлексивно віддзеркалених як правові специфічні умови та матеріальні текстуальні наслідкові відбитки девіантного правового усвідомлення цих умов водночас [Див. 10-15].

Будемо ж розглядати теоретико-методологічні можливості статичних знаково-матеріальних проекцій девіантної правосвідомості як праворефлексивні відбитки граничних параметральних якостей сучасних законодавчих девіргенцій у площині виявлення їх типової знаково-правової парадигматики як константної [Див. 12]. Здійснене контекстуальне виявлення знаково-правових констант девіантної правосвідомості, думаємо, буде оптимально сприяти раціональному розв'язанню важких проблем й завдань посттоталітарного правобудівництва й правовідбиття, а також слугувати певною теоретичною основою для подальших досліджень проблем посттоталітарних правови рефлексій як рефлексій правової свідомості

Серед останніх дослідників, що більш-менш активно, у тій чі іншій мірі, приділяли увагу зазначеним питання, назовемо В. О. Чефранова, Л. В. Петрову, М. І. Козюбра, С. І. Максимов, Г. І. Гусейнов, А. А. Козловський, Г. В. Гегель, І. П. Павлов, Л. П. Живкович, С. І. Талейрон, Б. П. Кедров, В. І. Далі та інші.

Так, наприклад, В. I. Далi, виявляючі типові специфіки правомовної текстуальності і далі продовжуючи характеризувати один з полюсiв мовної текстуальної функцiональностi за граничними межами смислового відображення дійсності, за нашим контекстом як типово смисловідбиваючої правової належності, говорить про те, що "головним для мови є втiлення духовної сутi (природи) її носїїв, виключної згiдностi людини в и с л о в л ю в а т и гласно мислi i почуття свої", на той час як С. Талейрон зазначає про те, що "мова дана людинi задля того, щоб с х о в у в а т и свої думки" [Див. 1, с. 26-27; 3, c. 170; 4, c. 59-60].

Але ми можемо також частково узгодитись і з Г. I. Гусейновим у тому, коли вiн пiдкреслює методологiчне значення текстової мови (правових текстів) для соціалізованих процесiв адаптацiї усього "соцiального механiзма" (В. С. Соловйов). Вiн пише:". . . мова репрезентується к л ю ч о- в и м засобом адаптацiї особистостi до соцiального середовища, формування того цiннiсного i захистного п о л я, яке забезпечує гомеостаз (правовий, законодавчий - Ю. Д. ) у скiльки завгодно складнiй суспiльнiй системi. Усвiдомлення реальних можливостей, а краще сказати - непомiрної могутностi цiєї духовної сили призводить до гiпостазуванню (правової, законодавчої) мови, або точнiше, гипостазуванню тiєї ф у н к ц i ї, яка дозволяє носiям мови з успiхом користуватися їм у повсякденнiй практицi в i д ш к о д у в а н н я небагато в i р н и х слiв i словосполучень з мiрiадiв х и б н и х. Так складається те, що ми будемо називати "iдеологiєю правди" [Див. 9, с. 93-94].

У зв'язку з тим, що процес ментального структурування смислозмiстовних характеристик i якостей законодавчої рефлексiї правової iдеї у конкретно-історичну iстину закону за звичайних умов не може не вiдбуватися без участi м о в и або мовного осмислення (проговорення, обговорення) для текстуальної фіксації знаково-матеріальної норми права як законодавчої норми, у тому числі й при читанні тексту законів як знаково-матеріальної ідентифікації правової мови, причому мови авторського, строго iндивiдуального характеру (тобто типово правового) то будемо прихильниками точки зору про к р е а т и в н i с т ь правової текстової мови i правової текстової мови закону зокрема, яка за певних умов, причин, обставин, яка пiд час авторського повторного функцiонального мовного правовiдбиття буде або бiльше, або менше пiдвержена стану свiтоглядної, iдейної х и б н о с т i (істинності) як показника м i р и i с т и н н о с т i (хибностi) процесуального праворуху до створення стійкої формової міри потрібної ментальної щільності да рiвнi мінімальної функціональної о п о з и ц i ї автора правової рефлексiї i книжно-знакової фiксацiї iндивiдуального правосвiтовiдбиття (на рiвнi правосамосвiдомостi).

Ця мiра опозицiї i буде рефлексувати м i р у свiтоглядної дистанцiйної асиметрiї правоусвiдомленого вiдбиття правової iдеї у законодавчу знакову iстину як природну девiантну я к i с т ь природної хибностi -iстинностi знакової моделi законодавчої рефлексiї остаточного правового мовностилiстичного опосередкування завжди ментального правосвiту.

Водночас напрямок цiєї асиметрiї не може не бути iдентифiкатором початкової змiни лiнiйних характеристик правозасвоювальних моделей праворуху, а також показником протилежного напрямку руху можливої о п о з и ц i ї цим процесам.

Таким чином, знакова модель законодавчої iстини як її мовноправоусвiдомленої (за текстами законів, текстом Основного Закону - Конституції України) форми рефлексiї природної сутностi iдеї права, остаточно опосередковуючись мовними (текстуальними) засобами створення змісту лiнiйного правового тексту, завжди має характеристики загальної мовної (текстової) асиметрiї правового усвiдомлення соцiальної природи, де правова мова як правовий текст законів, ступiнь її соцiальної активностi, за проведеними дослідженнями, с п i в п а д а є з соцiальною активнiстю правосвiдомостi, ступiнь її нацiональної соцiалiзацiї не може не бути показником похiдної системо-структурної включеностi мовноправорозвиткових процесiв у загальну тканину мовнорозвиткових (текстуально-правових) процесiв. Звiдси витiкає чергове концептуальне пiдтвердження iстинностi (або хибності) i свiтоглядно-аксiологiчної тотожностi або нетотожності соціологічних схем i характеристик загального розвитку спадкоємностi у нацiональнiй самосвiдомостi-нацiональної самосвiдомостi правосвiдомостi-правосамосвiдомостi, нацiональної мови, якi є єдиними, природно-цiлiсними елементами усвідомленого розгортання ієрархічно узагальненої лiнiйної моделi будь - якої етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi) як нацiональної правди або нацiональної i с т и н и, де законодавча істина є підструктуро-підсистемою останньої як видова правова природа

Вважаємо, що критерiєм природної вiрностi (нехибностi) з м i с т у законодавчої iстини є її ментально структурована та легiтимiзована, нацiональна ф о р м а [Див. 10].

Тодi у пiзнанні оптимальних напрямкiв подальших векторних рухiв природної асиметрiї правоусвiдомленого вiдбиття правової iдеї у знакову законодавчу iстину - маргінальну норму законодавчого акту девіантної законосвідомості (за аналогією маргінальної правової норми як акту девіантної правосвідомості) як мiру природної девiантностi або хибностi законодавчої рефлексiї iдеї права (та законодавчої iстини) концептуального значення набувають умови, характер i обставини розвиткового процесу ціннісних парадигм девіантної правосвідомості як ядра парадигми девіантних праворефлексій посттоталітаризму.

У цьому вiдношеннi композицiйно-правоцiлепокладального значення набуває текстологiчний аналiз i фiлософсько - правовий зрiз офіційних юридично-правових документiв як методологічно-правовий, інших неконституційноподібних фiлософсько-правових творiв, законiв i законодавчих актiв за зразками зрізу, наприклад, Конституції України з точки зору інструментального виявлення їх методологічної потенції, корелятивних можливостей і статусу, пасивного і активного, історичного, строго детермінованого та майбутнього, актуально індетермінованого.

Пiдкреслимо, що в свою чергу, текстологiчний аналiз i фiлософсько-правовий зрiз юридично-правових документiв i правових творiв як методологічно-правовий - т и п о в о методологiчний, методологiчно-правовий (родовий) i н с т р у м е н т здiйснення похiдних, методично залежних вiд конституцiйно-методологiчного опосередкування пiдконституцiйних (видових) законодавчо - правових актiв, творiв i документiв, другорядних смислозаконо - i правопороджень, може дати інший аргументовний приклад правової i законодавчої мовнолiнгвiстичної асиметрiї, завжди характернiй лiнiйно-структурованому характеру законодавчої i с т и н и по вiдношенню до унiверсалiзованої, завжди універсальної, "вічної" наднацiональної i д е ї права.

В залежностi вiд того, н а с к i л ь к и будуть сприйнятi у методологічному відношенні потреби екстравертних, з о в н i ш н i х умов, причин, обставин методичним в и м о г а м iнтравертного, iманентного свiтоглядно - ментального правового розвитку соцiально-зорганiзованої етноспiльностi (а не навпаки) як загальнi родовi потреби i видовi рухомi вимоги, н а с т i л ь к и буде б i л ь ш о ю або м е н ш о ю асиметрiя правоусвiдомленого вiдбиття правової iдеї у законодавчу iстину, що правомiрно може характеризувати м i- р у (i вiдповiдну її асиметрiю) екстравертної, зовнiшньої правової стохастизацiї або озовнiшнення дискретного стану первинних суб'єктiв правосвiдомостi ментально-правової системи права у цiлому у i д е о л о г i ч н i й площинi девiантного правоусвiдомлення тощо.

З о в н i ш н ю свiтову правову, соцiально-правову, правозаконну, а також б у д ь - я к у світову реальнiсть у контекстi нашого дослiдження будемо вважати р о д о в о ю правовою природою по вiдношеннi до будь-якої іншої соцiально-правової, правозаконної як правової видової природи.

Думаємо, що такий висновок буде пiдходити й до свiтових зовнiшнiх аксiологiй, акмеологiй, розвиткових принципiв по вiдношенню до внутрiшнiх, нацiональних, iдеологiчних, комунiкативного типа аксiологiй, акмеологiй, принципiв та iн.

У контекстi пострадянського кризового правобуття, соцiального буття за перехiдних, лiнiйних часiв iсторичного, еволюцiйно зорiєнтованого i структурованого розвитку, думаємо, будемо правомiрно надавати свiтовiй зовнiшнiй правовiй, соцiально-правовiй i правозаконнiй природi статусу стійкої р о д о в о ї правової, з якої правоцiлепокладально можуть (будуть) рекрутуватимуться за умов м е т о д о л о г i ч н о г о браку або к р и з и ментального iнструментарiю функцiонального адаптування нацiональних праворозвиткових, iсторично зорiєнтованих законопотреб до еволюцiйних правовимог свiтового руху, в и д о в i, ментально залежнi, онтологiчно похiднi та гносеологiчно вториннi свiтоглядно-iдейнi аксiологiї та акмеологiї іншоментального походження. Ассоціативною м i р о ю (ступенем, рiвнем, щаблем) iдейного порушення природної опозицiї права i закону є несанкціоноване порушення природної ментальної щільності соцiальної активності правоусвiдомлених процесiв (правосвiдомостi), легітимізована у правовій ідіомі та вiдбита у конкретно-iсторично соціалізованому ц и к л i соцiальної активностi правосвiдомостi крiзь функцiональне використання її соціологічних властивостей i можливостей у якостi природного корелятивного засобу створення п р а в о в о ї культури як середовищного (синергетичного) iдентифiкатора еволюційного розумiння права i закону та самої правової ментальності у якостi засобу автокорелятивного створення (оновлення, пригадування, модернізації) природних, гомогенно структурованих, соцiально адаптованих правоперетворень. Будемо також пропонувати природну сутнiсть будь-яких речей i процесiв як а б с о л ю т н у, правову, унiверсальну. У нашому контекстi по вiдношенню до соцiальної, соцiально-правової, правозаконної природи права, закону, правосвiдомостi, законосвiдомостi - їх природною сутнiстю будемо вважати ментально структуровану парадигмальну систему правових, ментально структурованих рефлексій, iдеологiчно включеною у суспiльнi, комунiкативно-правовi та iншi вiдносини, рефлексованi у правовiй iдеологiї за синергетичними, соціологічно опосередковуючими закономірностями посттоталітарного буття.

Правова iдеологiя, за умов тотального панування радянської ідеології, початково гублячи у к о м у н i к а т и в н і й iнтерпретацiї правозаконних i законноправових перетворень ключовий, i д е й н и й смисл свiтоглядного правопризначення i законозмісту, що мають першоджерелами традиційну правову ментальность, насамперед, при мовноправовому (текстуально-законодавчому) вiдчуженнi за радянських часiв у людини її природних прав i свобод, радикально змiнює а б с о л ю т н у, природну сутнiсть правовiдбивючих процесiв iдеї права у законодавчу iстину, хібно наближаючи ноуменальнi здiбностi права до феноменальних закону. Така ситуація ментально-н е с п а д к о є м н о, а iдеологiчно-радикально змiнює функцiонально-методологiчну опозицiю останнiх у бiк її зменшення, виключно до її зникнення, коли радянське право парадигмально стало комунікативно ідентифікуватися, легітимізуватися та здійснюватись як радянський закон.

За таких умов, право, начебто, дорiвнюється закону, коли за умов вiдсутностi природної, ментально структурованої опозицiї права i закону (пiд час створення i функцiонування такої опозицiї право як наднацiональне, т р а н с ц е н д е н т а л ь н е н о у м е н а л ь н о-процесуальне явище типово е в о л ю ц i й н о г о (структурно рухомого) зразка у нацiонально опосередкованих с и с те м н и х нормах (iстинах) закону (законодавчих iстинах) набуває, власно, тi ф е н о м е н а л ь н i якостi, за якими вона стає н а ц i о н а л ь н и м, iсторично лiнеаризованим розвитковим явищем - феноменом правового закону, але хибним принципотворенням нормової конфігурації як геометричної форми українських політичних кордонів. За посттоталiтарних часiв i умов вiдбувається інерційне аксiологiчне перетворення ментальної бази правотворення на iдеологiчну та тотально-iдеологiчну. У означених тепер вже нементально-правових, а iдеологiчно-правових нормах тотально-iдеологiчного і комунiкативно-iдеологiчного масштабу правових рефлексіях дійсності (через означенi норми) не створюється нова маргінальна "робоча" свiтоглядна дистанцiйна а с и м е т р i я права i закону - як наслiдок функцiональної неповної вiдсутностi природної, ментально опосередкованої опозицiї права i закону.

Бачимо, що через природну, ментально опосередковану опозицiю права i закону вiдбуваються за некризових, неперехiдних умов соцiального буття i правобуття с в i т о в i, е в о л ю ц i й н i процеси i с т о р и ч н о ї, за логiками вiдповiдних спадкоємностей етнотрадицiй (= нацiональних самосвiдомостей) локально зорганiзованих етносоцiальностей (нацiй, народностей, етносiв, нацiональних меншинств) лiнеаризацiї нелiнiйного інформаційно-ноуменального п р а в а як наднацiонального i соцiального явища у лiнiйний національний феноменальний з а к о н на позитивному рiвнi методологічного праворозуміння.

Внаслiдок, здавалось, "iдеального" iдеологiчного (за логiкою штучної, хибної "iдеологiчної" самосвiдомостi) наближення радянського права до закону, iдеологiчного вiдчуження у людинi її природних прав i свобод, глибиннiсть правового розумiння природної, ментальної сутностi правових, правозаконних i законних процесiв та протирiч була iдеологiчно замаскована до такого рiвня, коли коли свiтоглядна дистанцiйна а с и м е т р i я права i закону, правовiдбиваючих процесiв законодавчої рефлексiї iдеї права у iстину закону функцiонально не з а т р е б у в а л а с ь як необхiдна у м о в а створення природної, комунiкативно опосередкованої за вiдкритим, аристотелiвського типу соцiально-правовим д i а л о г о м, iдеологiчної рефлексiї правопотеб i правовимог як розвиткової м i р и формальної i неформальної спадкоємностi правосвiдомостi та етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi), де правосвiдомiсть, нагадуємо, є її пiдструктуро-пiдсистемою.

Як наслiдок маємо посттоталiтарну нетипову, маргiнальну, функцiональну в и д о в у свiтоглядну асиметрiю права i закону, яка не має, вважаємо, як певної ментальної щільності, так і необхiдної розвиткової д и с т а н ц i ї або дистанцiйностi права i закону як необхiдної розвиткової характеристики та умови формування м i р и зовнiшньої стохастизацiї дискретностi знакової матерiї закону як завжди м i н i м а л ь н о ї, ментально адаптованої правової норми - мінімальної пізнавальної одиниці світовиміру або регулятивної категорiї виміру зовнiшнього свiтового поля правових i законодавчих змiн, трансформацiй, усвiдомлень, осмислень, як р о д о в и х, макрокатегорiальних, детермiнуючих розвитковi процеси будь-якої, ментально слабкої в и д о в о ї правової системи, традицiї, iдiоми [Див. 11].

У методологiчно-трансцендентальному планi функцiональна опозцiя права i закону як показник стійкої структурної конфігурації внутрішнього, одержавленого правового простору і зовнішнього у площині їх екстравертно-інтравертної стохастизації, що знаходиться, як правило, поза межами державних кордонів як мiри свiтоглядної дiстанцiйностi права i закону висвiтлює структурну, просторову, формову первиннiсть права по вiдношенню до системної, часової, змістовної вторинності закону, тобто природно право не створює опозицiю щодо закону, а навпаки. Право ніколи, а не тільки начально примусово не може бути у опозиції до закону, бо право є його фундаментом, структурою, межею і початковою (остаточною) світоглядною парадигмою, зформованою на певному етнотериторіальному соціальному субстраті, має джерелами природні права людини у світі та всесвіті. Право ніколи не може бути законом, воно завжди вище, глибже, старше закону, у будь-якому розумінні. Закон завжди має (повинен мати) правову основу як свій парадигмальний фундамент та за умов функціональних похибок знаково-матеріального відбиття правової ідеї як інформаційно-енергетичної просторової конфігурації ментально адаптованого права у конституційній нормі закону створює мінімальну робочу опозицію до права як міру робочої асиметрії ментальних прав первинних суб'єктів правової свідомості та ідеологічних прав вторинних суб'єктів правосвідомості. За радянських умов внаслідок відчуження природних прав людини здійснилось тотальне порушення необхідної мінімальної робочої асиметрії права і закону як показника мінімальної їх опозиції і як неантагоністичного протиріччя, що соціологічно розмежовує (і морально з'єднує) структурні функції права та системні функції закону, методологічні норми права і методичні закону, просторову (географічну, політичну, правову та ін. ) конфігурацію права і часову архітектоніку закону, які б легко долались у відповідній нормі типово правового закону або правозакону. Але таким, як звісно, радянський закон не був.

Одже, створюється опозицiя закону у праві, закону до права як опозиція видової правової природи до родової, а не навпаки. За цим пiдходом з а к о н виступає типовою видовою правовою природою по вiдношенню до права як р о д о в о і природи. Звiдси - джерела права є більш онтологiчно гомогеннi, ноуменальнi, п а р а д и г м а л ь н i, причинні по вiдношенню до джерел закону - гетерогенних, феноменальних, к а т е г о р i а л ь н и х, наслідкових. Джерела права найбiльш старшi, фундаментальнi, класичнi та унiверсальнi, якi по вiдношенню до закону є теж родовими, головними, дефiнiцiюючими, мають спiльнi функцiї з будь-якими парадигмального типу джерелами i витоками за родовим правовим призначенням i суттю, а також за загальними розвитковими вимогами будь - якої родової правової природи по вiдношенню до видової.

У процесах соцiального пізнання як усвiдомлення соціального права тодi вiдбувається р о т а ц i я права у закон, переутворення правового ноумена у законодавчiй феномен, створюється або робоча, або неробоча опозицiя права i закону, яку можна прослiдкувати за соціологічною з м i н о ю динамiки соцiальної активностi спадкоємностi у правосвiдомостi та правосвiдомостi, які за умов некризового циклу соціальної активності правосвідомості у феноменально-функціональних властивостях і парадигмах - тотожні, де, за нашою логiкою вiдбувається р о з п а д принципа лiнiйностi та створюється принцип нелiнiйностi, а разом з цим i iсторична та еволюцiйна д е в i р г е н ц i я, ротацiя, релятивiзацiя та легiтимiзацiя права у законі у конкретно - iсторичному ц и к л i соцiальної активностi правосвiдомостi. Пiдкреслюємо, що критерiєм функцiональної робочої опозицiї права i закону, закону до права може бутi лише мінімальна наявнiсть i максимальний характер (позитивних, негативних) зворотних зв'язків у правовiдбиваючих процесах соцiологiчно-соцiалiзованого зняття (створення) певної, конкретно - iсторично пiзнаної (мислимої) законодавчої iстини з ментально усвiдомленої, засвоєної та нацiонально зкорельованої правової iдеї у конституційнопролонговану норму закону.

Звідси можемо зробити правомірний висновок про те, що, при наявностi масимального негативного зворотного, особливо часто повторювального зв'язку (функцiонально дiєвi та домiнантнi у правотворчих i правоусвiдомлених процесах соцiально-правовi дiйсностi кризи, конфлiкти, протирiччя, колiзiї, антагонiзми, патологiї та iн. ) м о ж н а говорити про в i д с у т- н i с т ь робочої опозицiї права i закону, закона у праві, закону до права, а також про вiдсутнiсть функцiональної свiтоглядної дистанцiйної асиметрiї права, мiри зовнiшньої стохастичностi та стохастизацiї права (i закону) як цивiлiзацiйного озовнiшнення нацiональної, в и д о в о ї правової матерiї у свiтовiй, р о д о в i й як досвiдно в и п р а в д а н і й, де можна гносеологiчно "перевiрити" ментально зорiєнтовану онтологiю нацiонального права. Це свiдчить про закритий або i з о л ь о в а н и й, ідеалізований характер будь-якої правової, законодавчої системи, традицiї, iдiоми, звiдси - маргiнальний характер законодавчої iстини, амбiвалентно пiзнану, н е i с т и н н у або маргінально-істинну правову iдею, яка маргінально визначає реальну i майбутню розвиткову перспективу, тотальну перевагу ф о р м а л ь н о ї спадкоємностi у правосвiдомостi, а у якостi корелювання розвиткових процесiв - висувається л и ш е тiльки зовнiшня свiтова правова природа як є д и н и й критерiй перевiрки iстинностi чи хибностi певної вiтчизняної правової традицiї, системи, iдiоми, iдеї та iдеалу, віддзеркалююча iдеологiчну п i д л е г л i с т ь i залежнiсть первинних суб'ктiв правосвiдомостi вiд вторинних. Не можна не сказати про те, що такi iзольованi системи не є типовими для свiтових, а у зв'язку з цим - вони знаходяться на стадії початковій ідеалізації історичного системного розвитку, вимагаючого іконологізованого розвитку на внутрішній ментальній основі, за умов сторонньої ізоляції від зовнішнього світу, - є "п а т о л о г i ч н i", соціально неперспективнi, важко трансформованi, корельованi та перспективно зпрогнозованi. Думаємо, що перехiд на еволюцiйнi розвитковi позицiї вiдбувається лише з iдейно - свiтоглядним к р а х о м усiєї такої iзольованої системи, її переродженням та відродженням за ментальними, синергетично опосередкованими закономірностями світового співбуття.

Але у зв'язку з тим, що феномен права, як зазначають нашi аргументи, завжди е в о л ю ц i й н о цiлепокладає закон, а закон лише опосередковано к а у з а л i з у є право, останнє набирає унiверсалiзованих риc, функцiй, процесуальних i розвиткових якостей (думаємо, що й системо - структурних властивостей теж), типово класичного р о д о в о г о природного правового явища i процеса, якi мають аксiологiчну акмеологiчнiсть, резонансну загальним, синергетично упорядкованим закономірностям природи, властивим, гадаємо, будь-якiй реальнiй, природнiй матерiї, що існує у синергетичному середовищі кризових функціональних трансформацій як зна ково - "оречевленого" м а р к е р у вiдповiдної природної, вiртуальної, "неоречевленої" iнформацiї, у нашому зразку - правової.

У наших фiлософсько-правових підходах як методологiчно-правових до визначення маргіналності праворефлексивних параметрів перехідних законодавчих девіргенцій як знаково-правових констант девіантної правосвідомості, таким чином, презентується загальний наукознавчий висновок, придатний, вважаємо, для у с i х галузей фундаментального i прикладного науково-теоретичного i науково-практичного знання й пiзнання за типових посттоталітарних умов розвитку (не тільки соціального плану): будь-який зовнiшнiй процес чи будь-яке зовнiшне явище будуть р о д о в и м и правовими, з родовими правовоми (законодавчими) аксiологiями, функціями, перспективами по вiдношенню до будь-якого локального (iзольованого, ідеалізованого) чи локалiзованого (iзоляцiонованого) явища чи процесу як в и д о в и м и, з видовими правовими а к с i о л о г i я м и, що вiдбуваються у внутрiшньому, ментальному просторi правоусвідомлених процесiв аво явищ. За умов кризового, перехiдного правового розвитку, коли вiдбувається трансгресивна з м i н а розвиткової iдейно-свiтоглядної парадигми за рисами її граничних властивостей, гадаємо, такi характерологiчнi зміни набувають цiлепокладального значення, властивого спадкоємнiй змiнi принципа iсторичної лiнiйностi усiєї цiлiсної системо-структури локально-етнотериторiально зорганiзованiй спiльностi на еволюцiйну нелiнiйнiсть: риси характеризують п а т о л о г i ч н и й тип праворефлексивного розвитку пострадянської свідомості за умов лiнiйної змiни позитивного принципа та н е- п а т о л о г i ч н и й, корельованого типу за умов пріоритету нелiнiйної iсторичної позитивної реальності або її нелiнiйної змiни.

Вважаємо, що у цiлому за таких умов створюється зовнiшня, а к с i о л о г i ч н о - а к м е о л о г i ч н у оболонка (форма) нефункцiональної або маргінально-функціональної опозицiї права i закону внаслiдок розвиткового порушення м i р и традицiйної для певного етносоцiального правового простору зовнiшньої правової (правової) стохастизацiї природних конвергенцiй i ротацiї права, права i закону, окремо закону з відповідними пропорціями ментальної та ідеологічної щільності правової свідомості, її спадкоємності, правової ідеї, ідіоми, тражиції, що з часом наповнюється рiзним з м i с т о м рефлексивних правоперетворень у залежностi вiд обраних лiнiйних позитивних або нелiнiйних телеологічних моделей синергетично зорiєнтованих соцiально-правових трансформацiй. Наслiдком створення такої аксiологiчно-акмеологiчної оболонки нефункцiональної опозицiї права i закону, закону у праві створюється реальна м о ж л и- в i с т ь здiйснення принципово н о в о ї опозицiї: не закону у праві, а права у законі, де м е т о д о л о г i ч н о г о значення набуває закон, його правова функцiя, загалом з а к о н о д а в ч а, а не п р а в о в а норма (яка стає допомiжною, методичною), побудована на домiнантнiй ф о р м а л ь н i й, iдеологiчнiй спадкоємностi правосвiдомостi як пiдструктуро-пiдсистеми етнотрадцiї (= нацiональної самосвiдомостi), а також на тотальному використаннi лише комунiкативних, недiалогiчних, з а к р и т и х, полегшеного типу з а с о б i в формальної спадкоємності при вiдсутностi соцiологiчних методiв (соціально адаптованих моделей, схем, масштабiв) перевiрки наявностi зворотного зв'язку правоусвiдомлень, зако-ноправоперетворень та вiдповiдних характеристик (позитивний чи негативний). Законодавча (радянська, пострадянська) н о р м а як видова правова не за змістом, а за формою, створює нерівноважну ментально-ідеологічну кореляцiю (що в принципі ніколи не може бути вірним) правовiй н о р м i як р о д о в i й правовій лише за формою, а не за змістом знову таки ж, але зовнiшня правова стохастизацiя (на зовнiшнiй простiр) як соціологічно-корелятивна, не вiдбувається повнозавершено у зв'язку з неможливiстю адаптувати радянськi, пострадянськi п р а в о в i змістовні формально вимоги як свiтовi, не iдеологiчно, а полiментально структурованi, у зв'язку з вiдсутностю свiтового правового функціонального досвiду їх створення як у тогочасному просторовому масштабi, так i у минулiй правовiй, iсторико-правовiй, соцiально-правовiй, правозаконодавчiй i с т о р i ї як строго детермінованій, а значить досвідно наслідковій завжди у буттєвому світі.

Наслiдком повної, немаргінальної вiсутностi свiтоглядної дистанцiйної асиметрiї права i закону, закону у праві, у майбутньому, наприклад, української правової та законодавчої системi стає м а р г i н а л ь н а, нетипова, напiвфункцiональна, маргінально-дизфункцiйного типу свiтоглядна асиметрiя права i закону, водночас й закону у правi, яка не має н е о б х i д н о ї дистанцiйностi права i закону як необхiдної розвиткової, синергетично-нелiнiйної умови зовнiшньої стохастизацiї iдеологiчної дискретностi матерiї закону як завжди мiнiмальної правової розвиткової категорiї (за мiрою та її знаковим осягнення у законодавчiй iстинi правової iдеї) зовнiшнього свiтового поля правових змiн як макрокатегорiальної та полiкатегорiальної правової парадигми.

Давайте задамо питання: -Яким чином можемо прослiдкувати за створенням функцiонально дiєвої опозицiї права i закону, закону у праві?

Вiдповiдь будемо шукати у закономiрностях ментально-iдеологiчного створення на праворефлексивному рівні феномену з а к о н у, законодавчих норм, що мають витоками джерела правової ідеї, на прикладi Основного Закону - Конституцiї, iнших законодавчих актах у iнформацiйно - знакових особливостях вiдбиття конституцiйної i с т и н и як пiзнаної (мислимої) правової i д е ї у її нормах безпосередньої прямої дії - нормах конкретно-історичної спадкоємності правової свідомості, репрезентуючими паралельно правові норми соціальної активності аутентичного конкретно-історичного циклу соціальної активності правосвідомості.

Будемо вважати, що коли у законi ідентифікується у результатi законотворчого правоусвiдомлення (яке у русi правоусвiдомлених конвергенцiй набуває позитивних роз- виткових девiацiй) правової iдеї на грунтi певної свiтоглядної девiацiї такий її законотворчий п р а в о в и й маркер як теоретико-правова законодавча i с т и н а (аксiологiчно, онтологiчно, гносеологiчно i логiчно резонансна i нехибна), яка у своїй ментально структурованiй формi не губить свiтоглядної, нелiнiйної, синергетично адаптованої акмеологiчної н о р м и змiсту правової iдеї та лiнiйної, iсторико-традицiйної логiки створення духовних, духовно-правових основ соцiуму або етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi), то виникаюча опозицiя права i закону є функцiонально дiєвою, робочою, мiра зовнiшньої правової (неправової) стохастизацiї ментально-правового руху правової iнформацiї та матерiї оптимальна, а свiтоглядна дистанцiйна асиметрiя права i закону, права у законi не виходить за межi iдейно припустимої законодавчої д и с к р е т н о с т i у свiтоглядному п о л i свiтових трансцендентних правових i законодавчих конвергенцiй, ротацiй, аксiологiй, вiдбитих у конкретно-сторичному ц и к л i соцiальної активностi правосвiдомостi на певному ментально-правовому теренi. А саме: iдейно-свiтогляднi трансформацiї права i закону, у такому випадку, вiдбуваються за природною схемою, з домiнантною у розвиткових процесах м е т о д о л о г i ч н о ї функцiї, аксiологiї та гносеологiї п р а в а над законом, який виконує м е т о д и ч н у функцiю, акмеологiю та онтологiю права. Тобто вiбувається свiтоглядне закономірне законодавче з в у ж е н н я (природне iзолювання, природна iдеологiзацiя як розвиткова ідеалізаія) правової методологiї як концепту функцiонально конвергованого простору правової iдеї до методичного засвоєння останньої у певнiй (конкретнiй) законодавчiй iстинi, що функціонально о б м е ж у є т ь с я рівнем iдейно-iсторичного становлення тiєї чи iншої нацiї, народностi, етносу як правової свiтової я к о с т i н а ц i о н а л ь н о г о закону. Iншими словами - вiдбувається свiтоглядне з в у ж е н н я наднацiональної трансцендентальної правової ідеї до нацiональної i д е ї закону - національної ідеї норми закону - національної ідеї норми світогляду, побудованого на конкретно-iсторично пiзнанiй (мислимiй) законодавчiй iстинi у законодавчих нормах або нормах закону (законiв), де основна законодавча (насамперед законотворча) iстина втiлена у основному Законi - Конституцiї як фiлософсько-правовому, загальнометодологiчному, iнструментально-право - i законопролонгуючому т в о р i, документi та принципу свiтоглядного-ментального правовимiру. Будемо також вважати виявлений нами процес і с т о р и ч н о г о звуження нелiнiйного, синергетично еволюцiйованого права до лiнiйного закону за партиципаційною логiкою етнотрадицiї, її спадкоємностi (= нацiональної самосвiдомостi) самодостатнiм правовим процесом, процесом переходу iсторичного розвитку права i закону до еволюцiйних розвиткових рухiв i за загальними законами еволюцiї, якi є нелiнiйними, об'ємними та синергетично онтологiзованими і далі до формування нового правового принципу здійснення сучасних соціальних реалій.

За логiкою наших розмiрковувань не може не виникнути питання про функцiональне призначення д и с т а н ц i ї у розвитковiй асиметрiї права i закону, закону у праві. Ми принципово i концептуально зазначаємо, що дистанцiя у асиметрiї права i закону потрiбна для здiйснення рухомих процесiв цiлепокладального п р а в о п о л е т в о р е н н я, вiдповiдних правопольових структур (систем), i каузального з а к о н о п о л е т в о р е н н я, вiдповiдних законопольових структур (систем), їх розрiзнення та попередження методологічно - правового п е р е х р е щ у в а н н я, якi методично необхiднi для функцiонально-ролевантного р о з м е ж у в а н н я права i закону як нерiвнозначних, синергетично нерівноважних, антагоністично різноджерельних інформаційної структурної правової форми i знакового, системного змісту закону.

Виникає знову актуальне питання: - У чому полягає природний глибинний смисл дистанційної асиметрії права і закону як пріоритету ментальних прав первинних суб'єктів правосвідомості над ідеологічними правами вторинних? Де починається і де закінчується ця дистанційна асиметрія?

Думаємо, той мінімум критичної опозиції (антагоністичного протистояння) ментальниї прав первинних суб'єктів правової свідомості та ідеологічних прав вторинних суб'єктів правосвідомості, створений за джерельними зразками дистанційної асиметрії ментальних прав первинних суб'єктів та ідеологічних прав вторинних, який соціологічно ідентифікує з'явлення перших позитивних і негативних зворотних зв'язків, далі - їх постійну наявність і постійне завчасне розв'язання до тих пір, коли вони не переходять таку розвиткову межу, що їх ідентифікація або соціологічно не можлива, або ідеологічно не вигідна, а кореляційне їх здійснення - за таких умов - становиться непотрібним, зайвим - є остаточним повнозавершеним здійсненням світоглядної дистанційної асиметрії права і закону як повнофункціональним здійсненням домінантного пріоритету ментальних прав первинних суб'єктів правосвідомості над ідеологічним правом вторинних. У максимумі критичної аксиметрії права і закону (максимумі тотожності ментальних прав первинних і вторинних суб'єктів правової свідомості або на ментальній, або на ідеологічній основі), коли асиметрія зникаючі, претворюється на опозицію права і закону.

Думаємо, що тоді, коли соціологічно, засобами соціальної діагностики вдається виявити спочатку одиничні, все більш повторювальні, як гомогенні, так і гетерогенні, у різних соціальних верствах масових первинних суб'єктів правосвідомості (фізичних осіб), потім масові незадоволення соціально різнорідних первинних суб'єктів правової свідомості юридичними діями вторинних суб'єктів - це соціологічна межа, начальна гранична межа або початок активної дистанційної світоглядної асиметрії ментальних прав первинних суб'єктів правосвідомості та ідеологічних прав вторинних як типових представників державної влади, що соціологічно не рахуються з вимогами і потребами первинних суб'єктів правової свідомості у зв'язку з тотальним домінування у тоталітарній державі. Первинні суб'єкти правової свідомості починають активно, типово політично відстоювати власні природні ментальні права над ідеологічними правами вторинних, тобто традиційну природу асиметрію права і закону як еволюційний розвитковий принцип права. Саме перші масові політичні, правові (можливо як злочинні) виступи первинних суб'єктів правової свідомості проти юридичної влади вторинних, що законодавчо може ідентифікуватись на соціологічному рівні у збільшенні злочинів, з'явленні опозиції до влади, початок активної діяльності парламентської опозиції, що ідентифіковані статистично у зменшенні соціального захисту масових первинних суб'єктів правової свідомості (зменшення прожиткового рівня, зменшення заробітної плати, погіршення умов життя та ін. ), - це кінцева гранична межа функціональної природної, ментально структурованої дистанційної асиметрії права і закону, закону до права як еволюційного розвиткового принципу права. За цими граничними межами - соціологічною і статистичною не існує незаконодавчого шляху історичного праворефлексивного становлення української правоусвідомленої системи права як типово правової, за цими межами девіантна правова свідомість переутворюється на делінквентну, злочинну, за цими граничними межами існує кримінальний, або криміналізований "порядок", а також будь-який інший, що не регулюється ментально структурованою нормою, а тільки ідеологічно структурованою нормою закону, офіційно державним правом. У цих межах, вважаємо, не існує природна, функціональна, робоча асиметрія метальних прав первинних суб'єктів правової свідомості та ідеологічних прав вторинних, створююча відповідну опозицію природну опозицію права і закону, коли ментальне право розвивається на природних засадах, закон є правовим, держава - правовою, а суспільство - громадянським, держава удосконалюється на засадах громадянського суспільства. Думаємо, що просторово-часові, хронологічно-буттєві параметри функціональної опозиції і асиметрії ментального права первинних суб'єктів правосвідомості та ідеологічних прав вторинних суб'єктів правової свідомості як опозиції і асиметрії права і закону - легко соціологічно, статистично та корелятивно перевірити. В цьому аспекті набуває важливої актуальності науково-теоретичне виявлення (моделювання, прогнозування) меж і їх соціологчне співвіднесення у площині виявлення ментальної та ідеологічної щільності, ураховуючи парадигмальну картину ментально-ідеологічної щільності української правової традиції як історичного співвіднесення формальної (ідеологічної) та неформальної (ментальної) спадкоємності української правосвідомості за відповідними пропорціями національно-ментальної щільності складових правової ідіоми, історично адаптованих у межах географічних (політичних, грошових, правових, культурних та ін. ) кордонів української нації як геометричної конфігурації рухомої структурної просторової форми конкретно-історичного циклу правової свідомості, утворюючому конкретно-історичну спадкоємність правової свідомості як її зміст.

Навіщо це потрібно робити?

Відповідаємо: знаючи історично зформовану ментально-ідеологічну щільність української правової традиції у національно-ментальних пропорціях правової ідіоми як типово однозначно визначеної за історично звісних і досліджених історичних часів становлення України як правозорієнтованої держави з глибокої давнини, можна сучасними можливостями української правової науки, техніки та технології вносити необхідні розвиткові флуктуації, тобто певною мірою збільшувати або зменшувати чи формальну, чи неформальну спадкоємність у правовій свідомості, формуюючи і здійснюючи у такому варіанті потрібну саме ту, а не іншу модель української правової традиції, конкретно-історично адаптуючи її до стримко змінюючихся внутрішніх і зовнішніх умов українського буття.

Вiдсутнiсть "повнокровної", достатньо ментально структурованої свiтоглядної дiстанцiйної розвиткової асиметрiї права i закону, полагаємо, дефiнiцiює г о с т р у функцiональну потребу використання у перехiдних, кризових правозаконотрансформацях на л i н i й н о м у позитивному рiвнi їх здiйснення або формальної, або неформальної спадкоємностi правосвiдомостi, етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi) як напрямок створення необхiдної (примусової) мiри зовнiшньої стохастизацiї дискретного стану вторинних суб'єктiв сучасної української девiантної правосвiдомостi або ступеня цивiлiзацiйного озовнiшнення ментальних вимог первинних суб'єктiв правосвiдомостi, у нашому контекстi, перехiдної, девiантної української правової системи, традицiї, iдiоми, iдеї, девiантного, кризового правоiдеалу. Додамо, що за нашою думкою, за перехiдних, кризових правозаконотрансформацiях лiнiйна модель позитивних правових рефлексій як рефлексій правової свідомості не є головною, основною, вона характерна для некризового, неперехiдного правоiснуваня та законобуття, i не вимагає обов'язкової, необхiдної змiни (замiни) л и ш е свiтогляної - iдейної парадигми рефлексивного п р а в о с в i т о в и м i р у.

На н е л i н i н о м у рiвнi перехiдних, кризових правозаконоусвiдомлень, правозаконоосмислень i правозаконоперетворень, синергетично зорiєнтовна трансформацiя права i закону, яка за кризового правобуття є д о м i н а н т н о ю, вимагає еволюцiйних, нетрадиційних пiдходiв як до лiнiйних, так й до нелiнiйних правозаконовимог i правозаконопотреб, з м i н и (замiни) iдейно-свiтоглядної парадигми буттєвого не тiльки правосвiтовимiру, але й с в i т о п р а в о в и м i р у, втілюючого у собі абсолютні параметри рубіжного, конкретно-історичного пізнання як рефлексивного права, тривалочасово зформованого і закріпленого в українській правовій ідіомі як підструктуро-підсистемі національної української ідіоми.

Штучно створена умовна тотожнiсть радянського права i закону з методологiчною домiнантною з а к о н у як видового маркера права у посттоталiтарному правовому i законодавчому просторi має "бiлi" плями iдеологiчної радянської законодавчої рефлексiї правової iдеї у iстину закону, яка постулює дизфункцiональнiсть та маргiнальну функцiональнiсть будь-якої посттоталiтарної законодавчо-правової бази нормативно-регуляторного плану, насамперед Конституцiї, якi, за функцiонально дiючою радянською правовою i за- конодавчою традицiєю м е т а ф о р и ч н о, але iдеологiчно - адаптативно (рiвень "задоволення" iдеологiчних праворозвиткових потреб) затребуються як зразок iдеологiчного або iдеологiзованого (на iдеальному або ідеалізованому статусi) е к в i в а л е н т у природного, нацiонального, ментально структурованого закону з присутнiми їм домiнантними, але н е ф у н к ц i о н а л ь н и м и iдеологiчними властивостями, функцiями, аксiологiями, патологiями. Останнi iснують у iдеологiчно-радикалiзованому правозаконодавчому п о л i пострадянського соцiуму, яке має традиційно наслідкову пострадянську iдеологiчно - менталiзовану, амбiвалентно-свiтоглядну та iдейно-маргiнальну щiльнiсть не радянської, але суспiльної с о ц i а л i з а ц i ї з а к о н о д а в ч и х правоперетворень з типовими правовими iдеологемами-метафорами, соцiально - правовими i л ю з i я м и посттоталiтарної д е в i а н т н о ї р е с о ц i а л i з а ц i ї свiтоглядного правоусвiдомлення з традицiйно-ментальною, iдейно - свiтоглядною розвитковою орiєнтацiєю (з р у х о м о ю, але нефункцiональною розвитковою домiнантою) еволюцiйного, синергетично-нелiнiйного зразку, вiдбиваючу нерезонанснi потреби українського, постiдеологiчного апрiорного лiнiйного праворуху праворуху (з ф у н к ц i о н а л ь н о ю, але нерухомою розвитковою домiнантою) з еволюцiйними, нелiнiйно пiдпорядкованими вимогами свiтового право - i зако- ноупорядкування, природно змодельованого на ментальнiй основi, зi створенням рiзних за ф о р м о ю ментального упорядкування старих змiстiв маргiнально iдеологiзованих (разом за старою i новою схемами iдеологiзацiї та щiльної менталiзацiї) правових структур (систем), цiнностей, рис, і нових.

У такому планi м i р а свiтоглядної дистанцiйної асиметрiї правоусвiдомленого соцiального вiдбиття норм правової ідеї як конкретно-історичних пізнавальних норм, соціологічно адаптована у нормі закону як правовому, є, водночас, мірою методологiчної i дискурсивно конституйованої видозміни правової iдеї у ментально з в у ж е н у законодавчу iстину н о р м и закону як природну девiантну якiсть знаково-законодавчої моделi - маркера правової традицiї, що створювалась засобами зміцнення iдеологiчної традицiї свiтоглядного правовимiру і зараз не у з г о д ж у є т ь с я зi ступенями ментального пiзнання (мислення) правової iдеї на лiнiйному рiвнi провозмiн, якi, як ми вважаємо, п о в т о р ю ю т ь за посттоталiтарних перехiдних умов i з н i м а ю т ь рiвнi iдеологiчного вiдчуження у пострадянськiй людинi як первинного суб'єкту правосвiдомостi її природних прав i свобод, а також відроджують природний сенс iснування у свiтi i всесвiтi у ц и к л а х ментальної соцiалiзацiї буттєву (iдейну, iдеальну) природу людини, якi рефлексуються у свiтоглядно-резонансних циклах соцiальної активностi правосвiдомостi. В свою чергу ментальна звуженiсть соцiального вiдбиття правової iдеї у законодавчу iстину норми закону характеризує свiтоглядне в i д с т а в а н н я останньої вiд iдейного становлення правової бази суспiльства та держави, i є тому альтернативним, деструктивного типу зв'язком (переходом), характеризуючим м i р у означеної свiтоглядно-аксiологiчної асиметрiї права i закону, закону у праві як самодостатнiх категорiй правового буття, де законодавча iстина норми закону i буде, пiдкреслюємо, правовою е н т р о п i є ю i, водночас, ментальною м i р о ю свiтоглядної дистанцiйної асиметрiї соцiального вiдбиття правової речовини як iнформацiйної iдеї у правову матерiю як законодавчу iстину або матерiалiзовану н о р м у закону у парадигмі девіантної правосвівдомості.

За ступенем функцiонального наближення законодавчої iстини (норми закону) через практично-прагматизовану дiєвiсть або недiєвiсть iснуючих законiв до природної iдеї права (до якої н i к о л и не може наблизитись будь-яка законодавча i с т и н а, бо її наближення буде означати ототожнення права i закону, їх функцiй, аксiологiй) як поняття права та його втiлення, створення некризового рiвня о п о з и ц i ї права i закону, думаємо, вiдбитого у некризовому циклi соцiальної активностi правосвiдомостi (та її спадкоємностi), будемо судити про можливiсть здiйснення (нездiйснення) проголошених, iснуючих, але не функцiональних (маргiнально-функцiональних) законiв. Подiбна еволюцiйно зорiєнтована розвиткова ситуацiя може означати не що iнше, як радикальну потребу у змiнi не тiльки формальної спадкоємностi правосвiдомостi як пiдструктуро-пiдсистеми етнотрадицiї (=нацiональної самосвiдомостi) на неформальну, ментально структуровану, за кризового правобуття i н д е т е р м i н о в а н у, адаптовану i легiтимiзовану у iсторико-лiнiйному соцiальному правопросторi, але й принципове функцiональне створення (виробленнi, запозиченнi) нових, за кризового правобуття синергетично д е т е р м i н о в а н и х свiтовими еволюцiйними правовимогами н е л i н i й н и х моделей свiтоглядного правовимiру, правоосмислення й правоусвiдомлення. У означених правозаконодавчих явищах функцiональної видозмiни (видозамiни) iсторико-еволюцiйних процесiв iндетермiнацiї-детермiнацiї у правовому полi перехiдного кризового соцiуму вiдбуваються такi сучаснi лiнiйно-адаптативнi праворозвитковi процеси, характеризуючi наближення до мiнiмуму к р и т и ч н о ї опозицiї права i закону, права у законi, що не можуть означати нiчого iншого як збiльшення (змiну лiнiйностi) рiвня тоталiтаризацiї iдеологiчно соцiального вiдбиття правової iдеї у законодавчу iстину i л о г i к у законотворення, яку треба змiнити (замiнити, зкорелювати) не тiльки на лiнiйному, але й на нелiнiйному рiвнi правозаконотворення, правозаконорозумiння й правозаконоусвiдомлення. Такi рiзнолiнiйнi i рiзнохарактерологiчнi корелятивнi заходи будуть спроможнi з м е н ш и т и свiтоглядну дистанцiйну дизасиметрiю права i закону, права у законi, закону у правi як на лiнiйному рiвнi правозаконотворення, так й на нелiнiйному таким чином, що у такiй полiфункцiональнiй, рiзнолiнiйнiй (iдеалiзованiй) моделi девiантноправоусвiдомлених граничних процесiв соцiальної рефлексiї правової iдеї у законодавчу iстину закону як його iдеальну (можливо iдеалiзовану) н о р м у. Можна науково аргументувати робочу е н т р о п i ю права i закону як правову м i р у функцiонального використання закону як норми п р я м о ї правової дiї. Але така ситуацiя, як звісно, типово характерна для основного Закону - Конституцiї як фiлософсько-правового, методологiчно-правового т в о р у (iнструменту, механiзму) i юридичного документу (акту), репрезентуючому норму прямої дiї.

Мабуть не будемо зупинятися окремо, наприклад, на інструментальному висвітленні системно-комплексного, науково-теоретичного механізму виявлення методологiчно-правової специфiки мовного, мовно-стилiстичного як текстового, текстово-лінгвістичного супроводження iдеологiчно-комунiкативного правовiдбиття у змiстовних процесах сучасного нормоздійснення (нормоправонаповнення) i закононормонаповнення (нормозакононаповнення), яке с т в о р ю є так чи iнше рiвень правової форми мовно-лiнгвiстичної як текстуально-методологічного, iнформацiйно - цивiлiзацiйної озовнiшненостi будь-якої правової системи (структури) у цiлому тощо. Але будемо все ж вiдверто правдивими у тому, що i д е о л о г i ч н е "виняття" (iзъятие - рос. ), наприклад, природного смисла з юридичних слiв (текстів законів) з наповненням його метафоричним (iдеологiчно-комунiкативним) змiстом, трансгресивно знімаючих основополагаючi змiстовнi цiнностi, супроводжувало радикальну та антагонiстично-неспадкоємну iдейно-свiтоглядну п е р е б у д о в у правосвiдомостi i с в i д о м о с т i загалом. Аналiз таких правових, законотворчих процесiв на мовнолiнгвiстичному i мовностилiстичному рiвнi допомiг би висвiтлити обставину правового (неправового) мовнозаконодавчого вiдступництва, можливо, не на iдеологiчному щаблi, зрозуміти "загублення" первинними суб'єктами правосвiдомостi i, водночас, носiями нацiональної мови правових здiбностей до точної словесної оцiнки дiєвої правомірної своєї поведiнки як за тоталiтарних часiв, так i пiсля.

Таким чином, праворефлексивно соціалізуючі структурні властивості правової свідомості як пріоритетно важливі у посттоталітарних законодавчих девіргенціях, їх маргінальні параметри за єдиною ідейно-світоглядною парадигмою українського права і функціональною парадигмою традиційної, як і будь-якої, ментально структурованої, української правосвідомості, яка є девіантною, на позитивному юридичному рівні їх методологічно-правової верифікації теоретично ідентифікуємо конфігураційними формовими, просторово-правовими константами маргінального посттоталітарного правоусвідомлення, що спроможні бути соціологічно адаптовані, поліаспектно легітимізовані, соціологізовані та певною мірою зкорельовані засобами соціальної діагностики.

Список використаних джерел

1. Гусейнов Г. И. Ложь как состояние сознания // Вопросы философии. - N 11. - 1989. - С. 65

2. Табачковский В. Г. Мировоззренческая культура и активизация человеческого фактора // Перестройка мышления и научное познание. - К., 1990. - С. 15-35

3. Таллер Р. И. Право как социальное явление. - Куйбышев, 1984. - 118 с.

4. Таллер Р. И. Философия как логика и методология познания права. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1989. - 167 с.

5. Арутунян Ю. В., Дробижева Л. М. Многообразие культурной жизни народов СССР. - М. : Наука, 1987. - 238 с.

6. Арутунян Ю. В., Дробижева Л. М., Кондратьев В. С., Соколов А. А. Этно-оциология: цели, методы и некоторые результаты исследования. - М. : Мысль. - 1984. - 750 с.

7. Аршинов В. И., Свирский Я. И. От смыслопрочтения к смыслопорождению. // Вопросы философии. - 1992. - N 2

8. Архангельский Л. М. Наука и нормы: альтернатива или единство? // Вопросы философии. - 1979. - N 3. - С. 119-127

9. Соловьев В. С. Право и нравственность. Очерки из прикладной этики. - СПБ., 1899. - 96 с.

10. Дмитрієнко Ю. М. Сучасна картина правового світу: малі правові збурення як синергетичні домінанти архетипів нелінійного розвитку української девіантної правосвідомості // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Вип. 31. - Запоріжжя, 2003. - С. 193-207

11. Дмитрієнко Ю. М. До циклової природи правосвідомості як проблеми її методологічного осмислення // Право і безпека. Науковий журнал. - N 2003/2'1. - Харків:НУВС, 2003. - С. 19-23

12. Дмитрієнко Ю. М. Маргінальна правова норма як акт девіантної правосвідомості // Держава і право. - Виg 18. - Київ, 2002. - C. 12-17

13. Живкович Л. П. Теория социального отражения. - Кишенев, 1968. - 357 с.

14. Дмитрієнко Ю. М. Проблема спадкоємності національної самосвідомості: монографія. - Харків:Основа, 1998. - 293 с.

15. Корженко В. В. Філософія виховання: монографія. Харків: Основа. - 187 с.


назад Зміст далі
Hosted by uCoz