назад Зміст далі

ПРО НЕТРАДИЦІЙНІ СТАНИ ДЕВIАНТНОЇ ПРАВОСВIДОМОСТI

Посттоталітарний аксіологічний розвиток рефлексивного права нагально вимагає доказових філософсько-методологічних і теоретико-методологічних зрівнянь як звісних, традиційних, так й нових методів і методик, дозволючих оптимально ідентифікаційно сприйняти нову пострадянську соціально-правову реалльність саме як таку, що розвивается. Розвивається як світова правоаксіологічна якість загального посттоталітарного пізнання як посттоталітарного права (А. А. Козловський). В цьому аспекті спробуємо розглянути граничні (на рівні певної парадигми правових рефлексій або парадигмального у маргінальних функціях автокорелятивного проективного досвіду ) можливості девіантної правової свідомості у площині її пикового (як максимального, так й мінімального) впливу на формування телеологічних й позитивних векторів розвиткових ініціатив правових рефлексій українського соціуму. За проведеними дослідженнями з зазначеного приводу акмеологічна епістемологія девіантної правосвідомості найбільш широко проможна висвітлити саме ті пикові можливості девіантної правосідомості, що ідентифікують її як цілісну парадигму аксіологічних властивостей посттоталітарних правових рефлексій соціуму [Див. Михайлова І. В., Дмитрієнко Ю. М. Девіантна правосвідомість як парадигмальна квінтессенція девіантного (перехідного) правобуття // ХХХІ науково-технічна конференція викладачів, аспірантів та співробітників Харківської державної академії міського господарства. Програма і тези доповідей. Частина 3. Суспільно-економічні науки. - Харків, 2002. - С. 54-55: Дмитрієнко Ю. М. Акмеологічна епістемологія девіантної правосвідомості в контексті проблем теорії управління // ХХХІ науково-технічна конференція викладачів, аспірантів та співробітників Харківської державної академії міського господарства. Програма і тези доповідей. Частина 3. Суспільно-економічні науки. - Харків, 2002. - С. 55-56 та інші]. :

Акмеологічна епістемологія девіантної правосвідомості є складовою філософії та теоретиної методології девіантної правосвідомості як підструктуро-підсистеми ментально структурованої правової свідомості, яка вивчає науково-пізнавальні процеси рефлексивного буття права з точки зору виявлення їх поліфункціональної істинності-хибності у посттоталітарному функціонуванні українського права, а також його правових рефлексій. Акмеологічна епістемологія девіантної правосвідомості досліджує процеси вивчення правового буття девіантної правосвідомості як девіації правової свідомості у аспекті засобів самоуправління рефлексивними процесами права, регламентації її саморозвитку у площині п и к о в и х (максимальних) можливостей автокрелятивного впливу тієї моделі теорії управління девіантною правосвідомістю, що синергетично зкорельовує й формує відповідну резонансну модель посттоталітарного державотворення як форму правосвідомості (А. А. Козловський). Звідси ставимо завдання концептуально віокремити деякі важливі положення синергетичного осмислення девіантної правосвідомості, які спроможні, за нашою думкою, функціонально наблизити творення моделі синергетичного управління процесами девіантного правового усвідомлення пострадянської дийсності, яку можна схарактеризувати п и к о в и м и (максимальними або акмеологічними) можливостями кореляійного впливу на еволюційну трансформацію девіантної правосвідомості [Див. 1 ].

Методологічно узгоджуючись з загальними позицiями дослiдникiв нелiнiйних систем i намагаючись iдейно їх розвинути щодо виявлення методологiї дещо унiверсалiзованих свiтоглядно-аксiологiчних рис створення нелiнiйної моделi трансформацiї будь-якого вiдкритого середовища, треба, мабуть, пiдкреслити, що у принциповiй основi функцiонування синергетичної моделi розвиткових процесiв права на рiвнi кризового або к р и т и ч н о г о правоусвiдомлення є праксеологiчне уявлення про можливiсть формування на певних циклах соцiальної активностi правосвiдомостi н а д ш в и д к о г о правостановлення як моментного iмпульсового л i н i й н о г о правопiзнання, що є девіантним. Останнє детерміноване трансгресивною дією концептуального принципу синергетичного розвитку посттоталітарного соціуму на теренi сучасного н е л i н i й н о г о правоусвiдомлення як домінантного.

У основi можливого механiзму створення надшвидкого, м о м е н т н о г о праворозвитку за умов кризового правобуття, за загальними теоретико-науковими п о з и ц i я м и дослiдникiв нелiнiйних процесiв у рiзних вiдкритих, синергетично змодельованих середовищах, знаходиться концептуально н е л i н i й н и й, але позитивний зворотний з в'я з о к, функціонально превалюючий у домiнантних нелiнiйних як правових, так i неправових бiфуркацiях.

Має принииповий смисл пояснення деяких неприписових у правовому вiдношеннi теоретичних аспектiв, моментiв i положень свiтоглядного смислу позитивного зворотного зв'язку, якi стосуються з м i с т о в н о г о навантаження поняття правової нелiнiйностi як сукупної характеристики ф о р м и нелiнiйної її парадигми правового буття. Феномен правової нелiнiйностi у математичному смислi означає певний вiд математичних (статистичних, соцiологiчних) зрiвнянь, якi мiстять у собi певнi вихідні правозаконодавчi системні й структурні величини у ступенях бiльш 1 (одиницi) або коефiцiєнт, що функціонально характеризують рефлексивну нетотожність структури та системи правокультурного соціуму (тобто нема, як правило, праворефлексивної структури = відповідній праворефлексивній системі) як синергетичного середовица еволюційного розвитку девіантної правосвідомості. Останні стратегічно з а л е- ж а т ь вiд певних системних або структурних домінантних властивостей правокультурного середовища. Цi нелiнiйнi позитивнi зрiвняння можуть мати к i л ь к а я к i с н о рiзних рiшень. Саме звiдси виходить фiзичний смисл правової нелiнiйностi та полiфункцiональний статус i вiдповiднi правовi, фiлософсько-правовi маркери свiтоглядно-iдейних моделей будь-яких розвиткових правових процесiв у нелiнiйних вiдкритих правових-неправових середовищах законодавчого змiстосмислотворення, у тому числi й правових процесiв за перехiдного буття аномiчного права, зафіксованих у відповідних законодавчих актах певної структури. Розглядаючи властивостi нелiнiйних зрiвнянь у (i для) iдейно-свiтогляднiй (i для iдейно-свiтоглядної) перспективi(и), а також правовой перспективiзацiї свiтоглядних масштабiв iсторико-правового буття з точки зору виявлення еволюцiйних тенденцiй свiтоглядного праворуху, будемо полагати, що переважнiй бiльшостi правових рiшень нелiнiйних девiацiйних зрiвнянь правоусвiдомленого вимiру свiтової реальностi вiдповiдає бiльшiсть правовекторних напрямкiв еволюцiї правової системи, якi спроможнi аргументовно о п и с у в а т и с ь зрiвняннями девіацій функціональної н е л i н i й н о с т ї парадигми правової свідомості як системи, у нашому зразку девiантної правосвiдомостi.

Структурно використовуючи у нашому (i для нашого ) дослiдження звiснi методологiчнi позицiї пояснення статусу прових рефлексій загального фiлософсько-структурованого плану, наприклад, Г. Хакена, I. Прiгожина, I. Стенгерса щодо р i з н и х еврiстично-екстраполяцiйних шляхiв еволюцiйної трансформацiї (пiзнання), слiд зауважити, що дослiдники їх пов'язують, перш за все, з розвитковими бiфуркацiями як причинами, вiдповiдними розвитковими д е в i а ц i я м и пізнання як наслiдками розвиваючого мислення, якi виникають внаслiдок змiн традицiйних к о н с т а н т iманентного середовища [Див. 2, 3].

Вишукуючи цiлепокладальнi паралелi у загальних рiзноджерельних i рiзновекторних теоретичних дослiдженнях, дефiнiцiюючих типово синергетичнi характеристики нелiнiйних процесiв та систем з аналогiчними, вiдкрито структуруючимися правовими процесами i системами з правовим змiстом девiантної правосвiдомостi, будемо акцентувати увагу на тому, що, коли у деференцiйних зрiвняннях з м i н ю ю т ь с я деякi векторнi параметри проворозвитку, то при певних к р и т и ч н и х значеннях (кризово-деструктивного типу) цього векторного параметру виникає за зразком термодинамiчної гiлки у правовiй системi iнформацiйно-закритий, але матеріально-відкритий маргінальний тип (форма, модель, цикл, маркер) правової трансформацiї, яку характеризує посттоталітарний цікл соціальної активності правової свідомості, що є кризовим або девiантна правосвiдомiсть як соцiальна, соцiально-правова та законодавча парадигмальна референція кризового чи к р и т и ч н о г о стану деструктурного розвитку українського права.

У нашому випадку перехідна або девіантна правосвiдомiсть, що має вiдносну самостiйнiсть, трансгресивно "пригадує" свою власну природу i вимагає водночас її ментальної i д е а л i з а ц i ї, тобто бути певною мiрою закритою, тiєю мiрою, що iдентифiкується у межi опозицiї права i закону як межi функцiональної в i д к р и- т о с т i, де вiдкритiсть (як й закритiсть) може бути реалiзована тiльки на напозитивному структурному формовому рiвнi правового усвiдомлення, що має телеологiчнi вектори трансгресивного еволюційного руху, а закритiсть (вiдкритiсть) на позитивному змiстовному системному рiвнi н е р е ф л е к с и в н о г о правобуття.

Думаємо, що цей тип правового розвитку як розвиткової бiфуркацiї законодавства, пов'язаний з кризовим циклом соцiальної активностi правосвiдомостi та законосвiдомостi, коли за рахунок аксiологiчної i д е а л i з а ц i ї правового акмеологiчного поля правотворення вiдбувається поновлення (пригадування, вiдродження, апробация та функцiональна актуалiзацiя) традицiйної, ментально структурованої системної архiтектонiки, структурної архiтектури правової iдiоми, iдеї, традицiї та нацiонально-правової п а м 'я т i як етнотрадицiї загалом певної, локально зорганiзованої етносоцiокультурної спiльностї. (Термодинамiча гiлка - це змiст теплового хаосу, де за другим началом термодинамiки функціонально здійснюються процеси у з а к р и т и х (iдеальних) системах). Зробимо лише методологiчне пояснення про те, що будь-якi закритi системи, де вiдбуваються процеси ментальної iдеалiзацiї буттєвих аксiологiй, у тому числi i соцiальнi, соцiально-правовi та правовi, як звiсно, за загальною позицiєю рiзних науково-теоретичних шкiл, традицiйно розглядаються як i д е а л i з о в а н i моделi дiйсного стану конкретних речей, де існує брак асиметричного творення тієї інформаціонно-матеріальної нерівноваги, що характеризує параметри моделей трансформації нетрадиційних сучасних суспільств зі слабкою правовою традицією. Усi реально ж iснуючи, тобто досвідно та реально ф у н к ц i о н у ю ч i "робочi" суспільно-правові системи на рівні традиційних суспільств з міцними правовими традиціями є, як правило, типово вiдкриті. Але це не може означати, що "другий напрямок термодинамiки" у соціально-правовому та законодавчому бутті не спрацьовує. Оскiльки вiдкритi системи мають декiлька шляхiв еволюцiї, то еволюцiйний шлях "термодинамiчної гiлки" розвитку правової системи, у нашому контекстi - критичної правової гiлки розвитку права становиться одним з можливих п е р с п е к т и в н и х шляхiв керованого або прогнозованого розвитку. За такого варiанта i виникає можливiсть к е р о в а н о ї трансформацiї девіантної правосвідомсті методом а д р е с н о спрямованого ситуацiйного зменшення правової с т i й к о с т i неправого руху девіацій, коли виникають, як мiнiмум, два нових (як два взаємоальтернативних) можливих напрямки розвитку: принципово новий за архетипом певної правової новацiї та консервативно-традицiйний за архетипом iснуючої правової традицiї.

Так, нестiйкiсть правової матерiї (закону) за зразком фiлософсько-методо- логiчної (фiлософсько-правової) екстраполяцiйної с о ц i а л i з а ц i ї, наприклад, за еврістично-трансгресивної мутації "фiзичної" або "химичної" матерiї "елементарних частин", може пояснюватись, за науковими узагальненями методологiчного iсну- ванням теоретично виробленої функцiональної моделi "робочого" структурування нестiйкостi як наявного феномену буття - моделi"брюсселятора"(Г. Хакен, I. Прiгожин, I. Стенгерс), у контекстi нашого дослiдження - моделi правового "брюсселятора". Прислухаємось до їхнiх думок: "Збiльшуючи концентрацiю z (z - один з керуючих векторних параметрiв в моделi "брюсселятора"), ми начебто вiддаляємо систему все далi та далi вiд рiвновиги. При деякому значеннi ми досягаємо порога (межi) стiйкостi термодинамiчної гiлки. Звичайно це критичне значення називають точкою бiфуркацiї. В точцi бiфуркацiї термодинамiча гiлка стає н е с т i й к о ю вiдносно флуктуацiй (збурень, порушень, девiацiй). При критичному значеннi z система може знаходитись у трьох рiзних стацiонарнних станах:С, Є, D. Два з них стiйки, трет'є - нестiйке"[2, с. 39]. Наше завдання - використовуючи фiлософсько-креативну, екстраполяцiйно-порiвняльну аналогiю характерологiчних параметрiв термодинамiчної гiлки та запропонованої нами критичної правової гiлки деструктурного розвитку права - виокремити цi синергетичнi стани, дослiдити та вмiти їх розпiзнавати, двлi - ними оперувати, вносити певнi кореляцiї у будь-якi девiацiйнi непрогнозованостi, використовуючи для цiєї мети, наприклад, комп'ютерне вiртуальне та iнтервiртуальне моделювання історичного та перспективного розгортання правозаконодавчого руху.

У контекстi нашого дослiдження будемо методологічно екстраполюватм, як вже зазначалось вище, властивостi термодинамiчної гiлки на критичну правову гiлку деструктурного розвитку права на прикладі посттоталітарного, яка зазнає принципового партиципацiйного впливу девiантної правової традицiї як типово маргiнальної пiдсистемо-пiдструктури вiтчизняної етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi).

Процес збiльшення концентрацiї керуючих векторних параметрiв i свiтоглядно-iдейних орiєнтацiй у соцiально-правовiй реальностi будемо дорiвнювати процесам збiльшення рiвня тотальностi iдеологiчно-правового вiдчуження у людинi її природних прав i природного єства за радянських i пострадянських часiв. Внаслiдок цього виникають i поступово загострюються маргiнальнi (девiантнi) правовi протирiччя, якi мають не тiльки завершений правовий характер, але й за сучасних умов зворотно розв'язаний у соцiальних, соцiально-правових, законодавчо-правових патологiях. Останнi, як вiдомо, есхатологiчно ї епiстемологiчно вiдбиваються у феноменi девiантної правосвiдомостi як девіантного пізнання посттоталітарного буття. (А. А. Козловський).

У даному випадку нас будуть цiкавати не специфiчнi розбiжностi трьох стацiонарних станiв, як стiйких, так i нестiйкого, i особливi ознаки рiзних форм узагальненого правового вiдбиття, його рiзних циклiв соцiальної активностi, а в першу чергу п а р а д и г м а л ь н i ознаки узагальненого нелiнiйного, девiантного, синергетично зорiєнтованого правовiдбиття, яке виникає внаслiдок того, що завдяки iдейно-свiтоглядної м о д и ф i к а ц i ї правової дiйсностi за допомогою у з а г а л ь- н е н н я утворюється як правова, так й законодавча н е в i д п о в i д н i с т ь мiж конкретною правовою дiйснiстю i її узагальненим правовiдбиттям на рівні загальних маргінальних параметрів нормі права, норми закону.

Тодi, вiдповiдно, виникає правове протирiччя у самому процесi правовiдбиття, у соцiально-правовому i правовому процесi загалом. Це протирiччя, правове за н е л i- н i й н и м змiстом i неправове за своєю л i н i й н о ю формою виникає у кожному з трьох стацiонарних станiв, а також у будь-якому циклi соцiальної активностi правосвiдомостi. Виникає питання про функцiональну дiєвiсть i сфери застосування у праворозвиваючихся процесах нормативного узагальнення або узагальнення як певної правової норми. Можемо згадати нинi актуальнi думки Ф. Енгельса про сферу нормативного узагальнення, а у неї про правовi норми. Вчений вважав, що право повинно не тiльки вiдповiдати загальному економiчному стану, не тiльки бути його в i д б и т т я м, але також бути в н у т р i ш н є узгодженим вiдбиттям [Див. 4 ], тоб- то н о в i правовi норми (у контекстi дослiдження - посттоталiтарнi) повиннi вiдповiдати iншим юридичним принципам, узгоджуватись з ними i утворювати з ними логiчно непротирiчне ц i л е, у силу чого право як структурна просторова парадигма iдейної свiтоглядностi первинних суб'єктiв (фізичних осіб) правосвiдомостi повинно бувти з в у ж е н о до об`єктивних принципів м о р а л и за рахунок ментальної компресiї з а к о н у до вимого ментально - правової i д е ї як належностi видової правової природи у структурi етнотрадицiї (= нацiональної самосвiдомостi) як належностi родової правової природи. Така методолого-теоретична операція також не м о ж е вдосконалено точно вiдбивати вiдносини, якi регулюються як правом, так й законом на є д и н о м у рівні ідентифікації юридичних фактів. З iншого боку, неправове буття теж розвивається i привносить певнi уточнення у вiдповiдний усталений правовий порядок. Так право, трансгресивно вiдбиваючи також у принципi неправовi вiдносини, не може вiдбивати неправовi вiдносини у н е п р а в о в i й оцiнцi, формi i неправовiй моделi чи традицiї, а звiдси, надаючи неправовим вiдносинам п р а в о в у, "жорстку" оцiнку, не може не бути "рiзким", завжди адаптативно пристосованим для усiх критичних оцiнок i реальностей. У зв'язку з цим, правове вiдбиття (правосвiдомiсть) є, певно мiрою, не д і й с н и м вiдбиттям, а п о м' я к ш е- н и м, п р а в о о к у л ь т у р е н и м, i тому воно може у звiсних межах м о д и ф i- к в а т и тi вiдносини, якi вiдбиває. Тобто бути певною мірою відносно самостійною. Ось тому, гадаємо, у правовому розвитку постiйно виникають рiзновекторнi протирiччя мiж правом i об'єктивними вiдносинами, якi воно вiдбиває, а також мiж старими i новими принципами права та правосвідомості у контекстi самої правової системи.

Таким чином, правозаконодавчi протирiччя в вiдношеннi формозмiстовного творення (правоусвідомленого) i змiстоформового (законотрансгресивного, законодавчого) правового усвiдомлення мiж реальною соцiально-правовою дiйснiстю та її правовим (законодавчим) вiдбиттям в и н и к а ю т ь не тiльки внаслiдок р о з-в и т к у самої соцiально-правової дiйсностi, але й внаслiдок у з а г а л ь н ю ю ч о г о характеру правового вiдбиття, що має вiдносну самостiйнiсть.

Заслуговує на увагу наступне зауваження про протирiччя мiж моралью, мо- ральними нормами i об'єктивною суспiльною основою. Моральнї норми як другоряднї, але певною мірою непохiднi вiд законодавчо-правових норм, як i правовi, не охоплюють усiх галузей суспiльних i суспiльно-правових вiдносин, не уявляють собою завершено повного вiдбиття "живої" дiйсностi. Вони, як i правовi, у звiсних межах з м i н ю ю т ь цi вiдносини, якi вони регулюють. А саме: створюють загальнi моральнi правила лише за тими моральними нормами, якi у вiдношеннях повторюються та становляться з а г а л ь н и м и, абстрагуються вiд їх емпiричних форм, тобто вiд одиничних i другорядних посилок та випадкових спiвпадiнь обставин. Моральнi норми, як i правовi, або будь - якi iншi, таким чином, доповнюють и утворюють компендіум людських дiй, проступків, висуваючи перед соціальними суб`єтами певнi правовi в и м о г и, змушуючи їх виконувати те, що без цих моральних вимог i моральної свiдомостi та правосвiдомостi не завжди здiйснювалось би у належнiй мiрi.

У нашому контекстi девiантна правосвiдомiсть як самодостатня нелiнiйна телеологiчна система правового вiдбиття л i н i й н и х позитивних правозмiн створюється внаслiдок свiтоглядного у з а г а л ь н е н н я неправових н е в i д п о- в i д н i с т е й мiж конкретною правовою дiйснiстю та її iдейно-нефункцiональним праворозумiнням як методологiчними протирiччями правового вiдчуження у людинi її природного єства, прав i свобод.

На певному рiвнi iдеологiчно-правового вiдчуження, треба полагати, був досягнений такий м е ж е в и й порiг природно н е п р и п у с т и м о ї концентрацiї з м i с т у правової стiйкостi у тотально-iдеологiчнiй ф о р м i правового вiдчуження у людинi її природних прав i свобод, що феномен права як наявне, ментально структуроване правове буття перестає бути правом i правобуттям у власному, природному своєму значеннi. Вiн стає iдеологiчним н е п р а в о м, ме тафорично пiдкреслюючи i пiдтримуючи свою правову сутнiсть, переважно, на iнформацiйно-комунiкативному рiвнi. За логiкаю нашого дослiдження, таким чином, виникла т о ч к а правової бiфуркацiї, правова традицiя стає нестiйкою, згодом розірваною. Правова система i вектори праворозвитку трансформується за моделью нестiйкого стану - D, який тепер продовжує розвиватися ситуацiйно не лiнiйно, як до точцi бiфуркацiї, а завершено нелiнiйно, телеологiчно.

Перманентнi спроби iррацiоналiзованої "пiдмiни" у iдеологiчнiй с о ц i а л i з а-ц i ї правосвiдомостi структурного ментального змiсту правової iнформацiї iдеологiчною формою правової матерiї-iдеологеми, мiфологеми, iконологеми (наприклад, за радянських часiв) призводили до нестiйкостi функцiонального наповнення природною, ментально структурованою iдеоматикою спадкоємностi етнотрадицiї (=нацiональної самосвiдомостi), де вiдбувалось нелiнiйне упорядкування її системотворчих елементiв на телеологiчному тлi лiнiйного руху свiтоглядно розiрваної та iдейно деформованої правової традицiї у позитивній площині її традиційного розуміння.

У такому способi розвитковi конвергенцiї з м i с т у форми нелiнiйних правових i лiнiйних неправових процесiв конкретно-iсторичного руху девiантної правосвiдомостi призводять до вiдповiдної змiни форми змiсту лiнiйних неправових i нелiнiйних правових процесiв. Вiдбиваючись, переважно, на рiвнi правової iдеологiзацiї засобами неправових девiацiй у перспективних радянських i пострадянських соцiально-правових трансформацiях, розвитковi праводивергенцiї рефлексивно створювали природнi, ментально систематизованi та змiстовно узагальненi iдейно-аксiологiчнi структури-а т т р а к т о р и правової традицiї як природні з о н и розвиткового тяжіння ідеологічної соціалізації радянського права до ментально-правової ідеї права.

Ідеологемно-свiтогляднi, комунiкативно залежнi вiд iдеологiчного опосередкування функцiонально-нементальнi домiнанти штучно створеної радянської (фактично i пострадянської) правової традицiї (моральні та матеріальні артефакти радянської правової культури) ставали iдеологiчно-свiтоглядними маркерами тих комунiкативно незз`єднаних м i с ц ь розiрваної правової традицiї за радянських часів, якi рефлексували iнформацiйно-комунiкативну в и д и м i с т ь функцiональної дiї поля векторних напрямкiв руху структур-аттракторiв природної правової традицiї як ідеологічного варіанту "робочого" нормотворення хибно-ментальних (маргінально-ментальних) одиниць свiтоглядого правовимiру, детермiнантно зорiєнтованого, мабуть, за зразками тих iдеальних моделей-образiв або минулого, або перспективного, або іншоментального саморозвитку, що комунікативно підтримувались у правовiй iдiомi або її маркерах на мiсцях розриву.

Внаслiдок поступового збiльшення рiвня тотальностi iдеологiчно-правового вiдчуження у людинi її природної сутностi за рахунок зменшення ментальних потреб социумного розвитку, виникаючи системнi девiацiї неправових зразкiв у радянськомук праві репрезентують той п о р i г стiйкостi правової традицiї, який при к р и т и ч н и х праворозвиткових процесах викликає правовi б i ф у р к а ц i ї або бiфуркацiйнi напрямки такого правового нормотворення, що побудовані за зразками нових девіацій, контекстуально залежних від маргінальних флуктуацiй насамперед законодавчого плану правової традиції.

Iдеологiчно-свiтогляднi маркери мiсць розриву правової традицiї, як правило, законодавчої площини, на наш погляд, мали сутнiсть типових конфiгурацiй польових станiв п о с т м о д е р н и х iдейно-iдеологiчних правозаконодавчих аксiологiй та iдеологем, за свiтоглядним вимiром i осягненням правової бутностi - фiлософсько-правових метафор, якi за радянських часiв, набуваючи рис б а ж а н о ї, с ю р р е а л ь н о ї соцiально-правової реальностi, ставали iнформацiйно-комунiкативними i к о н о л о г е м а м и принципово нової моделi тотального iдеологiчно-комунiкативного правовимiру свiтової дiйсностi.

Видимо, масово типажована iнформацiйно-комунiкативна соцiально-правова реальнiсть "колективного", тотально-iдеологiчного типу, ставала тим амбiвалентним бiфуркацiйним субстратом правотворення, який метафорично виконував домiнантну орiєнтацiю того векторного руху правової матерiї, який створював штучну iдеологiчно-комунiкативну модель радянської правової традицiї. Тодi, фактично, iдеологiчно-свiтогляднi правовi маркери, викликали внаслiдок iдеологiчно-комунiткативного з а м i щ е н н я ментально - структурованих елементiв з м i с т у правової iдiоми правовими, соцiально-правовими, iсторико-правовими та законодавчо-правовими i л ю з i я м и як реферованими модусами ментальних елементiв правової традицiї парадокс з'явлення принципово нової, р а д я н с ь к о ї соцiально-правової реальностіi, побудованої на штучно створених, iдеологiчно структурованих принципах i традицiях, якої ще не було у світі. Вiдбулась iдеологiчна п i д м i н а природних, ментально структурованих структур-аттракторiв (як системних, так й структурніх), що побудовані на системних, функціональних та структурних критеріях формування ціклів соціальної актівності правової свідомості, на неприроднi, штучнi, iдеологiчно опосередкованi. Такий стан речей призвів до с е р i ї циклiв створення правової нестiйкостi не тiльки правової традицiї, але й всiєї правової, радянської, ментально гетерогенної правової системи. Ми принципово пов'язуємо еволюцiю цiєї серiї циклiв правової нестiйкостi радянської правової системи з еволюцiєю правового вiдчуження як дорадянських, радянських, так i пострадянських часiв на вiтчизняному теренi у людинi її природних прав i свобод, природного єства та загалом природного призначення у свiтi, репрезентованих у конкретно-історичних циклах соціальної активності правової свідомості. А саме: з комунiкативним затвердженням нової, штучно витвореної традицiї, яка "спiвфукцiонувала" разом з природною, гетерогенно-структурованою за рiзними структурними ментальностями радянських республiк правовою традицiєю, що були у iдейно-свiтогляднiй о п о з и ц i ї до світоглядно неєдиної, радянської, iдеолого-штучої правової традицiї.

Таким чином єдина система природної, ментально структурованої правової традицiї, (за аналогiєю нелiнiйної нестiйкостi природних нерівноважних відкритих смстем I. Прiгожина, I. Стенгерса), думаємо, має три стацiонарних стани: стан С - модель iдеологiчно-комунiкативної системи правової традицiї; Е - модель ментально-структурованої системи правової традицiї; D - модель маргiнальної правової традицiї як девiантного рiзновiду домiнантно дiючого бiфуркацiйного напрямку правотворення. Звiдси: стани E i C - як бiльш стiйкi розвитковi варiанти незавершених бiфуркацiй правової традицiї, а D - як завершений варiант маргiнального (девiантного) вектору домiнантного правотворення за кризових часiв перехiдного буття права, типово характерний для нестабiльного, девіантного правового соцiуму.

Звідси виникає актуальне завдання фiлософсько-теоретичного опосередкування свiтоглядної природи протирiч правозаконодавчого руху посттоталiтаризму у контекстi ідентифікації iдейної пiдвалини кризового циклу соцiальної активностi традицiйної правосвiдомостi стабiльного та девiантної правосвiдомостi нестабiльного девіантного суспiльства як першочергового завдання теорії управління соціально-політичними процесами в Україні.

Таким чином, запропонована модель акмеологічної епістемології девіантної правосвідомості може виконувати у позитивній площині її ідентифікації можливий зразок того сцієнтичного підгрунтя існуючих праворефлексій, на якому можна телеологічно вживати широкі філософсько-методологічні здобутки синергетичної соціалізації несоціальної природи у тканину сучасних реалій рефлексивного правобуття с о ц і а л ь н о ї природи, його істинного правового пізнання як і с т и н н о г о соціального права (А. А. Козловський).

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Список використаних джерел:

1. Філософія права. Навчальний посібник. / За заг. ред. М. В. Костицького, Б. Ф. Чміля. - К. : Юринком, 2000. - 336 с.

2. Пригожин И. Философия нестабильности. . // Вопроси философии. - 1991. - N6. - С. 46-52

3. Хакен Г. Синергетика. - М. : Мир, 1980

4. Дмитрієнко Ю. М. Девіантна правосвідомість як формозмістовний феномен перехідного буття права // Науковий вісник. Серія "Філософія" - N10. - Х: ХДПУ ім. Г. С. Сковороди, 2001. - - С. 134-143


назад Зміст далі
Hosted by uCoz