назад «м≥ст дал≥

ѕерспективи дистанц≥йноњ св≥тогл¤дноњ асиметр≥њ права ≥ закону

«а сучасного стану украњнськоњ правовоњ системи ¤к типово дев≥антноњ, парадигмально зрефлексованоњ у ≥дейно-св≥тогл¤дних акс≥олог≥¤х украњнськоњ правосв≥домост≥, ¤ка Ї девантною, та правовоњ традиц≥њ, важливого заченн¤ набуваЇ функц≥онально-методолог≥чна вериф≥кац≥¤, науково - теоретична соц≥ал≥зац≥¤ та законодавча лег≥тим≥зац≥¤ у коло корел¤тивних ≥нструментально-процесуальних механ≥зм≥в координац≥њ складних праворефлексивних трансформац≥й прогресивних наукових розв≥док, ≥дей та новац≥й видатних св≥тових правознавц≥в, мовознавц≥в, ≥нших науковц≥в, серед ¤ких украњнськ≥ займають ч≥льне м≥сце [ 1].

¬ цьому аспект≥ малодосл≥дженими Ї саме т≥ функц≥ональн≥ параметри посттотал≥тарних законодавчих дев≥ргенц≥й, ¤к≥ традиц≥йно в≥дбит≥ у дев≥антних правових рефлекс≥¤х ¤к рефлекс≥¤х правовоњ св≥домост≥, що за ≥дейно-св≥тогл¤дними акс≥олог≥¤ми ≥дентиф≥кують њх традиц≥йн≥ трансгресивн≥ властивост≥ ¤к дом≥нантн≥, створююч≥ типов≥ умови зд≥йсненн¤ матер≥ально-знакового в≥дбитт¤ нест≥йких акт≥в дев≥антноњ правосв≥домост≥ у марг≥нальних правових нормах посттотал≥таризму [2]. ” статичн≥й площин≥ законодавчого нормотворенн¤ процеси дев≥антного правоусв≥домленн¤ створюють нест≥йк≥ марг≥нальн≥ просторов≥ форми право≥дентиф≥кац≥йного руху д≥йсност≥ у динам≥чно рухом≥й конф≥гурац≥њ структурних рефлексивних формотворень правовоњ св≥домост≥, що детерм≥нован≥ статичним зм≥стом конкретно-≥сторичного циклу соц≥альноњ активност≥ правовоњ св≥домост≥ ¤к часового, тимчасового нел≥н≥йного середовища формуванн¤ еволюц≥йноњ спадкоЇмност≥ правовоњ св≥домост≥ (сер≥њ спадкоЇмних конкретно-≥сторичних л≥н≥йних позитивних цикл≥в формальноњ спадкоЇмност≥ правовоњ св≥домост≥).

–ан≥ше нами досл≥джувались певн≥ питанн¤ посттотал≥тарних трансформац≥й дев≥антноњ правосв≥домост≥, але, вважаЇмо, ще недостатньо зроблений акцент на ви¤вленн¤ природноњ ≥стинност≥, властивост≥ та акс≥олог≥чност≥ марг≥нальних пострад¤нських законодавчих дев≥ргенц≥й, рефлексивно в≥ддзеркалених ¤к правов≥ специф≥чн≥ умови та матер≥альн≥ текстуальн≥ насл≥дков≥ в≥дбитки дев≥антного правового усв≥домленн¤ цих умов водночас, зд≥йснен≥ за останн≥ми прогресивними трансформац≥¤ми залишк≥в неприродноњ посттотал≥тарноњ асиметр≥њ та опозиц≥њ права ≥ закону ¤к типово марг≥нальних, на що поки в≥тчизн¤на правова наукова думка слабо пригортаЇ увагу [3].

—пробуЇмо розгл¤нути де¤к≥ методолог≥чн≥ властивост≥ статичних знаково-матер≥альних проекц≥й дев≥антноњ правосв≥домост≥ ¤к праворефлексивн≥ проекц≥њ граничних параметральних ¤костей сучасних законодавчих дев≥ргенц≥й у площин≥ ви¤вленн¤ њх типовоњ знаково-правовоњ парадигматики ¤к константноњ, що презентуЇ у марг≥нально-функц≥ональн≥й норм≥ ќсновного «акону в≥дпов≥дний амб≥валентний зм≥ст ¤к типовий, методолог≥чно зумовлюючий та зумовлений парадигмальною покладен≥стю посттотал≥тарних марг≥нальних правових норм ¤к акт≥в дев≥антноњ правовоњ св≥домост≥ у марг≥нальн≥й асиметр≥њ права ≥ закону [4].

јнал≥зуючи теоретичн≥ позиц≥њ де¤ких актуальних досл≥джень, ≥дей та думок не л≥ше представник≥в украњнськоњ правовоњ, ф≥лософсько-правовоњ та методолог≥чно-правовоњ науки, але й ≥нших прогресивних досл≥дник≥в, п≥дкреслюЇмо нашу увагу на њх м≥ждисципл≥нарноцентричн≥ ¤кост≥ ≥ перспективи акс≥олог≥чного п≥знанн¤ дев≥антних правових рефлекс≥й ¤к рефлекс≥й дев≥антноњ правосв≥домост≥.

 онтекстуальне досл≥дженн¤ проблем ≥ перспектив асиметр≥њ та опозиц≥њ права ≥ закону у аспект≥ ви¤вленн¤ ≥сторичноњ посттотал≥тарноњ динам≥ки та дом≥нанти або ментальних прав первинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥ (ф≥зичних ос≥б) або ≥деолог≥чних прав вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ (юридичних ос≥б) буде оптимально спри¤ти рац≥ональному розв'¤занню важких проблем й завдань посттотал≥тарного правобуд≥вництва й правов≥дбитт¤, а також слугувати певною теоретичною основою дл¤ подальших досл≥джень проблем посттотал≥тарних правови рефлекс≥й ¤к рефлекс≥й правовоњ св≥домост≥.

–озгл¤немо тод≥ де¤к≥ теоретичнi рефлекс≥й, наприклад, розвитку загальних мовних проекц≥й текстовоњ (законодавчоњ) зм≥стовност≥ правових рефлекс≥й, ¤к≥ у просторов≥й площин≥ ≥дентиф≥кац≥йних характеристик п≥знанн¤ ¤к права (ј. ј.  озловський) марг≥нально в≥дбивають у типових амб≥валентних часових (тимчасових) зразках цикловоњ соц≥альноњ активност≥ правовоњ св≥домост≥ загальн≥ циклов≥ просторов≥ форми парадигматичноњ марг≥нал≥зац≥њ знакового зм≥сту в≥дпов≥дних текст≥в закон≥в, ¤к≥ можна соц≥олог≥чно ≥ статистично в≥дсл≥дкувати у теоретичних (комп'ютерних, л≥нгв≥стичних, ≥деограф≥чних та ≥н. ) модел¤х д≥йсного ≥ можливого в≥дбитт¤ правовоњ реальност≥ (—. ≤. ћаксимов).

ѕарадигматична марг≥нал≥зац≥¤ знакового зм≥сту посттотал≥тарних текст≥в закон≥в, побудована на р≥зноджерельних протир≥чч¤х дев≥антноњ правовоњ св≥домост≥, призводить до граничноњ резноджерельноњ марг≥нал≥зац≥њ њх правових функц≥й, до амб≥валентно-правових, неправових, патолог≥зованих праворозум≥нь, правотворень ≥ правозд≥йснень, законодавчо лег≥тим≥зованих за зразками структурних формотворень акт≥в дев≥антноњ правосв≥домост≥, створюючей типово марг≥нальн≥ правов≥ норми, маючими насл≥дкову р≥зноджерельну, р≥знофункц≥ональну та р≥зноперспективну природу [5].

“ак, наприклад, дослiдник √. I. √усейнов, намагаючись пiдкреслити функцiональну маргiнальнiсть будь-¤коњ текстовоњ мови, до правова текстова мова презентуЇ, за нашим контекстом видову правову природу, есхатологiчно репрезентуЇ те етико-естетичне протирiчч¤ останноњ, що маЇ дом≥нантними джерелами гетерогенн≥ парадигмальн≥ властивост≥ правовоњ морал≥, культури та ментальност≥ ¤к розвитков≥, з принципово р≥знол≥н≥йними джерелами њх походженн¤, у нашому контекст≥ резонансними з р≥зноджерельною природою дев≥антноњ правосв≥домост≥, ¤ке (протир≥чч¤), на наш погл¤д, найбiльш влучно висловили ¬. I. ƒалi та —. “алейран, зауважуючи на тому, що текстуальн≥ (мовно-правов≥) протир≥чч¤ ¤к протир≥чч¤ св≥домост≥ Ї природним насл≥дком функц≥ональноњ неможливост≥ останньоњ завчасно адекватно сприймати, анал≥зувати та знаково ≥дентиф≥кувати у матер≥альних текстах (закон≥в) ≥нформац≥йну форму пон¤тт¤ про будь-¤ку р≥ч ¤к њњ коп≥ю, а зв≥дси ≥снують ≥стотн≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж ц≥Їю коп≥Їю та самою р≥ччю ¤к реальним предметом в≥дбитт¤ св≥домост≥, тобто функц≥¤ правовоњ св≥домост≥ Ї функц≥Їю зап≥зненого в≥дбитт¤ правовоњ реальност≥ (—. ≤. ћаксимов). ѕро це зазначали ран≥ше, наприклад, √. ¬. √егель, ≤. ѕ. ѕавлов, Ћ. ѕ. ∆ивкович, Ѕ. ѕ.  Їдров, ¬. ќ. „ефранов, ћ. ≤.  озюбра, Ћ. ¬. ѕетрова та ≥нш≥ [6]. “ак, у цьому зв'¤зку вкрай актуальним стаЇ розгл¤д з нових теоретико-методолог≥чних позиц≥й асиметр≥њ ≥ опозиц≥њ права ≥ закону ¤к нер≥вноважних процес≥в трансгресивного розвитку правових рефлекс≥й, функц≥онуючих за законом≥рност¤ми причинних функц≥й правовоњ св≥домост≥. ƒумаЇмо, цьому основою стала гносеолог≥чна вторинна пох≥дн≥сть св≥домост≥ в≥д онтолог≥чноњ первинност≥ бутт¤, коли саме р≥зноджерельне бутт¤ стало пол≥фон≥чним витоком феномену св≥домост≥, внасл≥док чого морфолог≥чно св≥дом≥сть функц≥онально у св≥тогл¤дн≥й площин≥ правових рефлекс≥й ¤к формов≥й ц≥лепокладеност≥ њх структурних детерм≥нант в≥дстаЇ в≥д буттЇвого (системного) розвитку, що по¤снюЇьс¤, вважаЇмо, гносеолог≥чною ускладнен≥стю (фактично, неможлив≥стю зд≥йсненн¤ коп≥й св≥домост≥ абсолютно точних) на р≥вн≥ суб'Їктивного п≥знавального творенн¤ св≥тогл¤дних об'Їктивних коп≥й реального та сюрреального (в≥ртуального) св≥ту ¤к типово правового (ј. ј.  озловський) однозначно в≥рно об'Їктивно повторювати т≥ саме структурн≥ зв'¤зки правових рефлекс≥й ¤к ≥стинн≥ структурн≥ зв'¤зки правовоњ св≥домост≥. ƒумаЇмо, ≥стотною причиною в≥дставанн¤ динам≥чного розвитку св≥домост≥ в≥д розвиткового руху буттЇвоњ реальност≥ Ї також й те, що на в≥дм≥ну в≥д буттЇвоњ реальност≥, у св≥домост≥ формуванн¤ структурно-системних зв'¤зк≥в у њњ коп≥¤х св≥ту та його речей в≥дбуваЇтьс¤ у ф≥лософсько-правов≥й ¤к методолог≥чно-правов≥й площин≥, ¤к правило, Їдиносуб'Їктно, одночасно, гомогенно ≥ Їдинопросторово, в≥ртуально ≥ неоднозначно, вони можуть телеолог≥чно видозм≥нюватись, доповнюватись та пере≥дентиф≥ковуватись в залежност≥ в≥д зм≥ни структури ментального середовища, де зд≥йснюютьс¤ еволюц≥йн≥ традиц≥њ правовоњ ≥нтерсуб'Їктивност≥, набуваюч≥ граничних властивостей у теоретичн≥й форм≥ правовоњ св≥домост≥, виход¤чи з ≥дењ права ¤к головноњ причини мети права, джерельно соц≥ал≥зовану на ментальному терен≥ правобутт¤, з д≥Ївим зворотн≥м зв'¤зком.

Ќа в≥дм≥ну в≥д рефлекс≥й правовоњ св≥домост≥ розвиток буттЇвого п≥знанн¤ ¤к права (ј. ј.  озловський) зд≥йснюЇтьс¤ у площин≥ л≥н≥йного позитивного правоп≥знанн¤, у позитивн≥й л≥н≥йн≥й площин≥ знаково-матер≥ального в≥дбитт¤ ≥нформац≥йноњ правовоњ реальност≥ формуванн¤ системно-структурних зв'¤зк≥в в≥дбуваЇтьс¤, ¤к правило, р≥зносуб'Їктно, р≥зночасово, гетерогенно, р≥знопросторово, нев≥ртуально ≥ однозначно, за законом≥рност¤ми пан≥вноњ системноњ ≥деолог≥њ законодавчого усв≥домленн¤ права. ¬они (зв'¤зки) можуть лише позитивно модиф≥куватись к межах одн≥Їњ традиц≥йноњ форми, доповнюватись та пере≥дентиф≥ковуватись в залежност≥ в≥д зм≥ни структури ≥деолог≥чного правосв≥тогл¤ду, де зд≥йснюЇтьс¤ Їдиновекторна позитивна традиц≥њ правовоњ законодавчоњ бази, набуваюч≥ граничних властивостей у тотал≥зован≥й законодавч≥й св≥домост≥ (законосв≥домост≥), виход¤чи з правовоњ ≥деолог≥њ ¤к головноњ причини мети ≥деолог≥чного пострад¤нського права, джерельно соц≥ал≥зовану на типовому ≥деолог≥чому терен≥ правобутт¤, можливо без урахуванн¤ природноњ ≥дењ права, природних прав людини, сусп≥льства, св≥ту ≥ всесв≥ту, за умов в≥дсутност≥ зворотного зв'¤зку чи на¤вност≥ марг≥нального ¤к дев≥антно дизфункц≥онального.

ѕричиною в≥дставанн¤ розвитку св≥домост≥ в≥д правовоњ реальност≥ (—. ≤. ћаксимов), њњ матер≥альних проекц≥й, Ї також, за нашими аргументами, складн≥сть об'Їктивних ≥ суб'Їктивних умов, причин ≥ можливостей т≥Їњ чи ≥ншоњ конкретно-≥сторичноњ епохи, що формуЇ ≥нструментальн≥ механ≥зми, ¤к правило, комун≥кативно- полегшеного правового процесуального св≥топ≥знанн¤ ¤к його п≥знавального правоусв≥домленн¤. ѕринципово пов'¤зуЇмо начало (початок) трансгресивного розвитку процесуального правоп≥знанн¤ ¤к п≥знавального правоусв≥домленн¤ з граничними, першими ≥ останн≥ми, постановками питанн¤ "ўо Ї право. . . ?", "„и д≥йсно, що право - це. . . ?" та пол≥фон≥чними модиф≥кац≥йними першими початками в≥дпов≥д≥ "ѕраво - це. . . ", "ƒ≥йсно, право - це. . . ", "Ќ≥, право, це не. . . ", а також з≥ з'¤вленн¤м у св≥т≥ перших, л≥тературно ≥дентиф≥кованих у ≥сторико-хронолог≥чному часо-простор≥ нац≥ональних (народних) героњв, зв≥сних перших ≥сторичних д≥¤ч≥в, мислител≥в, ¤к≥ намагалис¤ оф≥ц≥йно вперше (л≥тературно, теоретично, л≥нгв≥стично та ≥н. ) оприлюднено ставити так≥ питанн¤, в≥дпов≥дати на них, сумн≥ватис¤ з приводу ≥стинност≥ ≥дењ права, ≥дењ бутт¤, людини, сусп≥льства, держава.

¬иход¤чи з джерельних ≥дей авторськоњ монограф≥њ "ѕроблема спадкоЇмност≥ в нацональн≥й самосв≥домост≥ (1998)" [7], позитивних методолог≥чно-правових ≥дей монограф≥њ ¬. ќ. „ефранова "ѕравовое сознание как разновидность социального отражени¤ (1976) та з методолог≥њ трансцендентального синтезного ф≥лософуванн¤, актуально модерн≥зованоњ у монограф≥њ Ћ. ¬. ѕетровоњ "‘ундаментальн≥ проблеми методолог≥њ права (1998), де¤ких розвиваючих ≥дей монограф≥чного досл≥дженн¤ ј. ј.  озловського "ѕраво ¤к п≥знанн¤. ¬ступ до гносеолог≥њ права (1999)", ≥нших досл≥джень [8], зазначаЇмо, що початок першоњ св≥домоњ постановки на оф≥ц≥йному (юридичному, л≥тературному, рел≥г≥йному, теоретичному та ≥н. ) р≥вн≥ питанн¤ "ўо таке Ї право. . . ?" можна правом≥рно в≥дносити до ≥сторичного пер≥оду з'¤вленн¤ перших, щонайменш, л≥тературно заф≥ксованих та оприлюднено засв≥дчених нац≥ональних героњв ¤к типово народних, загальнонародних, про ¤ких складались п≥сн≥, в≥рш≥, думи, опов≥д≥ та ≥н., ¤к≥ самост≥йно, без допомоги фантастичних ≥стот, бог≥в та рел≥г≥йних посередник≥в у реальному св≥т≥ захищали свою батьк≥вшину, д≥Їво активно боролись за нењ не у казковому, м≥ф≥чному чи рел≥г≥йному, а у реальному св≥т≥ за њњ свободу (у нас - це козак √олота, у ¬елик≥й Ѕритан≥њ - –об≥н √уд та ≥н. ), тобто зд≥йснювали вперше перший типово правовий, правоусв≥домлений акт творенн¤ власного волеви¤вленн¤ щодо власноњ нац≥ональноњ приналежност≥ до певноњ етнографчноњ територ≥њ ¤к правовоњ конф≥гурац≥њ буттЇвого просторового ≥снуванн¤ ц≥л≥сноњ типово соц≥альноњ одиниц≥ вим≥рюванн¤ зов≥ншнього св≥ту правовими ц≥нност¤ми р≥дноњ земл≥, зформовану у такий спос≥б теж ¤к св≥това соц≥альна ц≥нн≥сть й самоц≥нн≥сть - "≥ндив≥д-соц≥альна сп≥льн≥сть-сусп≥льство". “обто перш≥ нац≥ональн≥ героњ вперше (що можна соц≥олог≥чно ≥ статистично ви¤вити) поставили, можливо не у пр¤мому смисл≥ (думаЇмо, що саме так це й було) у глибокому обдумуванн≥, осмисленн≥ та переосмисленн≥ сенсу й смислу власного бутт¤ за важких час≥в ≥сторичного руху, 0питанн¤ "ўо таке Ї право. . . ?", що було синон≥м≥чним питанн¤м "ўо таке батьк≥вшина?", "ўо таке р≥дна земл¤?", "ўо таке право мати батьк≥вшину, р≥дну землю?", тобто створювались у процес≥ п≥знавального знанн¤ ¤к правового, коли ще не зформувалась оф≥ц≥йна, юридична владна в≥дпов≥дь на це питанн¤, хоча, ¤к правило, думаЇмо, певна оф≥ц≥йна юридична владна верс≥¤ в≥дпов≥д≥ на це питанн¤ вже ≥снувала (форма ц≥Їњ юридичноњ верс≥њ нам не важлива), згуртовуючи б≥л¤ себе ≥нших задл¤ боротьби, ¤к правило, проти зовн≥шн≥х ворог≥в, в≥дстоююч≥ тим самим типово ментальний шл¤х власного самоствердженн¤, на сво≥й земл≥ та у св≥т≥ - справжньоњ св≥товоњ соц≥альноњ ц≥нност≥ та самоц≥нност≥ - оптимальн≥й, пр≥оритетн≥й, бажан≥й.

ѕочаток св≥домоњ в≥дпов≥д≥ на р≥вн≥ першого св≥домого сумн≥ву на зазначене питанн¤ у контекст≥ зм≥стовного мас-мед≥йного обрису "ѕраво - це. . . " ≥дентиф≥куЇмо у з'¤вленн≥ можливоњ першоњ оф≥ц≥йноњ реакц≥њ на (до) перших нац≥ональних героњв, зд≥йсненоњ у форм≥ юридично заф≥ксованого визнанн¤ вже юридичною владою нац≥ональних героњв л≥дерами нац≥ональних (народних) рух≥в, ватажк≥в, лжецар≥в та ≥н. (звичайно ¤к злочинц≥в, хто суворо порушуЇ типово юридичн≥ пор¤дки), та початок њх пересл≥дуванн¤, боротьби з ними ¤к ≥дейними ворогами, ¤к можливою реальною опозиц≥Їю до починаючей в≥докремлюватись в≥д масових суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ (ф≥зичних ос≥б) вторинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥ (владних юридичних ос≥б) ¤к типових владних вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥. “ака ситуац≥¤ св≥дчить про формуванн¤ у природн≥й дистанц≥йн≥й асиметр≥њ ментальних прав первинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥ над ≥деолог≥чним правом вторинних, дом≥нанти ≥деолог≥чних прав вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ та про переутворенн¤ феноменту традиц≥йноњ, ментально структурованоњ правосв≥домост≥ у феномен законосв≥домост≥ ¤к ≥ншоформи правосв≥домост≥, тотально ≥деолог≥чно переструктурован≥й та комун≥кативно викривлен≥й, а разом з цим з'¤вленн¤ законодавчоњ, знаково-матер≥альноњ форми права - закону. “обто законосв≥дом≥сть ¤к ≥деолог≥чна ≥ншоформа права презентуЇ собою принципово нову ≥дейно-правову ¤к≥сть, що маЇ першоджерелами не правову ≥дею ¤к ≥дею природних прав людини, а правову ≥дею пан≥вноњ ≥деолог≥њ владних вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥. “ам, де перша оф≥≥ц≥йна в≥дпов≥дь на питанн¤ "ѕраво це. . . " вперше сп≥впала з ≥дейними намаганн¤ми перших нац≥ональних героњв у реальному ≥сторичному св≥т≥ св≥тогл¤дно зв'¤зати правову ≥стинн≥сть в≥дпов≥д≥ з традиц≥йною правовою ментальн≥стю, нац≥ональною ≥стор≥Їю, правом ¤к власн≥стю на р≥дну землю, викристал≥зован≥ у боротьб≥ за незалежн≥сть батьк≥вщини, ноумен права було ≥дентиф≥ковано ≥стинно в≥рно ¤к первинними, так й вторинними суб'Їктами начально, онтолог≥чно ≥ гносеолог≥чно р≥внозалежно ≥ р≥вноджерельно, з часом право стало автокорел¤тивно феноменальним правозаконом, держава правовою, сусп≥льство громад¤нським, еволюц≥йноцентрично зформувавшими еволюц≥йний закон "збереженн¤" (≤. ѕерелиг≥н) начально першого правового досв≥ду ¤к ≥стинно в≥рного оптимального зразка цив≥л≥зац≥йного сп≥вбутт¤ ≥ншим у будь-¤кому майбутньому часо-простор≥.

 оли такого начально у глибок≥й давнин≥ не стало, право з часом на цих ментально адаптованих етнотеритор≥¤х автоматично не стало правозаконом, держава начально не стала правовою, а сусп≥льство громад¤нським. «а таких обставин ц≥ етнотеритор≥њ були приречен≥ на довг≥ часи ≥сторичного творенню власного досв≥ду цив≥л≥зов≥аного бутт¤ за ≥сторичними законами "поверненн¤" (√. ’акен), начально правоц≥лепокладеного першими св≥товими громад¤нськими сусп≥льствами, з часом зформованими у перш≥ правов≥ держави.

‘еномен дистанц≥йноњ св≥тогл¤дноњ асиметр≥њ ментальнињ прав первинних суб'Їт≥в правосв≥домост≥ (права) над ≥деолог≥ним правом вторинних (закон) ¤к розвитковий еволюц≥йний принципа права методолог≥чно ≥дентиф≥куЇ часо-просторове становленн¤ св≥тогл¤дноњ форми граничноњ (поза межами ¤коњ н≥що таке не ≥снуЇ) дистанц≥њ м≥ж ≥дейним розум≥нн¤м форми зм≥стовного смислу ≥нформац≥йного в≥дбитт¤ ≥ самим матер≥альним в≥дбитт¤м правового смислу у в≥дпов≥дн≥й форм≥ знакового в≥дбитт¤, ¤ка може бути наст≥льки ≥стинн≥й, наск≥льки вона буде в≥дпов≥дати ≥деал≥зован≥й форм≥ правовоњ ≥дењ, а ц¤ ≥деал≥зована форма правовоњ ≥дењ - ≥дењ правового закону або правозакону.

ƒумаЇмо, що ≥сторично еволюц≥йний розвиток правових рефлекс≥й ¤к рефлекс≥й правовоњ св≥домост≥ з точки зору, наприклад, методолог≥њ трансцендентального синтезного ф≥лософуванн¤ (Ћ. ¬. ѕетрова), методично опосередкованоњ теор≥Їю синергетики, можна у¤вити так.

÷ентром, зв≥дки починаЇтьс¤ будь-¤ке становленн¤ ≥ системний розвиток правових рефлекс≥й на типово л≥н≥йному позитивному р≥вн≥ праворозум≥нн¤ Ї правова ≥де¤ ¤к ≥де¤ про природн≥ права людини ≥ правовий сенс людини у сусп≥льств≥, держав≥, св≥т≥ та ¬сесв≥т≥. ¤ка виникаЇ у первинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ за тих просторових умов становленн¤ людськоњ сп≥льност≥, коли не було ще вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥; це час ≥ прост≥р Ї типово правовим часом ≥ простором, коли у прогресивних колах масових первинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ народжуЇтьс¤ питанн¤ у метафоричному ≥ реальному смисл≥ "ўо таке Ї право. . . ?"

«а м≥рою удосконаленн¤ п≥знанн¤ ¤к природного людського права (ј. ј.  озловський) м≥ра дистанц≥йноњ св≥тогл¤дноњ асиметр≥њ ментальних права первинних суб'Їкт≥в порушуЇтьс¤ за ступенем вдосконаленн¤ юридичноњ влади вторинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥, утворенн¤м владних юридичних ≥нститут≥в юридичних ос≥б, розвитку державницьких ≥нстанц≥й та ≥нституц≥й, зб≥льшуЇтьс¤ р≥вень не ментального, а ≥деолог≥чного структуруванн¤ праворефлексивних процес≥в ¤к процес≥в розвитку не правовоњ св≥домост≥, а законосв≥домост≥; це час ≥ прост≥р Ї вже законодавчим часом ≥ правовим простором, коли у прогресивних колах масових первинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ народжуЇтьс¤ (вишукуЇтьс¤ б≥льш ≥стинний смисл, н≥ж оф≥ц≥йний) в≥дпов≥дь на питанн¤ у метафоричному ≥ реальному смисл≥ "ѕраво - це. . . ?"

≤сторико-хронолог≥чну в≥дстань часо-просторового розвитку правових рефлекс≥й ¤к рефлекс≥й правовоњ св≥домост≥ в≥д першоњ постановки питанн¤ на певному, ментально структурованому етнотеритор≥альному терен≥ первинними суб'Їктами правовоњ св≥домост≥ про природну сутн≥сть права до початку першоњ в≥дпов≥д≥ вторинними суб'Їктами правосв≥домост≥ ¤к владними юридичними особами контекстуально презентуЇмо ¤к пер≥од природного ≥дейного процесуального, соц≥олог≥чного становленн¤ ¤костей ≥ властивостей позитивного статичного права.

 онкретно-≥сторичн≥й момент з'¤вленн¤ владних вторинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥ у певному часо-простор≥ ≥дентиф≥куЇмо ¤к часо-просторову парадигму по¤ви феномена пол≥тики або оф≥ц≥йноњ правовоњ оц≥нки соц≥уму владними структурами вторинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥.

„асо-просторов≥ характеристики постановки та оприлюдненн¤ постановки питанн¤ "ўо таке Ї право. . . ?" ≥дентиф≥≥куЇмо ¤к хронолог≥чний часо-прост≥р з'¤вленн¤ феномну дистанц≥йноњ св≥тогл¤дноњ асиметр≥њ права ≥ закону ¤к формуванн¤ дистанц≥йноњ св≥тогл¤дноњ асиметр≥њ ментальних прав первинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥ над ≥деолог≥чним правом вторинних, ¤ке починало-но юридично формув≥атись з формуванн¤м апарати влади. ћомент остаточного завершенн¤ становленн¤ першоњ верс≥њ в≥дпов≥д≥ на питанн¤ "ўо Ї таке право. . . ?" (м≥н≥мальна асиметр≥¤ права ≥ закону), що тривав до першоњ остаточноњ владно-юридичноњ в≥дпов≥д≥ "ѕраво - це. . . " (максимальна асиметр≥¤ права ≥ закону) - Ї часом формуванн¤ повнозавершеного феномену природноњ дистанц≥йноњ асиметр≥њ ментальних прав первинних суб'Їкт≥в над ≥деолог≥чним правом вторинних у певному етнотеритор≥альному простор≥, або першою хвилею циклового розвитку правових рефлекс≥й ¤к рефлекс≥й правовоњ св≥домост≥.

« моменту зд≥йсненн¤ першоњ остаточноњ в≥дпов≥д≥ у законодавч≥й площин≥ ≥дентиф≥кац≥њ соц≥ально-правовоњ реальност≥ "ѕраво - це. . . " - з'вл¤ютьс¤ державно-правов≥ ≥нститути, ≥нституц≥њ та модел≥, ¤к правило, св≥тового розвитку сусп≥льства, державноцентричн≥ тенденц≥њ сусп≥льного руху, за оптимальних умов з'¤вл¤ютьс¤ перш≥ держави. ¬иход¤чи з методолог≥чних ≥дењ ј. ј.  озловського про п≥знанн¤ ¤к право, презентуЇмо за нормовими властивост¤ми праворефлексивного п≥знанн¤ ¤к законоусв≥домленого права остаточне оформленн¤ типових норм морали, . а також рел≥г≥йних норм ¤к типово правових, ¤к правило, не писаних, або в≥дбитих у перших рел≥г≥йних текстах, перших рел≥г≥йних пам'¤тках украњнськоњ культури ¤к еволюц≥йних синергетичних флукутуац≥¤х, першоштовкачах активного праворефлексивного розвитку.

—творений у такий спос≥б пр≥оритет не ≥дейноњ, ментально структурованоњ, а св≥тогл¤дноњ, ≥деолог≥чно систематизованоњ, наприклад, за зразками комуникативного владного дискурсу ¤к перманентноњ мас-мед≥йною модерн≥зац≥Їю рад¤нськоњ законодавчоњ бази, дистанц≥йноњ асиметр≥њ ≥деолог≥чних прав владних вторинних суб'кт≥в правовоњ св≥домост≥, з часом губив природну дом≥нанту структурних зв'¤зк≥в традиц≥йних правових рефлекс≥й ментального сприйн¤тт¤ реальност≥ у законодавчих нормах, у тому числ≥ ≥ тих структурних правових зв'¤зк≥в, що "в≥дпов≥дали" за забезпеченн¤ структурного статусу зворотних зв'¤зк≥в св≥домост≥, соц≥ально ≥нтерпретованих соц≥олог≥чно у засобах соц≥альноњ д≥агностики, тобто у на¤вност≥ стали в≥дсутн≥ми реальн≥ соц≥олог≥чн≥ питанн¤ суб'Їкт≥в самосв≥домост≥ та самоправосв≥домост≥, внасл≥док заборони рад¤нськими законами науки соц≥олог≥њ та соц≥альноњ д≥агностики, особливо у кол≥ владних вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ на оф≥ц≥йному юридичному р≥вн≥ "ј чи це Ї право правильним. . . ?, "„и треба дал≥ використовувати закони, що не Ї правовими?" јле чим б≥льш ставилось (або не ставилось) на владному законодавчому р≥вн≥ таких питань, з часом законодавчо все б≥льш ≥ б≥льш обмежених, тим б≥льше таких питань ставилось у кол≥ первинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥, природн≥ права ¤ких все б≥льш ≥ б≥льш на певному етнотеритор≥альному простор≥ порушувались.

ќсь ми ≥ пропонуЇмо хронолог≥чний часо-прост≥р постановки самого першого питанн¤ "ј чи Ї ≥стинним те, що право - це. . . ?" - об'Їктивним ≥ суб'Їктивним часо-простором з'¤вленн¤ першоњ зворотноњ опозиц≥њ до ≥деолог≥чних прав вторинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥ (права до закону), ¤ка сталась значно п≥зн≥ше, н≥ж опозиц≥¤ закону до права. —амою першою опозиц≥Їю стала опозиц≥¤ закону до права з тих п≥р, коли вперше ≥деолог≥но була зроблена нев≥рно в≥дпов≥днь на питанн¤ "ўо таке Ї право. . . ?", а вона могла бути зроблена вперше тод≥, коли або при пошуках в≥дпов≥д≥ у центр≥ ставала не ≥де¤ права, або ≥дею права виводили не з природних прав людини ¤к ун≥версальноњ правовоњ ≥стоти, що завжди за буттЇвим походженн¤ у реальному св≥т≥ онтолог≥чно первинно належить правов≥й сфер≥ первинних суб'Їкт≥в (ф≥зичних ос≥б) правосв≥домост≥ ¤к данност≥ родовоњ правовоњ природи, њњ права Ї старшими, маючими м≥н≥мально необх≥дн≥ буттЇв≥ права ¤к достатн≥ базов≥ дл¤ самодостатност≥ вторинних суб'Їкт≥в, належних типов≥й видов≥й правов≥й природ≥, чињ права Ї молодшими.

„ас постановки ≥ в≥дпов≥д≥ на питанн¤ "ј чи Ї ≥стинним те, що право - це. . . ?" - Ї часом завершенн¤ (почавс¤ час з початку в≥дпов≥д≥ на питанн¤ "ѕраво - це. . . ") ≥сторичного формуванн¤ природноњ, але ментально не структурованого, а опосередкованоњ опозиц≥њ ≥деолог≥чних прав владних вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ до ментальних прав первинних

ћаксимальн≥ пик≥ розвиткового загостренн¤ марг≥нальних правових рефлекс≥й ¤к рефлекс≥й дев≥антноњ правовоњ св≥домост≥ ≥дентиф≥куЇмо за синергетичною терм≥нолог≥Їю режимами з загостренн¤м розвитковоњ соц≥альноњ активност≥ правовоњ св≥домост≥, а активн≥ праворефлексивн≥ структури ¤к структури правовоњ св≥домост≥ праворефлексивними структурами-аттракторами, що "магн≥тно" прит¤гують до трансгресивних руб≥жних трансформайц≥й ≥нш≥, неактивн≥ праворефлексивн≥ структури.

’ронолог≥чний в≥др≥зок конкретно-≥сторичного часу в≥д постановки питанн¤"ѕраво - це. . . " до питанн¤ "ј чи Ї ≥стинним те, що право - це. . . " - Ї часом ≥сторичного ≥снуванн¤ на м≥н≥мальному р≥вн≥ ментальноњ щ≥льност≥ правовоњ традиц≥њ (р≥вень ментального опосередкуванн¤ опозиц≥њ) природноњ опозиц≥њ ≥деолог≥чних прав владнињ вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ до ментальних прав первинних; це пер≥од правовоњ державност≥ та правовоњ держави, коли при ≥сторико-еволюц≥йн≥й трансформац≥њ правових рефлекс≥й ¤к рефлекс≥й правовоњ св≥домост≥ враховуютьс¤ не нижче м≥н≥мальних природних ¤к необх≥дних ментальн≥ права (ф≥з≥олог≥чн≥, побутов≥, соц≥альн≥, трудов≥ та ≥нш≥, необх≥дн≥ дл¤ п≥дтримки повноц≥нного ≥снуванн¤) первинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥. «азначимо, що коли у все б≥льш тотальному ≥деолог≥чному прав≥ владних вторинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥, ¤к комун≥кативно дом≥нантному, м≥н≥мальн≥ природн≥ ¤к необх≥дн≥ ментальн≥ права масових первинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥, не л≥ше не враховуютьс¤, але й не забезпечуютьс¤, - говоримо про в≥дсутн≥сть природноњ асиметр≥њ та опозиц≥њ права ≥ закону ≥ про зформовану першу, начальну неприродну асиметр≥ю закону у прав≥, опозиц≥ю не закону до права ¤к природну, а права до закону, а державу ¤к неправову, хоча у на¤вност≥ можуть бути реальними правоцентричн≥ тенденц≥њ.

” розвитковому в≥дношенн≥ максимальна опозиц≥¤ праворефлексного права ≥ закону, а фактично, права до закону ¤к неприродна, гранично максимально в≥дбита у питанн≥ "ј чи Ї ≥стинним те, що право - це. . . ?", коли в≥дпов≥дь буде зд≥йснюватись з урахуванн¤м ментально адаптованоњ правовоњ ≥дењ, буде губитис¤ у правовому св≥тогл¤д≥, що маЇ зовн≥шньою парадигмою традиц≥йний ментальний св≥тогл¤д.  оли при в≥дпов≥д≥ на зазначене питанн¤ не буде враховуватись ≥снинна ≥де¤ права, що виходить з ≥стинноњ природи, природних прав людини ¤к в≥льноњ б≥осоц≥альноњ ≥стоти, ≥деолог≥чно адаптована опозиц≥¤ права до закону буде загострюватись дал≥ до нового режиму з загостренн¤м. ≤сторичний час розвитку правових рефлекс≥й в≥д в≥дпов≥д≥ на питанн¤ "ѕраво - це. . . " до питанн¤ "ј чи Ї ≥стинним те, що право - це. . . ?", Ї св≥тогл¤дним правоусв≥домленим ≥ законоусв≥домленим, з ≥деолог≥чною дом≥нантою, розвитком процесуального права, викристал≥зовуюючого стал≥ риси статичного л≥н≥йного позитивного права, з в≥дпов≥дними точками св≥тогл¤дного розгалужуванн¤ розвитку правових рефлекс≥й в залежност≥ в≥д того, чи будуть враховувати концептуальне, методолог≥чно-правове значенн¤ ментально соц≥ал≥зованоњ правовоњ ≥дењ на певному етограф≥чному часо-простор≥ ¤к того головного часового, системного ≥дейного аттрактора, ¤кий ¤к ма¤к, Ї ≥стинним "дороговказом" у перех≥дних марг≥нальних правозаконоб≥фуркац≥¤х - складних, середовищно залежних трансформац≥¤х дев≥нтноњ правовоњ св≥домост≥.

” цьому в≥дношенн≥ зазначимо, що норма закону ¤к правова творитьс¤ (функц≥онуЇ, удосконалюЇьс¤, стаЇ неправовою) у дискретному часо-простор≥ ≥снуванн¤ ≥сторичноњ "завтовшки" або "поперечн≥й" (¬. ѕодорога) площин≥ праворефлекс≥й в≥д першоњ в≥дпов≥д≥ першими владними вторинними суб'Їктами правовоњ св≥домост≥ "ѕраво - це. . . " до питанн¤, вперше кинуте, ¤к правило, первинними суб'Їктами правосв≥домост≥ "ј чи Ї ≥стинним те, що право - це. . . ?" Ќорма морал≥ ¤к правова творитьс¤ у дискретност≥ того часо-простору, коли зд≥йснюЇтьс¤ ≥дейний розвиток права на р≥вн≥ св≥тогл¤дноњ ≥деал≥зац≥њ правового ≥деалу.

—пробуЇмо певною м≥рою схематизувати наш≥ apriori.

” нашому методолог≥чно-правовому контекст≥ ≥снують два руб≥жних питанн¤: "ўо таке Ї право. . . ?", "ј чи Ї ≥стинним те, що право - це. . . ?" та в≥дпов≥дно початки перших в≥дпов≥дей на ц≥ питанн¤. ѕитанн¤, ¤к правило, актуально дзвучать з боку невладних первинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥, а в≥дпов≥д≥ дзвучать актуально, ¤к правило, з боку владних вторинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥, трансформован≥ потенц≥њ чого пр¤мопропорц≥онально залежн≥ в≥д часу арха≥чного зд≥йсненн¤ у глибок≥й давнин≥ в≥дпов≥д≥ на питанн¤ "ј чи Ї ≥стинним те, що право це. . . ?", виход¤чи або з первинноњ пр≥оритетност≥ ментальних прав первинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥ певноњ ментальноњ етнотеритор≥њ (начальне громад¤нське сусп≥льство ≥ начальна правова держава), або з пр≥оритетност≥ вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ (начально негромад¤нське сусп≥льство ≥ начально неправова держава). ¬≥дпов≥дь на перше ≥ друге питанн¤ у актуальному модерн≥зуючому вар≥ант≥ повинна враховувати природну ≥дею права, що виходить з природних прав масових невладних первинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥. ѕостановка першого питанн¤ презентуЇ контекстуально м≥н≥мум дистанц≥йноњ асиметр≥њ права ≥ закону, в≥дпов≥дь - максимальну асиметр≥ю права ≥ закону. ¬≥дпов≥дь на перше питанн¤ означаЇ водночас й м≥н≥мальну опозиц≥ю закону до права, приблизно р≥вну опозиц≥њ права до закону. ѕостановка другого питанн¤ ≥дентиф≥куЇмо ¤к максимальну опозиц≥ю права до закону, ¤ка св≥дчить про зб≥льшенн¤ ≥деолог≥чноњ щ≥льност≥ правовоњ ≥дењ за умов некорельоване зменшенн¤ м≥н≥мальних прав ¤к необх≥дних ментальних прав масових первинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥. ¬изначаюч≥ так генезис норми права, зазначимо, що вона творитьс¤ на меж≥ максимальноњ дистанц≥йноњ асиметр≥њ права ≥ закону ¤к типово правова на грунт≥ правовоњ арх≥тектон≥ки норми морал≥, ¤к Ї водночас м≥н≥мальною опозиц≥Їю заклну до права ¤к природною та розвиваЇтьс¤ до правовоњ норми закону природно до питанн¤ "ј чи Ї ≥стинним те, що право - це. . . ?", ¤к св≥дчить про певне зменшенн¤ њњ регул¤тивного впливу. ¬ залежност≥ в≥д ≥стинност≥ в≥дпов≥д≥ на зазначене питанн¤, правова норма закону або може еволюц≥онувати дали до тих п≥р, коли закон стаЇ правозаконом, або переутворюватис¤ на неправову, коли закон стаЇ неправовим, держава - тотал≥тарною.

«упинимось ще на нашй терм≥нолог≥њ. Ќорма морал≥ та начальна норма права утворюють м≥ру дистанц≥йноњ асиметр≥њ права ≥ закону, а м≥ру опозиц≥њ - норма права, за джерельними витоками морал≥ та правовоњ норми закону, з джерельними витоками норм права. ћ≥н≥мальна опозиц≥¤ права ≥ закону презентуЇ межу асиметр≥њ права ≥ закону, а максимальна опозиц≥¤ права ≥ закону - межу права ≥ закону. ” максимальн≥й асиметр≥њ права ≥ закону остаточно створюЇтьс¤ м≥н≥мальна њх опозиц≥¤. ” м≥н≥мальн≥й асиметр≥њ права ≥ закону остаточно створюЇтьс¤ ≥дейно-правовий св≥тогл¤д. ќстаточно розвиваЇтьс¤ (губитьс¤) максимальна опозиц≥¤ права ≥ закону у св≥тогл¤д≥, ¤кий Ї остаточною формою правового св≥тогл¤ду.

“аким чином, запропонований хвильопод≥ьний, конкретно-≥сторично-цикловий вар≥ант еволюц≥йного розвитку украњноментальних правових рефлекс≥й ¤к рефлекс≥й правовоњ св≥домост≥ презентуЇ першу хвилю правових рефлекс≥й у м≥н≥мальн≥й асиметр≥њ права ≥ закону, другу хвилю - у максимальн≥й асиметр≥њ права ≥ закону, у завершенн≥ другоњ хвил≥, на початку м≥н≥мальноњ опозиц≥њ права ≥ закону, презентуЇмо початок наступноњ хвили нових правовх рефлекс≥й, що була третьою хвилею, максимальна опозиц≥¤ права ≥ закону, за нашою лог≥кою презентуЇ четверту хвилю нових правових рефлекс≥й, св≥тогл¤дний розвиток максимальноњ опозиц≥њ права ≥ закону до р≥вн¤ правового св≥тогл¤ду ≥дентиф≥куЇмо ¤к п'¤ту хвилю правових рефлекс≥й, та правову зовн≥шню експанс≥ю правового св≥тогл¤ду до ментальноњ св≥тогл¤дност≥ або до неправового св≥тогл¤ду визначаЇмо ¤к шосту хвилю розвитку правових рефлекс≥й ¤к типових рефлекс≥й правовоњ св≥домост≥.

«агалом принципово пов'¤зуЇмо з'¤вленн¤ феномену дистанц≥йноњ асиметр≥њ права ≥ закону, опозиц≥њ права ≥ закону (без розр≥зненн¤ р≥вн≥в пр≥оритетност≥ у опозиц≥њ права ≥ закону) з конкретно-≥сторичним зб≥льшуванн¤м ≥деолог≥чноњ щ≥льност≥ украњнськоњ правовоњ традиц≥њ з боку вторинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥, соц≥олог≥чним ≥дентиф≥катором чого стало з'¤вленн¤ першоњ опозиц≥њ ¤к першого зворотного м≥крозв'¤зку з боку первинних суб'Їкт≥в (перш≥ нац≥ональн≥, народн≥ героњ, ватажки, перш≥ пол≥тичн≥ д≥¤ч≥) до владних д≥й вторинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥ (юридичн≥ особи ¤к юридичн≥ ≥нституц≥њ та ≥нституту), перших загальнов≥домих пол≥тичних д≥¤чив, ¤к≥ на ново≥сторичному терен≥ стали продовжувачами нац≥ональних ¤к загальнонародних геро≥в, ватажк≥в.

¬ залежност≥ в≥д того, ¤к буде зд≥йснюватись в≥дпов≥дь на питанн¤ "ј чи Ї ≥стинним те, що право - це. . . " - або з урахуванн¤м природноњ ≥стинност≥ правовоњ ≥дењ, або без њњ урахуванн¤, будемо мати два шл¤хи подальшого розвиткового руху, наприклад, украњноментальних правових рефлекс≥й ¤к рефлекс≥й украњнськоњ правовоњ св≥домост≥, ¤ка Ї дев≥антною: природний ≥ неприродний. ѕерший, коли враховуЇтьс¤ правова ≥де¤, ментально адаптована на украњноментальному етнограф≥чному терен≥, ≥снуючий у правовому пол≥ неформальноњ (ментальноњ) спадкоЇмност≥ украњнськоњ правовоњ св≥домост≥, ≥нш≥й, коли правова ≥де¤, адаптована на украњноментальному терен≥ не враховуЇтьс¤, - ≥деолог≥чний шл¤х, ≥снуючий у правовому пол≥ формальноњ (≥деолог≥чноњ) спадкоЇмност≥ правовоњ св≥домост≥. ’ронолог≥чно ≥дентиф≥кований часо-прост≥р в≥д перших (першого) початк≥в (початку) типово правоусв≥домленого ¤к типово правосв≥тогл¤дного, просторового, структурного розум≥нн¤ зм≥сту правовоњ ≥дењ до парадигмального оформленн¤ њњ у форм≥ правового св≥тогл¤ду ¤к п≥дструктуро-п≥дсистем≥ ментального св≥тогл¤ду презентуЇмо процесуальним, соц≥олог≥чним розвитком звичайноњ еволюц≥йно-правовоњ традиц≥њ, статично утворюючей у позитивн≥й площин≥ конкретно-≥сторичну правову ≥д≥ому ¤к зм≥стовну (структурно-системно- елементарну) арх≥тектон≥ку конкретно-≥сторичноњ, ≥деолог≥чно структурованоњ спадкоЇмност≥ правовоњ св≥домост≥ у "поперечн≥й" площин≥ (¬. ѕодорога) правових рефлекс≥й.

—оц≥олог≥зований рух ≥дейного становленн¤ права у правових рефлекс≥¤х ¤к рефлекс≥¤х правовоњ св≥домост≥, утворюючий у сукупност≥ конкретно-≥сторичних цикл≥в спадкоЇмност≥ правовоњ св≥домост≥ феномен еволюц≥йноњ спадкоЇмност≥ правосв≥домост≥, ≥дентиф≥куЇмо еволюц≥йним розвитком права, що ≥снуЇ за синергетичними законом≥рност¤ми певного ментального правокультурного середовища, де функц≥онуЇ еволюц≥йна спадкоЇмн≥сть правовоњ св≥домост≥, тобто у "продольн≥й" площин≥ правових рефлекс≥й. —творена у спос≥б хвильопод≥бного циклового руху праворефлексивного в≥дбитт¤ правовоњ ≥дењ у законоусв≥домлен≥й правов≥й ≥стин≥ ¤к норм≥ ќсновного «акону, дистанц≥йна св≥тогл¤дна асиметр≥¤ ментальних прав первинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥ (нос≥њ ментально-≥нформац≥йного права ¤к п≥знанн¤) над ≥деолог≥чним правом вторинних (нос≥њ та владн≥ "власники" знаково-матер≥альних в≥дбитк≥в ментально-≥нформац≥йного права у текстах закон≥в), ¤ку ми, ¤к зв≥сно, ≥нтерпретуЇмо ¤к асиметр≥¤ права ≥ закону, у руб≥жних зм≥нах соц≥альноњ активност≥ правовоњ св≥домост≥ (м≥н≥муми ≥ максимуми асиметр≥њ та опозиц≥њ права ≥ закону) ¤к кризовий цикл њњ соц≥альноњ активност≥, в≥ддзеркалюЇ критичн≥, руб≥жн≥, пиков≥ можливост≥ асиметр≥њ та опозиц≥њ права ≥ закону, ¤ким ми також надаЇмо статусу розвиткового режиму з загостроенн¤м, коли реальним у на¤вност≥ стаЇ керований праворефлексивний розвиток правовоњ св≥домост≥ за синергетичними законом≥рност¤ми, наприклад, украњноментального правокультурного середовища ¤к того, у ¤кому зд≥йснюютьс¤ ≥деолог≥чн≥ центроб≥жн≥ позитивн≥ праворефлекс≥њ та ментальноцентирчн≥ рефлекс≥й правовоњ св≥домост≥ водночас, аде з≥ структурними дом≥нантами ¤к пр≥оритетними. «а таких параметральних ≥дентиф≥кац≥й можемо говорити про правов≥ та неправов≥ держави, громад¤нськ≥ чи негромад¤нськ≥ сусп≥льства, про закони ¤к правов≥ та ¤к неправов≥: чим менше (але не менше критичного м≥н≥муму, що Ї природним) часова дискретн≥сть (або хронолог≥чн≥сть) ≥ чим б≥льше Ї просторова дискретн≥сть асиметр≥њ права ≥ закону ¤к њх праворефлексивна часо-просторова м≥ра ≥сторичноњ позитивноњ етнроп≥њ правовоњ св≥домост≥ у њњ конкретно-≥сторичн≥й спадкоЇмност≥ (або середньостатистична хронолог≥чн≥сть знаходженн¤ зазначеного асиметричного стану певного, ментально структурованого права ≥ закону не певн≥й етнограф≥чн≥й територ≥њ), - можемо говорити про загальноцив≥л≥зац≥йну прогресивну зор≥Їнован≥сть пеноњ в≥тчизн¤номентальноњ держави ¤к типово правову, громад¤нськоцентичну зор≥Їнтован≥сть сусп≥льства ¤к традиц≥йного соц≥ального субстрату держави; чим б≥льше часова дискретн≥сть (але не б≥льше критичного м≥н≥муму) ≥ чим менше просторова дискретн≥сть ц≥Їњ асиметр≥њ ¤к њх праворефлексивна часо-просторова межа еволюц≥йноњ етнроп≥њ правовоњ св≥домост≥ у њњ спадкоЇмност≥ конкретно-≥сторичних цикл≥в позитивноњ спадкоЇмност≥ (або середньостатистична хронолог≥чн≥сть знаходженн¤ зазначеного асиметричного стану певного, ментально структурованого права ≥ закону не певн≥й етнограф≥чн≥й територ≥њ), - можемо говорити про загальноеволюц≥йну зор≥Їнован≥сть пеноњ в≥тчизн¤номентальноњ держави ¤к на типово правову, на громад¤нськоцентичну зор≥Їнтован≥сть сусп≥льства ¤к традиц≥йного соц≥ального субстрату держави, а про ц≥ держави ¤к держави перех≥ного, марг≥нального, за заразками, тотал≥тарних, типу, про сусп≥льство, що формуЇтьс¤ за умов його Ївропейськоцентричноњ ≥деал≥зац≥њ, марг≥нальнов≥дкритого типу, дл¤ ¤ких родовою правовою природою Ї зовн≥шньоментальна правова реальн≥сть, за досв≥дними ментальносоцолог≥зованими та ментальносоц≥ал≥зованими зразками ¤коњ йдетьс¤ розбудова правовоњ держави, громад¤нського сусп≥льства. «а нашими аргументами саме у максимум≥ опозиц≥њ права ≥ закону зд≥йснюЇтьс¤ зародженн¤ феномену пол≥тики або першого юридичного оф≥ц≥йного правового сумн≥ву, але з боку первинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥, у природн≥й ≥стинност≥ права ¤к п≥знанн¤ (ј. ј.  озловський).

≤ншими словами говор¤ч≥, з певного конкретно-≥сторичного, часо-просторового моменту постановки питанн¤ першими, самими першими нац≥ональними геро¤ми питанн¤ "ўо таке Ї право. . . ?" та самоправоусв≥домленими д≥¤ми, думками в≥дпов≥д≥ на це питанн¤ починаЇтьс¤ сусп≥льний ≥ндив≥дуал≥зований, суб'Їктивований, ≥деал≥зований розвиток самоправосв≥домост≥, створюючий природний пр≥оритет ментальних прав ≥ ц≥нностей у соц≥ум≥ ¤к пр≥оритет природних прав людини, презентуючий природне м≥сце, роль та значенн¤ людини у ≥стор≥њ, св≥т≥ та ¬сесв≥т≥, що (самоправосв≥дом≥сть) на соц≥альному позитивному р≥вн≥ пролонгуЇтьс¤ ¤к правова св≥дом≥сть, маюча ментальний зм≥ст та ≥деолог≥зовану форму.

ƒумаЇмо, що вкрай важливим дл¤ контекстуальноњ ≥нтерпретац≥њ буде наступне наше зауваженн¤. ѕ≥сл¤ оф≥ц≥йноњ постановки питанн¤ "ј чи Ї ≥стинним те, що право - це. . . ?", актуально зформоване вперше первинними суб'Їктами правосв≥домост≥, а точн≥ше у кол≥ соц≥ально активних сп≥льнот, њњ л≥дерами або ватажками, починаЇтьс¤ зворотна асиметр≥¤ права ≥ закону ¤к св≥тогл¤дна дистанц≥йна асиметр≥¤ до њх опозиц≥њ або св≥тогл¤дна дистанц≥йна асиметр≥¤ опозиц≥њ права ≥ закону, маюча власну м≥ру ≥ межу, а також маюча за мету зд≥йсненн¤ ¤к скор≥ш за все не необх≥дних, а достатних, типово специф≥чних розвиткових корел¤ц≥й, необх≥дних у зв'¤зку: або з тотал≥зованим зменшенн¤м пр≥оритету ментальних прав первинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥ та в≥дпов≥дним зб≥льшенн¤м ≥деолог≥чних прав ¤к юридичних владних повноважень вторинних, або з≥ зм≥ною традиц≥йно-≥деального правового розум≥нн¤ природного статусного сенсу та ≥стинност≥ правовоњ ≥дењ, що виходить з природних прав людини (¤к ф≥зичноњ особи, ≥стоти, ≥ндив≥дуума, масового первинного суб'Їкту правовоњ св≥домост≥). “ой хронолог≥чний ≥сторичний часо-прост≥р, коли у правовому св≥тогл¤д≥ в≥дбуваЇтьс¤ початок правосв≥тогл¤дного завершенн¤ оформленн¤ в≥дпов≥д≥ на питанн¤ "ј чи Ї ≥стинним те, що право - це. . . ?" владними вторинними суб'Їктами правосв≥домост≥, узгоджене з ≥дейною опозиц≥Їю первинних, що його поставило та що маЇ граничними межами к≥нець методолог≥чного осмисленн¤ у актуальних ≥нтерпретац≥¤х, деф≥н≥ц≥¤х та прогресивних методолог≥зац≥¤х сучасноњ правовоњ науки ¤к галузевоњ актуальних праворефлексивних перспектив, або хронолог≥чний пер≥од в≥д св≥тогл¤дного зм≥цненн¤ перех≥дних правових рефлекс≥й ¤к рефлекс≥й дев≥антноњ правосв≥домост≥ в≥д максимальноњ опозиц≥њ права ≥ закону до правового св≥тогл¤ду ¤к типово науково-правовому, - ≥дентиф≥куЇмо еволюц≥йною м≥рою св≥тогл¤дноњ дистанц≥йноњ асиметр≥њ опозиц≥њ права ≥ закону. ѕер≥од ≥сторико-хронолог≥чного оформленн¤ марг≥нальних правових рефлекс≥й ¤к рефлекс≥й дев≥антноњ правосв≥домост≥, створюючей в≥дпов≥дн≥ марг≥нальн≥ норми права, що триваЇ в≥д науково-правовоњ в≥дпов≥д≥ на питанн¤ "ј чи Ї ≥стинним те, що право - це. . . ?" до моменту методолог≥чно-п≥знавального ¤к ф≥лософсько-екстрапол¤тивного використанн¤ метафоричноњ ≥стинност≥ зм≥сту в≥дпов≥д≥ у неправових галуз¤х фундаментального п≥знанн¤ ¤к методолог≥чного њх права, - ≥дентиф≥куЇмо ≥сторичною межею св≥тогл¤дноњ дистанц≥йноњ асиметр≥њ опозиц≥њ права ≥ закону. √овор¤чи про опозиц≥ю асиметр≥њ права ≥ закону, зазначимо, що це Ї природною опозиц≥Їю права ≥ закону ¤к опозиц≥Їю до ≥снуючей асиметр≥њ права ≥ закону, про що йшлось вище. ¬≥дносно з'¤вленн¤ пол≥тики ¤к феномену першого соц≥ально-правового ≥ правозаконодавчого сумн≥ву природноњ ≥стинност≥ правового в≥дбитку марг≥нальних правових рефлекс≥й ¤к ментально структурованих рефлекс≥й правовоњ св≥домост≥ правовоњ ≥дењ ¤к ≥дењ природних прав людини владними вторинними суб'Їктами првосв≥домост≥, узгодженого з теоретичними настановами ментальних прав первинних, та правовоњ держави ¤к статусному феномен≥ соц≥ально-правового становленн¤ й розвитку правових норм закону в≥д м≥н≥мальноњ до максимальноњ опозиц≥ права ≥ закону ¤к природноњ, з дом≥нантою ментальних прав первинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥, зазначимо, шо за проведеними досл≥дженн¤ми, найб≥льш придатним дл¤ зд≥йсненн¤ внтур≥шньоњ пол≥тики, концентрац≥њ державницьких зусиль дл¤ зм≥цненн¤ Ї часо-просторовий дискретний пер≥од в≥д м≥н≥муму до максимуму опозиц≥њ права ≥ закону, тобто у парадигм≥ становленн¤ законодавчих норм ¤к правових, зовн≥шньоњ пол≥тики у пер≥од асиметр≥њ опозиц≥њ права ≥ закону, коли типово правовий характер законодавчих норм переутворюЇтьс¤ у м≥жнародному прав≥ на св≥тогл¤дно-правовий, що нос¤ть ≥нформативно-правовий характер, максимально за структурою та комун≥кативно-правовим дискурсом нагадують типов≥ дом≥нантн≥ функц≥ональн≥ структури правових рефлекс≥й ¤к закони правових структур св≥домост≥, дл¤ розвиткового формуванн¤ внутр≥шньоњ пол≥тики найб≥льш придатна парадигма асиметр≥њ права ≥ закону, дл¤ розвиткового становленн¤ зовн≥шньоњ пол≥тики - парадигма опозиц≥њ права ≥ закону.

” план≥ ≥нтровертност≥-екстравертност≥ меж≥ ≥ м≥ри дистанц≥йноњ св≥тогл¤дноњ асиметр≥њ опозиц≥њ права ≥ закону ¤к зовн≥шньоњ, ≥деолог≥чно гомогенноњ (ментально гетерогенноњ) та внтур≥шньоњ, ментально гомогенноњ (≥деолог≥чно гетерогенноњ) правовоњ рефлекс≥њ, думаЇмо, що межа дистанц≥йноњ св≥тогл¤дноњ асиметр≥њ права ≥ закону Ї зовн≥шньою парадигмальною ¤к≥стю сучасних марг≥нальних правових рефлекс≥й ¤к рефлекс≥й дев≥антноњ правосв≥домост≥ владними вторинними суб'Їктами правовоњ св≥домост≥, в м≥ра - внутр≥шньою парадигматичною властив≥стю рефлекс≥й дев≥антноњ правосв≥домост≥ первинних суб'Їкт≥в правосв≥домост≥.

ѕропонуЇмо, таким чином, модель графичноњ верс≥њ наших теоретико-методолог≥чних розм≥рковувань про ≥сторико-еволюц≥йний, хронолог≥чно соц≥олог≥зований та соц≥ал≥зований розвиток марг≥нальних правових рефлекс≥й ¤к рефлекс≥й дев≥антних правових рефлекс≥й, парадигмально в≥дбитих у в≥дпов≥дних марг≥нальних функц≥¤х марг≥нальних правових норм ¤к акт≥в дев≥антноњ правосв≥домост≥ [9], - ланцюг трансгресивних трансформац≥йних видозм≥н правовоњ ≥дењ у правовий св≥тогл¤д, на прот¤з≥ ¤кого формуЇтьс¤ еволюц≥йна та ≥сторична модель спадкоЇмност≥ украњнськоњ правовоњ св≥домост≥, ¤ку можна засобами сучасних комп'ютерних технолог≥њ корел¤тивно моделювати.

. ѕравова ≥де¤__ . ____ м≥н≥мум дистанц≥йноњ св≥тогл¤дноњ асиметр≥њ права ≥ закону (ўо таке Ї право. . . ? або правова норма ¤к норма морал≥ або моральна норма права)___ . ____ максимум дистанц≥йноњ св≥тогл¤дноњ асиметр≥њ права ≥ закону (ѕраво - це. . ., правова норма ¤к норма закону або правова норма закону) - м≥н≥мум опозиц≥њ права ≥ закону ¤к опозиц≥њ до дистанц≥йноњ св≥тогл¤дноњ асимектр≥њ права ≥ закону ¤к м≥ра ≥дейноњ њх опозиц≥њ (перетворенн¤ правовоњ норми закон у неправову)___ . ____максимум опозиц≥њ права ≥ закону (ј чи Ї ≥стинним те, що право - це. . . ? або максимум ≥дейноњ њх опозиц≥њ)____ . ____ м≥ра дистанц≥йноњ св≥тогл¤дноњ асиметр≥њ опозиц≥њ права ≥ закону (правовий св≥тогл¤д) ____ . ____ межа дистанц≥ноњ св≥тогл¤дноњ асиметр≥њ опозиц≥њ права ≥ закону (духовний св≥тогл¤д, св≥тогл¤д права, теоретико-правовий св≥тогл¤д, св≥тогл¤д).

ƒумаЇмо, що наступним актуальним завданн¤м ¤к методолого-правовоњ науки, зфокусованоњ у реальному позитивному прав≥, так й у ф≥лософсько-методолог≥чному правоосмисленн≥, Ї ви¤вленн¤ тих перших д≥йсних ≥сторичних ос≥б, що належали колу ¤к владних вторинних суб'Їкт≥в правовоњ св≥домост≥, так й колу первинних, вперше за ус≥х ≥сторичних час≥в, ставивших руб≥жн≥ питанн¤ про ≥стинну природу права та грунтовно на них в≥дпов≥давших.

—писок використаних джерел

1. ƒмитр≥Їнко ё. ћ. —учасна картина правового св≥ту: мал≥ правов≥ збуренн¤ ¤к синергетичн≥ дом≥нанти архетип≥в нел≥н≥йного розвитку украњнськоњ дев≥антноњ правосв≥домост≥ // Ќова парадигма. јльманах наукових праць. ¬ип. 31. - «апор≥жж¤, 2003. - —. 193-207; ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ƒо цикловоњ природи правосв≥домост≥ ¤к проблеми њњ методолог≥чного осмисленн¤ // ѕраво ≥ безпека. Ќауковий журнал. - N 2003/2'1. - ’арк≥в:Ќ”¬—, 2003. - —. 19-23; ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ћарг≥нальна правова норма ¤к акт дев≥антноњ правосв≥домост≥ // ƒержава ≥ право. - ¬иg 18. -  ињв, 2002. - C. 12-17; ∆ивкович Ћ. ѕ. “еори¤ социального отражени¤. -  ишенев, 1968. - 352-355; ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ѕроблема спадкоЇмност≥ нац≥ональноњ самосв≥домост≥: монограф≥¤. - ’арк≥в:ќснова, 1998. - 293 с.

2. ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ћарг≥нальна правова норма ¤к акт дев≥антноњ правосв≥домост≥ // ƒержава ≥ право. - ¬иg 18. -  ињв, 2002. - C. 12-17

3. ƒмитр≥Їнко ё. ћ. —учасна картина правового св≥ту: мал≥ правов≥ збуренн¤ ¤к синергетичн≥ дом≥нанти архетип≥в нел≥н≥йного розвитку украњнськоњ дев≥антноњ правосв≥домост≥ // Ќова парадигма. јльманах наукових праць. ¬ип. 31. - «апор≥жж¤, 2003. - —. 193-207; ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ƒо цикловоњ природи правосв≥домост≥ ¤к проблеми њњ методолог≥чного осмисленн¤ // ѕраво ≥ безпека. Ќауковий журнал. - N 2003/2'1. - ’арк≥в:Ќ”¬—, 2003. - —. 19-23; ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ћарг≥нальна правова норма ¤к акт дев≥антноњ правосв≥домост≥ // ƒержава ≥ право. - ¬иg 18. -  ињв, 2002. - C. 12-17; ∆ивкович Ћ. ѕ. “еори¤ социального отражени¤. -  ишенев, 1968. - 355-357; ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ѕроблема спадкоЇмност≥ нац≥ональноњ самосв≥домост≥: монограф≥¤. - ’арк≥в:ќснова, 1998. - C. 255-265;  орженко ¬. ¬. ‘≥лософ≥¤ вихованн¤: монограф≥¤. ’арк≥в: ќснова. - C. 184-185

4. ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ћарг≥нальна правова норма ¤к акт дев≥антноњ правосв≥домост≥ // ƒержава ≥ право. - ¬иg 18. -  ињв, 2002. - C. 12-17

5. “ам же

6. ∆ивкович Ћ. ѕ. “еори¤ социального отражени¤. -  ишенев, 1968. - C. 345-356

7. ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ѕроблема спадкоЇмност≥ нац≥ональноњ самосв≥домост≥: монограф≥¤. - ’арк≥в:ќснова, 1998. - 216-234

8.  орженко ¬. ¬. ‘≥лософ≥¤ вихованн¤: монограф≥¤. ’арк≥в: ќснова. - C. 159-181

9. ƒмитр≥Їнко ё. ћ. ћарг≥нальна правова норма ¤к акт дев≥антноњ правосв≥домост≥ // ƒержава ≥ право. - ¬иg 18. -  ињв, 2002. - C. 12-17


назад «м≥ст дал≥
Hosted by uCoz